16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/8566/21 пров. № А/857/23357/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Хобор Р.Б. та Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски, індексації грошового забезпечення із врахуванням базового місяця, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 04.11.2021р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 04.11.2021р.),-
21.05.2021р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати неправомірними дії відповідача Військової частини /ВЧ/ НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
зобов'язати відповідача ВЧ НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
визнати неправомірними дії відповідача ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 22.09.2017р.;
зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 22.09.2017р. з встановленням базового місяця - січень 2008 року (а.с.1-7, 27).
Розгляд справи проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.29-30).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2021р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016р. по 22.09.2017р.; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 22.09.2017р. з урахуванням базового місяця січень 2008 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р. (а.с.46-56).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ВЧ НОМЕР_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.58-66, 71-79).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що базовий місяць (січень 2008 року) для нарахування позивачу індексації за спірний період помилково визначений судом, оскільки розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив військову службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
Ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, починаючи з січня 2016 року, по лютий 2018 року пов'язані також з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань. Також визначення базового місяця є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені апелянтом.
Окрім цього, спірна додаткова відпустка є пільгою, яка гарантована державою (ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Така відпустка не належить до категорії щорічних відпусток, на неї не поширюються норми ст.ст.5, 11, 12, 24 Закону України «Про відпустки» для щорічних відпусток, в тому числі щодо виплати грошової компенсації під час звільнення з військової служби.
Отже, правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, є відсутніми.
Під час проходження військової служби позивач не звертався упродовж 2015-2017 років із рапортами до командування відповідача щодо надання спірної відпустки; при звільненні зі служби останній не мав будь-яких претензій до військової частини. Отже, через відсутність відповідних звернень позивачу не могла бути надана щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с.13).
Починаючи з 07.05.2014р., позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України (а.с.14).
18.09.2017р. наказом командира ВС А3414 № 60-РС (по особову складу) сержанта ОСОБА_1 , начальника складу складів взводу матеріального забезпечення, звільнено у запас за пп.«і» п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 73 від 22.09.2017р. сержанта ОСОБА_1 виключено з 22.09.2017р. зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 № 5132 від 10.12.2020р. додаткову оплачувану відпустку за період військової служби в частині, а саме за 2015-2017 роки, відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ст.12 розділу ІІІ Закону України «Про відпустки» тривалістю 14 календарних днів не використовував і компенсацію не отримував (а.с.16).
Також на рапорт (заяву для звільнених) ОСОБА_1 від 12.03.2021р. відповідач скерував лист № 1574вих від 09.04.2021р., згідно якого індексація грошового забезпечення згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови КМ України № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» виплачується у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів (а.с.17-20).
Окрім цього, на момент проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_2 позивач перебував на фінансовому забезпечення у ВЧ НОМЕР_1 (а.с.33-43).
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення залежить лише від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови КМ України № 1294 від 07.11.2007р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.01.2008р. та втратила чинність 01.03.2018р. у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України № 90 від 01.03.2018р. «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
Відтак, суд прийшов до висновку про те, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за спірний період (згідно Порядку № 1078, який вступив в силу з 01.12.2015р.) до березня 2018 року.
На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період 2015-2017 років.
Водночас, припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Звідси, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання днів такої відпустки при звільненні зі служби.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про те, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за 2015-2017 роки, через що набув право на отримання грошової компенсації за таку у зв'язку із звільненням зі служби 22.09.2017р.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Предметом спору у цій справі є право позивача ОСОБА_1 на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 22.09.2017р. із застосуванням базового місяця січень 2008 року.
При цьому, відповідачем виплата індексації грошового забезпечення за вказаний період не проводилося (а.с.21).
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 вказаного Закону).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України № 1282-ХІІ від 03.07.1991р. «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.2 вказаного Закону).
Згідно з ст.5 зазначеного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 наведеного Порядку).
Згідно з п.6 цього Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
В рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі аналізу наведених положень законодавства колегія суддів дійшла висновку про те, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005р., заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Із врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні.
Також колегія суддів звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
В частині правильності обчислення належної позивачу індексації колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст.4 Закону України № 1282-ХІІ від 03.07.1991р. «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році -103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).
Відповідно до п.2 зазначеного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п.4 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
За змістом п.5 цього Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, системний аналіз наведених норм вказує на те, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати, є базовим при проведенні індексації.
Пунктом 3 постанови КМ України № 1294 від 07.11.2007р. затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01.01.2008р.
Звідси, січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Із змісту довідки ВЧ А0998 № 1601 від 09.04.2021р. про виплачене позивачу грошове забезпечення убачається, що індексація грошового забезпечення позивачу за період 01.01.2016р. - 22.09.2017р. ОСОБА_1 не нараховувалася і не виплачувалася (а.с.21), при цьому базовим місяцем відповідачем визначено жовтень 2015 року (Х(015).
Обґрунтування застосування вказаного базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення відповідачем не наведено.
Згідно п.3 постанови KM України № 1013 від 09.12.2015p. «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», відповідно до якого, зокрема, Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Отже, Міністерство оборони України зобов'язане було вжити заходів для підвищення з 01.12.2015р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 pоку, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Згідно абз.2 п.3 цієї постанови для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Разом з тим, жовтень 2015 року не може вважатися базовим, оскільки у грудні 2015 року збільшення грошового забезпечення відбулося не за рахунок зростання посадового окладу, а завдяки іншим додатковим видам грошового забезпечення.
