ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 січня 2022 року м. Київ № 640/6361/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом громадянина Грузії ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Грузії ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (відповідач, ЦМУ ДМС) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 04.02.2021 №80114300006634/35 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем формально та безпідставно відмовлено в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
У відзиві на адміністративний позов відповідач повідомив, що рішення ЦМУ ДМС про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію в України прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народився у Грузії та є громадянином Грузії.
Згідно із наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , позивач 29.03.2017 зареєстрував шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , про що Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис №576 від 29.03.2017.
Згідно із наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , у позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 , про що Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис № 1061 від 05.05.2018.
10.01.2020 ОСОБА_1 видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 .
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 з 05.02.2020 зареєстрований в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .
14.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до ЦМУ ДМС із заявою щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Рішенням №80114300006634/35 від 04.02.2021 позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в України на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
За твердженнями позивача, будь-яких доказів обгрунтування такої відмови відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Не погоджуючись з указаними рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовною заявою. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III визначені умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Частиною 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Відповідно до частини 1 абзаців 1 і 4 статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Пунктом 1 частини 3 статті 4 цього Закону (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача з заявою про видачу дозволу на імміграцію) передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Стаття 9 цього ж Закону (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача з заявою про видачу дозволу на імміграцію) встановлювала умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію.
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 цієї статті заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
У частині 5 статті 9 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ зазначений перелік документів, які мають подавати особи, які бажають отримати дозвіл на імміграцію. Також, вказано, що вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Згідно частини 8 цієї ж статті передбачено, що особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
Таким чином, для оформлення дозволу на імміграцію заявник, в даному випадку, повинен був подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Згідно з положеннями статті 10 вказаного Закону дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі по тексту - Порядок №1983) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Пунктом 10 Порядку №1983 передбачено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
У відповідності до пункту 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Згідно з вимогами пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
За наявними в матеріалах особової справи документами вбачається, що на виконання пункту 14 Порядку №1983 після отримання та реєстрації заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем було направлено відповідні інформаційні запити.
За результатами розгляду заяви, ЦМУ ДМС 04.02.2021 винесено висновок про результати розгляду заяви громадянина Грузії ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до вказаного висновку, 14.02.2020 позивач звернувся заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка має підстави для отримання дозволу на імміграцію у зв'язку з тим, що перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки та має спільну дитину.
Заявник надав документи, які підтверджують факт перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , яка є громадянкою України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого міститься в матеріалах справи. А також свідоцтво про народження спільної дитини.
У заяві про надання дозволу на імміграцію, як вже було зазначено судом, заявник зазначив адресу проживання в АДРЕСА_1 .
Водночас, у висновку від 04.02.2021 зазначається про надходження інформаційного листа від ГУ СБУ в м. Києві та Київській області про те, що позивач зазначив адресу проживання в Україні, яка використовується для масової реєстрації іноземців.
Зважаючи на вказану інформацію відповідач рішенням від 04.02.2021 №80114300006634/35 відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Вказаною нормою передбачено, як вже було зазначено судом, що дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Тобто, єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну є інформаційний лист ГУ СБУ в м. Києві та Київській області №51/1-11/121-247 від 23.04.2020.
При цьому, суд наголошує, що статтею 10 Закону України «Про імміграцію», встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
Таким чином, єдиною підставою для висновку про свідоме зазначення позивачем неправдивих відомостей у заяві про надання дозволу на імміграцію в України був лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, який не містить жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення позивачем протиправних дій, які містять ознаки порушення чинного законодавства України
Зазначений лист ГУ СБУ у м. Києві та Київській області стосується необмеженого кола осіб - іноземних громадян, та не містить жодних посилань щодо конкретних осіб, зокрема, щодо позивача, що ним було зазначено неправдиві відомості у своїй заяві від 14.02.2020, чи про те, що він не проживає за зазначеною ним адресою.
Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів того, що ним було вчинено будь - які дії з метою з'ясування обставин, які стали підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Водночас, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей, як і відсутні докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи хоча б мешканців саме цього будинку.
Тобто, відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону України «Про імміграцію», які б надавали йому підстави для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, натомість підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, а отже, спірне рішення винесено протиправно та порушує права позивача.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 04.02.2021 року №80114300006634/35 та зобов'язанні повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального регіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального регіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Грузії ОСОБА_1 від 04.02.2021 №80114300006634/35.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію від 14.02.2020.
4. Стягнути судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Центрального регіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області на користь громадянина Грузії ОСОБА_1 у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Відповідач: Центральне регіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко