16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 460/5526/21 пров. № А/857/22998/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Кузьмича С.М. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2021р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбуд» до Управління Держпраці у Рівненській обл. про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю, постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (суддя суду І інстанції: Комшелюк Т.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 03.09.2021р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
25.05.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Самбуд» (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати прийняті Управлінням Держпраці у Рівненській обл. (відповідач) наступні рішення:
припис № РВ 180/248/АВ/П від 26.03.2021р. про усунення виявлених порушень законодавства про працю;
постанову № РВ 180/248/000012ТД-ФС від 19.05.2021р. про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (а.с.1-13).
Розгляд справи проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.65-67).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2021р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовані припис № РВ 180/248/АВ/П від 26.03.2021р. про усунення виявлених порушень законодавства про працю, постанова № РВ 180/248/000012ТД-ФС від 19.05.2021р. про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, складені відповідачем відносно ТзОВ «Самбуд»; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.107-115).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Управління Держпраці в Рівненській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.121-131).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спірні припис та постанова прийняті за наслідками проведеного позапланового заходу у вигляді інспекційного відвідування ТзОВ «Самбуд», в ході якого уповноваженими представниками відповідача виявлено порушення трудових відносин, зокрема, фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору, що є порушенням норм трудового законодавства. Надання трудовому договору форми цивільно-правового, не зважаючи, на наявні у штаті товариства посади з відповідними трудовими функціями, перешкоджають реалізації працівником права на працю, гарантованого Конституцією та КЗпП України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці.
Підкреслює, що на момент проведення інспекційного відвідування 15.03.2021р. та 16.03.2021р. посадовими особами ТзОВ «Самбуд» не надано підтверджуючих документів (наказів, трудових договорів, повідомлень ДПС) щодо перебування у трудових відносинах з працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивачем ТзОВ «Самбуд» скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.148-156).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (а.с.131), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Апелянтом подану апеляційну скаргу, в якій послідовно обґрунтовано свою правову позицію по справі; натомість, позивачем скеровано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній детально виклав свою позицію по справі.
Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, колегія суддів не убачає.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, в період з 15.03.2021р. по 26.03.2021р. на підставі наказу № 191 від 15.03.2021р. (а.с.88) та направлення на інспекційне відвідування № 151-Н/09-27 від 15.03.2021р. (а.с.89) відповідачем Управлінням Держпраці у Рівненській обл. проведено інспекційне відвідування ТзОВ «Самбуд» на предмет додержання вимог законодавства про працю, за результатами якого складений Акт № РВ 180/248/АВ від 26.03.2021р. (а.с.16-20).
В складеному Акті інспекційного відвідування зазначено про порушення ТзОВ «Самбуд» вимог:
ч.1 ст.21 КЗпП України, а саме: не укладено трудовий договір з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за якими ці працівники зобов'язуються виконувати роботу, визначену угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а товариство зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін;
ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме: допущено до роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску в загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.
26.03.2021р. Управління Держпраці у Рівненській обл. відносно керівника ТзОВ «Самбуд» складений протокол про адміністративне правопорушення № РВ180/248/АВ/П/ПТ за ч.3 ст.41 КУпАП (а.с.21).
Також 26.03.2021р. Управлінням Держпраці у Рівненській обл. складено припис № РВ180/248/АВ/П про усунення виявлених порушень законодавства про працю, яким вимагається до 07.04.2021р. усунути виявлені в ході інспекційного відвідування порушення вимог ч.1 ст.21 та ст.24 КЗпП України (а.с.22).
За результатами розгляду справи про накладання штрафу на підставі складеного акту інспекційного відвідування відповідачем прийнято постанову № РВ 180/248/000012/ТД-ФС від 19.05.2021р. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою до позивача застосований штраф за порушення законодавства про працю, передбачений ст.265 КЗпП України, в сумі 180000 грн. (а.с.24-26).
Вирішуючи наведений спір та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час інспекційного відвідування відповідачем не було встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подавали заяви на працевлаштування до ТзОВ «Самбуд», трудові книжки, документи про освіту, про стан здоров'я та інші документи, передбачені ч.2 ст.24 КЗпП України, або іншим чином здійснили своє волевиявлення для працевлаштування.
В той же час, матеріалами справи стверджується, що 08.02.2021р. між позивачем та вказаними особами укладені цивільно-правові договори (№№ 01/02/2021; № 02/02/2021; № 03/02/2021), за якими позивач доручав, а фізичні особи брали на себе обов'язок виконати наступні роботи: послуги по прибиранню території замовника площею 526,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.27-32).
Згідно п.п.2.1, 2.2 цих договорів за надані послуги (виконані роботи) в повних, попередньо погоджених сторонами обсягах замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 4800 грн. Здавання послуг (робіт) виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється Актом прийняття наданих послуг (робіт), який підписується сторонами протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг (виконання робіт).
Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знаходилися на обревізованому об'єкті у зв'язку з виконанням цивільно-правових договорів.
08.04.2021р. між позивачем та зазначеними особами були підписані акти приймання-передачі наданих послуг №№ 1-3 (а.с.35-37).
Також 08.04.2021р. вказаним особами виплачена винагорода в сумі 3864 грн. кожному згідно укладених договорів, що підтверджується відомістю на виплату грошей № 100 за квітень 2021 року (а.с.38).
Крім цього, 08.04.2021р. згідно платіжних доручень №№ 252, 253, 254 позивачем сплачені ПДФО, військовий збір та ЄСВ (а.с.40-41).
