Номер провадження: 22-ц/813/3322/22
Номер справи місцевого суду: 521/12989/20
Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.
Доповідач Комлева О. С.
16.02.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Стадніченко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Леонова О.С., повний текст рішення складений 23 лютого 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, -
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив зняти арешт з усього нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження В-3/747//35007128 від 01.11.2012 року, винесеною ОСОБА_3 - головним державним виконавцем Другого Малиновського ВДВС Одеського міського управління юстиції, та скасувати (виключити) в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 04.10.2019 року із інформаційної довідки №183603245 йому стало відомо, що на все його нерухоме майно накладено арешт, відомості про який внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Підставою обтяження зазначена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-3/747//35007128 від 01.11.2012 р., що винесена головним державним виконавцем Другого Малиновського ВДВС ОМУЮ Зуєвим Г.О.; обтяжувачем вказано Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Листом від 06.11.2019 року № 25833 Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області повідомив, що у відповідності до бази даних автоматичної системи виконавчих проваджень виконавче провадження В-3/747//35007128 по виконанню наказу 12-22/17-3697-11, виданого 27.02.1012 року, було об'єднано у зведене виконавче провадження № 38787059, яке перебувало на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Державним виконавцем Коваленко В.О. виконавче провадження було завершено.
Також в цьому листі вказано, що ОСОБА_1 необхідно звернутись до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (правонаступником якого є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) щодо зняття арешту із всього нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-3/747//35007128 від 01.11.2012 року, яке належить ОСОБА_1 .
11.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень з заявою про зняття арешту та виключення із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт.
За результатами розгляду якої було повідомлено ОСОБА_1 , що 27.01.2014 року виконавче провадження з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом Одеської області від 27.02.2012 року по справі №12-22/17-3697-2011 закінчено в порядку п.3 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», та знищено у зв'язку із закінченням терміну його зберігання.
Незважаючи на те, що виконавче провадження з примусового виконання наказу, закінчено, позивачу не видається можливим вирішити питання щодо припинення обтяження майна боржника, вжитого в рамках зазначеного виконавчого провадження та арешт залишається, чим порушуються права позивача.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Знятий арешт нерухомого майна, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження В-3/747//35007128 від 01.11.2012 року накладений - головним державним виконавцем Другого Малиновського ВДВС Одеського міського управління юстиції Зуєв Г.О., з усього нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянтзазначає, що судом першої інстанції задоволено позов до неналежного відповідача.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Різун Н.О., представник ОСОБА_1 зазначає, що виконавче провадження щодо ОСОБА_1 не перебуває на виконанні, що є підставою для зняття накладеного відповідачем арешту на майно.
В судове засідання, призначене на 16 лютого 2022 року представник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Марій М.В. не з'явилися, були сповіщеніналежним чином (а.с. 196-198).
На адресу суду від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без її участі (а.с. 201-202).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Різун Н.О., представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, провадження у справі закриттю, за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Рішення суду не відповідає зазначеним вимогам за наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження щодо ОСОБА_1 не перебуває на виконанні, що є підставою для зняття накладеного відповідачем арешту на майно.
З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Встановивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, колегія суддів приходить до висновку про те, що він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про зняття арешту з майна, посилався на те, що 04.10.2019 року із інформаційної довідки №183603245 йому стало відомо, що на все його нерухоме майно накладено арешт, відомості про який внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Підставою обтяження зазначена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-3/747//35007128 від 01.11.2012 р., що винесена головним державним виконавцем Другого Малиновського ВДВС ОМУЮ Зуєвим Г.О.; обтяжувачем вказано Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Листом від 06.11.2019 року № 25833 Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області повідомив, що у відповідності до бази даних автоматичної системи виконавчих проваджень виконавче провадження В-3/747//35007128 по виконанню наказу 12-22/17-3697-11, виданого 27.02.1012 року, було об'єднано у зведене виконавче провадження № 38787059, яке перебувало на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Державним виконавцем Коваленко В.О. виконавче провадження було завершено.
Вважаючи, що виконавче провадження з примусового виконання наказу, закінчено, але позивачу не видається можливим вирішити питання щодо припинення обтяження майна боржника, вжитого в рамках зазначеного виконавчого провадження та зняти арешт, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зняття арешту з майна.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, арешт накладено на майно ОСОБА_4 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, у зв'язку з чим він не може виступати позивачем у даній справі, атому справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, тобто на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), а також у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та помилково розглянув справу, задовольнивши позов ОСОБА_1 по суті заявлених позовних вимог.
Оскільки, боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, провадження № 61-4726сво19.
Таким чином, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що провадження у справі слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, з підстав викладених вище.
Керуючись ст.ст. 255, 368, 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 про зняття арешту з майна - закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 21 лютого 2022 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда