Житомирський апеляційний суд
Справа №285/4481/20 Головуючий у 1-й інст. Мозговий В. Б.
Категорія 76 Доповідач Талько О. Б.
14 лютого 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Шевчук А.М., Галацевич О.М.,
за участю секретаря Франчука В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/4481/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 1 лютого 2021 року, яке ухвалене під головуванням , судді Мозгового В.Б.,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що з 4 січня 2018 року працював у ФОП ОСОБА_2 на посаді водія-експедитора. У зв'язку з незаконним звільненням він у 2019 році змушений був звернутися до суду за захистом своїх трудових прав.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року змінено підставу та дату його звільнення з роботи, а саме: звільнено з 26 грудня 2018 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.
Однак, вказане рішення суду не виконане, розрахунок при звільненні з ним й досі не проведений, вихідна допомога, передбачена статтею 44 КЗпП України, не виплачена.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язати її провести з ним остаточний розрахунок та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 1 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 відмовилася виплачувати вихідну допомогу при звільненні. Однак суд без достатніх правових підстав відмовив у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивач не звертався до ОСОБА_2 із вимогою здійснити з ним остаточний розрахунок й не зазначив номер розрахункового рахунку та спосіб оплати.
Однак, рахунок, на який потрібно було перерахувати кошти, був відомий ОСОБА_2 ще під час виконання рішення суду першої інстанції до його перегляду Житомирським апеляційним судом.
Також вказує, що рішення суду й досі не виконане, трудові права ОСОБА_1 не поновлені, відтак суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Оскільки ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до участі у справі залучено її правонаступника - ОСОБА_3 .
В судовому засіданні ОСОБА_3 не визнала доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що з 4 січня 2018 року по 31 травня 2018 року ОСОБА_1 обіймав посаду водія-експедитора ФОП ОСОБА_2 та був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Наказом ФОП ОСОБА_2 від 12 червня 2018 року позивача знову прийнято на посаду водія-експедитора.
Наказом ФОП ОСОБА_2 №8 від 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія- експедитора згідно з ч.3 ст.40 КЗпП України.
26 грудня 2018 року позивач звернувся до ФОП ОСОБА_2 із заявою про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 грудня 2020 року стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25958 грн. 33 коп. заборгованості по заробітній платі з виключенням сум відрахування на податки.
Визнано незаконним та скасовано наказ ФОП ОСОБА_2 №8 від 18 грудня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 за ч.3 ст.40 КЗпП України.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія-експедитора ФОП ОСОБА_2 з 18 грудня 2018 року та зобов'язано відповідача звільнити ОСОБА_1 за ч.3 ст.38 КЗпП України у день поновлення на роботі, провести з ним остаточний розрахунок та внести відповідні записи у трудову книжку.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача 42306 грн. 82 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без виключення сум відрахування на податки.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 грудня 2019 року в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі змінено,- зменшено суму , яка підлягає стягненню, з 25958 грн. 33 коп. до 18898 грн. 86 коп.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді водія-експедитора ФОП ОСОБА_2 з 18 грудня 2018 року, а також в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_2 звільнити ОСОБА_1 на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України у день поновлення на роботі та провести остаточний розрахунок й внести відповідні записи у трудову книжку,- скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Змінено підставу та дату звільнення ОСОБА_1 з посади водія-експедитора ФОП ОСОБА_5 з 18 грудня 2018 року за систематичне невиконання трудових обов'язків ( частина 3 статті 40 КЗпП України) на звільнення з 26 грудня 2018 року за частиною 3 статті 38 КЗпП України.
Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення,- про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
В решті рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 грудня 2019 року залишене без змін.
Відповідно до положень частини 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Частиною 1 статті 44 КЗпП України, зокрема, передбачено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору ( статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Згідно з часиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У частині 1 статті 117 КЗпП України зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, підставою для відповідальності власника або уповноваженого ним органу відповідно до наведеної вище норми, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільнені та вина власника.
Як встановлено судом першої інстанції, обов'язок відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, виник з 25 серпня 2020 року. На той час трудові правовідносини між сторонами припинилися.
Як зазначила ОСОБА_3 в судовому засіданні, всі банківські рахунки, відкриті на ім'я позивача, на які раніше здійснювалися перекази коштів, були закриті. Повідомлення державного виконавця про необхідність сплати коштів, які були стягнуті на користь позивача на підставі рішення суду, із зазначенням реквізитів банківського рахунку ОСОБА_1 , вона не отримувала. Доказів на спростування вказаних обставин суду не надано.
Матеріали справи не містять й доказів того, що позивач звертався до відповідачки з вимогою здійснити виплату вихідної допомоги при звільненні, відтак відсутні підстави стверджувати про наявність вини останньої у невиплаті зазначених коштів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 1 лютого 2021року,- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 21 лютого 2022 року.