ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/635/22
провадження № 2/753/3644/22
"21" лютого 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Комаревцевої Л.В.
з секретарем Гаврилюк О.В.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дітей,
У січні 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дітей.
За змістом заявленого позову позивач посилається на те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.08.2018 було ухвалено стягувати з Відповідача на користь Позивача на утримання неповнолітніх дітей, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 3500 гривень щомісячно, починаючи з 26.03.2018 і до досягнення повноліття. Оскільки з часу ухвалення судом рішення зросли ціни на всі товари, комунальні послуги, витрати на утримання дітей зростають, позивач просить збільшити розмір аліментів та стягувати з відповідача на утримання дітей 10000 грн.
Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача додаткові витрати на придбання ліків, консультації лікарів, відвідування психолога, медичне обстеження, відвідування гуртків одноразово в сумі 20858,17 грн. та 18185 грн. для фінансування витрат у майбутньому.
Ухвалою суду від 13.01.2022 відкрито провадження та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
31.01.2022 відповідачем подано клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні з викликом сторін в зв'язку з необхідністю додаткового вивчення та доказів.
31.01.2022 Відповідачем надано Відзив у якому позовні вимоги визнаються частково. Відповідач не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання двох дітей в розмірі 7000 грн., в іншій частині позовних вимог просить відмовити. Крім того зазначає що на його утриманні перебуває дружина та малолітня дитина. Відповідач сплачує аліменти за рішенням суду. Розмір доходів за 2021 рік становив 148872,33 грн.
08.02.2022 позивачем надано відповідь на відзив у якому позивач наголошує на задоволенні позовних вимог.
08.02.2022 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог. Позивач просить стягувати аліменти з відповідача на утримання сина і доньки в розмірі 10000 грн., додаткові витрати на дітей 20858,17 грн., додаткові витрати на фінансування дітей в майбітньому 18185 грн., оренду квартири (додаткові витрати в майбутньому) - 45000 грн., витрати на правничу доапомогу в розмірі 4480,00 грн.
09.02.2022 ухвалою суду, за клопотанням відповідача, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні позивач підтримала обставини, викладені у заявах по суті справи. Вказала, що діти перебувають на її повному матеріальному утриманні. Відповідач не забезпечує дітей на належному матеріальному рівні, відтак просить задовольнити заяву про збільшення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав частково, з врахуванням обставин викладених у заявах по суті справи. Вказав, що його дохід на місяць становить 11-12 тис. грн. Окрім того, на утриманні пребуває дружина та малолітня дитина.
Суд, засухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що в позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.2008. На підставі рішення суду від 11.07.2019 шлюб сторін розірвано. У колишнього подружжя народились діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з матір'ю і перебувають на її утриманні. Угоди про добровільну сплату аліментів з відповідачем не досягнуто.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.08.2018 стягнуто з Відповідача на користь Позивача на утримання неповнолітніх дітей, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 3500 гривень щомісячно, починаючи з 26.03.2018 і до досягнення повноліття.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказало на те, що відповідач сплачує аліменти за рішенням суду яких не вистачає на утримання дітей, оскільки з часу ухвалення судом рішення зросли ціни на всі товари, комунальні послуги, витрати на утримання дітей зростають, позивач просить збільшити розмір аліментів та стягувати з відповідача на утримання дітей 10000 грн.
Відповідачем визнано позов в частині збільшення розміру аліментів на суму 7000 грн., посилаючись на перебуванні на утриманні малолітньої дитини та дружини. Окрім того сукупний дохід відповідача за 2021 рік не взмозі забезпечити визначений позивачем розмір аліментів.
У відповідності до ст.7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2022 рік" - установити у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні .
Як регламентує ч.2, ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За правилами ч.1-2, ст.8 Закону України „Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Підпункт 3, пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснює, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до правової позиції Верховного суду у справі № 755/14148/18 від 25.09.2019 визначено, що аліменти не обов'язково мають присуджуватись у мінімальному розмірі, передбаченому ст.182 СК України, а також встановлено, що відповідач має довести свою неспроможність платити аліменти, встановлені судом. Також ВС дійшов висновку, що сам факт відсутності у одного з батьків можливості надавати певний розмір утримання своїй дитині не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при встановленні розміру аліментів. Така обставина не є підставою звільнення батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 3 Конвеції ООН про права дитини (Конвенції), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 Конвенції проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Разом з тим, при ухваленні рішення про стягнення аліментів, суд керується інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення, а факт відсутності у одного з батьків можливості надавати певний розмір утримання своїй дитині не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при встановленні розміру аліментів.
Оскільки на батьків покладено однаковий обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, при цьому добровільної згоди між сторонами щодо порядку реалізації такого обов'язку не досягнуто, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для збільшення розміру аліментів.
Разом з тим, при визначенні розміру аліментів, суд прагне не до зрівняльного становища платника та одержувача аліментів, а й до того, щоб одержувач у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Відповідно до ст. 201, ч.1 ст.191 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.
Враховуючи вік дітей, визначений законом прожитковий мінімум, потребу дітей за віком в отриманні аліментів, наявність малолітньої дитини та перебування дружини на утриманні відповідача, дохід відповідача, суд приходить до висновку, що слід стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей щомісячно в сумі 7000 грн., з усіх видів доходу відповідача, що буде достатнім для матеріального забезпечення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та буде відповідати рівню матеріального забезпечення дитини одним із батьків.
При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлена права звернення до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, стягнення додаткових витрат на дитину в разі зміни матеріального стану відповідача, а відповідач, в разі наявності підстав, має право звернулись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення додаткових витрат на дитину сторін суд керується нормою ч. 1 ст. 185 Сімейного кодексу України, яка встановлює, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що малолітні діти проживають разом з позивачем. Як позивач, так і відповідач матеріально забезпечують дітей. Позивач вказує, що з часу ухвалення рішення суду розміри витрат позивача на утримання дітей значно зросли. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача додаткові витрати на придбання ліків, консультації лікарів, відвідування психолога, медичне обстеження, відвідування гуртків одноразово в сумі 20858,17 грн., 18185 грн. для фінансування витрат у майбутньому, 45000 грн. оплата оренди для фінансування витрат у майбітньому.
Відповідачем до відзиву надано копії квитанції у яких призначення платежу вказано як лікування дітей.
Звертаючись до суду з заявленим позовом, позивач вказує на те, що відповідач по справі не приймає участь в утриманні дітей грошовими коштами достатніми в його розумінні для виховання та утримання, що підтверджується наданими суду доказами.
Факт понесення позивачем зазначених витрат підтверджується належними та допустимими доказами, а саме: медичними висновками, виписками, доказами про оплату.
Вирішуючи питання про те, чи є вищенаведені витрати додатковими витратами в розумінні частини 1 статті 185 Сімейного кодексу України, суд керується відповідними положеннями міжнародного та національного сімейного законодавства.
Так, Конвенція про права дитини від 20.11.1989, ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, яка є першим і основним міжнародно-правовим документом, присвяченим широкому спектру прав дитини, визначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Такі ж рекомендації містяться і в Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959.
Згідно з визначеними Декларацією принципами, дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності, дитині має надаватися освіта, яка сприятиме її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона зможе, на основі рівності можливостей, розвинути свої здібності та особистий світогляд, а також усвідомити моральну та соціальну відповідальність і стати корисним членом суспільства.
Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки.
Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток (частина 2 статті 150 Сімейного кодексу України).
Відтак, зважаючи на надані відповідачем докази, судом враховано участь батька у додаткових витратах на утримання дітей. При цьому надані квитанції на суму 11704,52 грн. позивачем не оспорюються.
Відповідачем не заперечується визначений позивачем розмір додаткових витрат.
З урахуванням наведеного зважаючи те, що відповідачем понесені додаткові витрати на утримання дітей, суд приходить до висновку про врахування сплачених коштів та стягнення з Відповідача їх залишку, що становить 9153,65 грн. (20858,17 - 11704,52)
Ці витрати викликані хворобою дітей, їх розвитком а тому є витратами, у яких батьки зобов'язані брати участь.
Щодо стягнення витрат для фінансування дітей в майбутньому, то заявлена вимога не грунтується на приписах закону, є передчасною, відтак задоволенню не підлягає.
Визначаючи розмір понесених витрат суд виходить з наступного.
За змістом ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих адвокатом Павліченко К.В. послуг, а також подані документи, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Так, написання позову, попереднє вивчення документів, підготовка заяв та подання процесуальних документів, участь в судових засіданнях, підготовка заяв по суті справи, ознайомлення з матеріалами оцінена вартістю в 4480,00 грн., не є співмірними зі складністю справи.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 4480,00 грн. не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат.
Однак, беручі до уваги, що рішенням суду частково задоволений позов, що дає суду зазначити про здійснення адвокатом належного захисту в суді, але судом враховується недотримання співмірності затрат на правничу допомогу з ціною позову і вважає, що необхідно стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу до суми 3000 грн., що буде відповідає розумному розміру.
В решті вимог адвоката позивача суд відмовляє, виходячи з засад розумного балансу між приватними і публічними засадами, реального часу, витраченого на представництво інтересів клієнта та відповідно до пропорційного розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення ухвалюється на користь позивача, а позивачі за подання позовів про стягнення аліментів та додаткових витрат звільнені від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України стягує з відповідача судовий збір в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 189, 200, 211, 258, 259 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дітей- задовольнити частково.
Збільшити розмір аліментів, який було стягнуто рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.08.2018 у справі № 753/5265/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 7000 грн. щомісячно, починаючи з часу набрання рішення суду законної сили, до досягнення повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати в розмірі 9153,65 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн., за позовними вимогами про збільшення аліментів та 992,40 грн., за позовними вимогами про стягнення додаткових витрат.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня отримання копії.
Повний текст судового рішення складено 21.02.2022
Суддя Л.В. Комаревцева