Таким чином, збільшення грошового забезпечення у грудні 2015 року відбулося не шляхом збільшення посадового окладу, а завдяки іншим видам грошового забезпечення, крім посадового окладу, а відтак це не призводить до того, що даний місяць став базовим для нарахування індексації з огляду на наступне:
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики № 48/о/66-17 від 08.08.2017р., наданого на запит ДФ Міноборони № 248/3/9/1/863 від 18.07.2017р., зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
У роз'ясненні Мінсоцполітики № 28/0/66-18 від 18.04.2018р., наданого на запит Військової частини НОМЕР_1 № 2376 від 29.03.2018р., наголошено на тому, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.
Зі змісту роз'яснення Мінсоцполітики № 024-106 від 09.02.2005р. слідує, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики № 169/10/137-12 від 06.08.2012р. у разі, коли грошовий дохід, з урахуванням суми підвищення, менше суми грошового доходу, з урахуванням індексації до його підвищення, у базовому місяці сума загального доходу визначається з таким розрахунком, щоб сума грошового доходу з урахуванням індексації не перевищувала загального доходу до його підвищення.
Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р. «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та наказом Міністра оборони України № 595 від 15.11.2010р. «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
Така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації).
Розмір щомісячної грошової винагороди протягом усього періоду нарахування не враховується при нарахуванні одноразових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, вихідна допомога при звільненні тощо).
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода не впливає на розмір індексації грошового забезпечення, відтак жовтень 2015 року не повинен визначатися як базовий місяць, а виплата індексації повинна була здійснюватися за розрахунками попереднього базового місяця - січня 2008 року.
В такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Протягом 2016-2017 років розміри посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років ОСОБА_1 залишалися незмінними.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016р. по 22.09.2017р. включно слід застосовувати базовий місяць січень 2008 року.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що базовим місяцем для нарахування індексації ОСОБА_1 повинен бути січень 2008 року.
Базовим місяцем може бути лише місяць, коли на законодавчому рівні змінюється посадовий оклад військовослужбовця.
Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена постановою КМ України № 1294 від 07.11.2007р., яка набрала чинності з 01.01.2008р.
У подальшому після прийняття КМ України постанови № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Звідси, на законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців встановився у січні 2008 року (постанова КМ України № 1294 від 07.11.2007р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб») та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»).
Таким чином, базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинен бути січень 2008 року; водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Окрім цього, за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі № 21-1465а15.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, з урахуванням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., за період з 01.01.2016р. по 22.09.2017р. включно, із застосуванням базового місяця січня 2008 року, через що заявлений позов у цій частині є підставним та обґрунтованим.
Згідно із п.12 ст.12 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 вказаного Закону учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п.14 ст.10-1 вказаного Закону передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 наведеного Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.19 ст.10-1 наведеного Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та № 1932-XII від 06.12.1991р. «Про оборону України».
Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки.
Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки».
Звідси, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Великої Палати від 21.08.2019р. у справі № 620/4218/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому, важливе значення має визначення правильного періоду, за яких позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затв. постановою КМ України № 302 від 12.05.1994р., посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Таким чином, відповідні пільги та компенсації надаються учасникам бойових дій з моменту набуття такого статусу, що підтверджується відповідним посвідчення. При цьому, дата видачі такого посвідчення вказує на момент, з якого особа починає користуватися такими пільгами.
Додаткова відпустка учасника бойових дій не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою.
Оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, то на неї не поширюються норми, які передбачені для щорічних відпусток, в тому числі щодо поділу на частини, перенесення на інший період.
Як встановлено під час судового розгляду, посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 видано позивачу 05.05.2015р.
Таким чином, в розглядуваному випадку позивач, який набув статус учасника бойових дій 05.05.2015р., має право на отримання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди 2015-2017 років.
При цьому, можливість отримання військовослужбовцями додаткової відпустки як учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати та, як наслідок, їхнє право на отримання компенсації за її невикористання, починається з дати набрання чинності нормами Закону України № 426-VIII від 14.05.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни», який набрав чинності 06.06.2015р.
В частині обчислення кількості днів невикористаної відпустки, що підлягають грошовій компенсації на користь позивача, колегія суддів зазначає таке.
Із змісту п.12 ч.1 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки» слідує, що учасникам бойових дій надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік.
На противагу наведеному, за змістом ст.75 КЗпП України та ст.6 Закону України № 504/96-ВР від 05.11.1996р. «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Отже, щорічна відпустка надається за відпрацьований робочий рік, тоді як додаткова відпустка учасника бойових дій - один раз на календарний рік.
Виходячи з наведеного, враховуючи принцип надання розглядуваної додаткової відпустки, слідує послідовний висновок про те, що додаткова відпустка, яка передбачена ст.16-2 Закону України «Про відпустки», надається незалежно від відпрацьованого часу один раз упродовж календарного року; право на цю відпустку не обмежується тривалістю інших відпусток.
Отже, кількість днів невикористаної додаткової відпустки становить 42 дні (2015 рік - 14 днів, 2016 рік - 14 днів та 2017 рік - 14 днів).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача ВЧ НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у зв'язку з чим заявлений позов у цій частині є підставним та обґрунтованим.
Окрім цього, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Інші доводи та аргументи апеляційної скарги, ураховуючи суть спірних правовідносин та зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи визначального значення не мають, а тому апеляційним судом не аналізуються.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню на користь апелянта ВЧ НОМЕР_1 не підлягають.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2021р. в адміністративній справі № 380/8566/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Р. Б. Хобор
С. М. Кузьмич
Дата складання повного тексту судового рішення: 18.02.2022р.