Судом не встановлено, що вищезгадані особи під час інспекційного відвідування виконували інші роботи, ніж ті, які були передбачені цивільно-правовими договорами, що також підтверджується поясненнями цих осіб, наданими в ході інспекційного відвідування.
Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, з наступних причин.
Зміст порушень, які оскаржуються позивачем в судовому порядку, полягає в порушенні приписів ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме: ТзОВ «Самбуд» допущено 15.03.2021р., 16.03.2021р. до роботи працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.
В частині виявлених порушень законодавства про працю колегія суддів враховує такі обставини справи і норми законодавства.
Частина 1 ст.24 КЗпП України містить перелік випадків коли трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 3 цієї статті працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.
Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.
Із змісту наведеного слідує, що підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.
Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.
Проведеною перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Самбуд» вимог ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України, які полягають в допуску трьох працівників до роботи без оформлення трудових договорів.
Зокрема, в ході проведення інспекційного відвідування інспектором праці зафіксовано присутність 15.03.2021р., 16.03.2021р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на робочих місцях під час виконання ними трудових функцій.
Аналіз представлених позивачем цивільно-правових договорів свідчить про наступне.
08.02.2021р. між ТзОВ «Самбуд» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені договори з надання послуг (виконання робіт) по прибиранню території замовника, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання якісно та своєчасно надати наступні послуги (виконати роботи), а саме: послуги по прибиранню території замовника площею 526,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Виконавець зобов'язується на свій ризик виконати роботу, дбати за особисту безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання робіт чи під час перебування на території підприємства, самостійно організовує виконання роботи, у тому числі використовує власні засоби та матеріали, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
Із актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.04.2021р. вбачається, що станом на вказану дату виконавець надав, а замовник прийняв послуги по прибиранню території площею 526,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; винагорода виконавця склала 4800 грн.
Відповідно до платіжної відомості на виплату грошей № 100 за договорами ЦПХ за квітень 2021 року виплачено 11592 грн. за виконані роботи згідно цивільно-правових договорів.
Крім того, позивачем надано копії платіжних доручень про сплату ПДФО, єдиного соціального внеску на дохід за цивільно-правовими угодами та військового збору.
Отже визначальним для вирішення наведеного спору є наявності ознак трудових правовідносин між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Частиною першою ст.3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
У відповідності до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст.23 КЗпП України).
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як вбачається з наведених цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є послуги по прибиранню території.
При цьому, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а лише обумовлювалися зобов'язання виконувати роботи.
В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
Водночас, такий термін як «прибирання території» носить загальний характер і не розкриває характер і види робіт, які повинен виконати виконавець.
Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.
Як вбачається зі змісту угод, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконували функції прибиральників, тобто, здійснювали вид діяльності за конкретною професією, а не досягали певного результату шляхом надання окремо визначених послуг.
Враховуючи викладене, укладені позивачем з фізичними особами договори мають ознаки трудового характеру.
Також колегія суддів аналізує письмові пояснення, що були надані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час проведення інспекційного відвідування.
Зокрема, ОСОБА_1 надано письмові пояснення про те, що він 15.03.2021р. перебуває на території ТзОВ «Самбуд» у зв'язку з тим, що проходить стажування на посаду різноробочого (а.с.99).
ОСОБА_2 надано письмові пояснення, згідно яких він працює прибиральником у ТзОВ «Самбуд» з 15.02.2021р. (а.с.97).
Відповідно до пояснень ОСОБА_3 він працює прибиральником території у ТзОВ «Самбуд», підпорядковується директору підприємства ОСОБА_4 . Заробітну плату домовились оплачувати погодинно, режим роботи встановлений по графіку змінності (а.с.98).
Жодним із зазначених осіб не вказано про свою діяльність на підставі цивільно-правових договорів; також такі договори не були представлені під час інспекційного відвідування.
Згідно з частинами першою, другою ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).
Частиною четвертою ст.265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.ч.2-7 ст.53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою КМ України № 509 від 17.07.2013р. «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення».
Відповідно до п.2 цього Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до п.3 зазначеного Порядку уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
Згідно з п.8 наведеного Порядку за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Аналізуючи встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог ст.ст.21, 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затв. постановою КМ України № 509 від 17.07.2013р.
З урахуванням наведеного, доводи позивача про протиправність постанови № РВ 180/248/000012ТД-ФС від 19.05.2021р., згідно якої на позивача накладено штраф в розмірі 180000 грн., а також припису № РВ 180/248/АВ/П від 26.03.2021р., є безпідставними та необґрунтованими.
Згідно представленої позивачем копії Рівненського міського суду Рівненської обл. від 28.05.2021р. у справі № 569/8262/21 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП, відносно ОСОБА_4 , директора ТзОВ «Самбуд», оскільки в діях останнього є відсутніми подія і склад правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП (а.с.70-71).
Відповідно до ч.ч.6 і 7 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
В силу цих приписів обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.
Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.
Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.
Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.
Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 04.07.2018р. у справі № 820/1432/17, від 19.09.2018р. у справі № 808/660/17, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими під час вирішення наведеного спору.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що задоволенню не підлягає.
В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви слід покласти на позивача ТзОВ «Самбуд».
Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню до розглядуваних правовідносин, що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській обл. задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2021р. в адміністративній справі № 460/5526/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбуд» до Управління Держпраці у Рівненській обл. про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю, постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, - відмовити.
Понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Самбуд» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відшкодуванню не підлягають.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді С. М. Кузьмич
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 18.02.2022р.