СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 6/759/111/22
ун. № 759/14694/17
21 лютого 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Кириленко Т.В.,
за участі секретаря - Істоміної О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у виконавчому документі, яка подана в межах розгляду цивільної справи № 759/14694/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягення заборгованості за договором,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про виправлення описки, допущеної у виконавчому документі, а саме в ухвалі про затвердження мирової угоди, постановленої Святошинським районним судом 22.04.2019 року, вказавши:
- в пункті 3: Відповідач, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса проживання АДРЕСА_1 , Позивач, адреса проживання АДРЕСА_2 ;
- в пункті 4: після 01 вересня 2021 року у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди дана ухвала суду може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень;
- визначити заходи примусового виконання рішення у примусовому порядку через органи Державної виконавчої служби або приватних виконавців, на яких згідно із законодавством України покладено здійснення примусового виконання рішень (стягнення в примусовому порядку);
- доповнити резолютивну частину ухвали, вказавши: Боржник фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження АДРЕСА_1 ; Стягувач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцезнаходження АДРЕСА_2 ;
- встановити строк пред'явлення рішення до примусового виконання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення помилки, допущеної при оформленні виконавчого документу, відмовлено (а.с. 53).
Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 16.12.2021 року вказану ухвалу було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 98-104).
Сторони в судове засідання не з'явились, проте згідно ч. 3 ст. 432 ЦПК України їх неявка не є перешкодою для розгляду справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за укладеним між ними договором позики (а.с.2-3).
В процесі розгляду справи сторони досягли мирової угоди, умови якої були затверджені ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року (а.с.34-35). Цією ж ухвалою було закрито провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Святошинського районного суду м. Києва заяву про виправлення помилки, допущеної при оформленні виконавчого документу (а.с. 42-44), яку обґрунтовувала тим, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року затверджено умови мирової угоди, згідно якої відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , зобов'язався сплатити на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , борг у розмірі 1 680 000 (один мільйон шістсот вісімдесят тисяч) грн. 00 коп., що в еквіваленті складає 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США, на момент укладення даної мирової угоди, до 01 вересня 2021 року.
Оскільки в обумовлений у мировій угоді строк боржник ОСОБА_2 не виконав умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року, та не повернув стягувачу ОСОБА_1 належні їй кошти, остання звернулась до приватного виконавця з метою примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди.
Після ознайомлення з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року приватним виконавцем було повідомлено стягувача, що у виконавчому документі відсутні наступні реквізити: адреса місця проживання чи перебування стягувача та боржника; дата народження боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ; резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, строк пред'явлення рішення до виконання (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Відсутність вищевказаних реквізитів в ухвалі унеможливлює прийняття її до виконання, як виконавчого документу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Мирова угода у розумінні змісту статей 202, 203 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є правочином, а, отже, і підставою виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали, і згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України підлягає обов'язковому виконанню.
За змістом частин 1-4 статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Відповідно до ст. 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20 викладено правову позицію, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах.
На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи в суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: ухвали у цивільних справах, у випадках, передбачених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Виконавчий лист про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження у справі закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою, сама угода, затверджена ухвалою суду, пред'являється до примусового виконання у порядку, визначеному ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, оскільки умови мирової угоди, затвердженої Святошинським районним судом м. Києва ухвалою від 22.04.2019 року по справі № 759/14694/17, не були виконані відповідачем ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про виправлення виявлених у процесі реалізації права на примусове стягнення помилок у виконавчому документі, зважаючи на те, що ухвала не відповідає вимогам виконавчого документу, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
У відповідності до ч. 3 ст. 431 ЦПК України виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПК України ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання та держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE. № 15123/03, § 45. ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE. №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що обов'язковість судового рішення відноситься до основних засад цивільного судочинства, а ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року, як виконавчий документ, не відповідає вимогам виконавчого документу, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», що безумовно порушує права заявника, як стягувача, суд приходить до висновку про необхідність на підставі вищенаведених правових норм належить привести цю ухвалу у відповідність з вимогами, встановленими ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», зважаючи також і на ту обставину, що стягувач ОСОБА_1 не може отримати задоволення своїх законних вимог на отримання від ОСОБА_2 належних йому грошових коштів у будь-який інший спосіб, крім пред'явлення до виконання вищевказаного судового рішення.
Щодо заявленої вимоги про визначення заходів примусового виконання суд зазначає наступне.
У ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Таким чином, передбачений перелік заходів примусового виконання рішення не є вичерпним.
Разом з тим, згідно з ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» надає саме відповідній посадовій особі державної виконавчої служби або приватному виконавцю повноваження щодо примусового виконання рішень, в зв'язку з чим суд не вправі покладати на виконавця зобов'язання щодо визначення заходів примусового виконання.
Виходячи з викладеного, правових підстав для виправлення описки щодо визначення заходів примусового виконання, крім зазначення в п. 4 резолютивної частини ухвали змісту ч. 3 ст. 208 ЦПК України, згідно якої у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень, у суду немає.
Крім того, суд, вважає за необхідне, у порядку ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» зазначити строк пред'явлення даної ухвали про затвердження мирової угоди, як виконавчого документа, до виконання - три роки.
Враховуючи викладене та керуючись 208, 260-261, 269, 353, 431-432 Цивільного процесуального кодексу України, суд-
Заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у виконавчому документі, яка подана в межах розгляду цивільної справи № 759/14694/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Виправити помилки в виконавчому документі - ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 22.04.2019 року по справі № 759/14694/17 за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, вказавши наступні реквізити:
- в пункті 3: дату народження - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », РНОКПП - « НОМЕР_1 » та адресу проживання - АДРЕСА_1 відповідача - Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , а також адресу проживання позивача - « АДРЕСА_2 »;
- в пункті 4: «після 01 вересня 2021 року у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень».
- доповнити резолютивну частину ухвали, вказавши: «Боржник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження АДРЕСА_1 ; Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцезнаходження АДРЕСА_2 »;
- зазначити строк пред'явлення ухвали про затвердження мирової угоди до примусового виконання - три роки.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Кириленко