16 лютого 2022 року Справа № 160/22573/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/22573/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
17.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач, з урахуванням уточнень від 30.12.2021 року, просить суд:
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) протиправним щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) (виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 01.02.2018 року включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця) при звільнені;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні, із розрахунку на день звільнення з Лав Збройних Сил України по день фактичного розрахунку, з 14 серпня 2020 року по 07 листопада 2021 року включно.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 17.11.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 19.11.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 122,123, 160,161 КАС України.
Ухвалою суду від 07.12.2021 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, що викладені в ухвалі суду від 19.11.2021 року на п'ять днів з дня отримання копії ухвали суду.
Позивачем в строк, визначений в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 13.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/22573/21 та призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно положень ст.262 КАС України.
Також, ухвалою суду від 13.01.2022 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів, а саме:
- відомості (інформацію) щодо виконання рішення суду від 23.04.2021 року за №160/16864/20;
- відомості щодо здійснення виплат позивачу, на виконання вказаного вище рішення суду та інші наявні докази щодо суті спору.
За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 16.02.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
У позовній заяві зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року по справі №160/16864/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Позивач вказує, що остаточний розрахунок, а саме виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, проведено 08.11.2021 року.
Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Ухвалою суду від 13.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою суду від 13.01.2022 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/22573/21.
26.01.2022 року відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.07.1995р. по 13.08.2020р. проходив військову службу в Сухопутних військах Збройних Сил України на посаді заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення, що підтверджується копіями витягів із наказів командира військової частини - польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) №160 від 11.05.2017р., командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №262 від 13.08.2020р., послужного списку позивача та тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Згідно копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №262 від 13.08.2020р. підполковника ОСОБА_1 було звільнено наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.07.2020р. №298 у запас у зв'язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 13.08.2020р., що підтверджується копіями відповідних витягів з наказів, наявними у справі.
При звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. включно.
Не погоджуючись такою з бездіяльністю відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. включно, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року по справі №160/16864/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року по справі №160/16864/20 набрало законної сили.
Рішення суду виконано відповідачем в добровільному порядку 08.11.2021 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошового забезпечення у розмірі 38364,99 гривень. 26.11.2021 року перераховано - 39358,35 гривень.
Не погоджуючись з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2020 року по 07 листопада 2021 року включно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам слід зазначити про таке.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст.17 Конституції України).
Згідно з статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
За приписами ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 р. №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У силу ст.16-2 Закону України №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Так, згідно матеріалів справи, позивачу, 08.11.2021 року відповідачем було нараховано 38 364,99 грн. за рішенням суду від 23.04.2021 року по справі №160/16864/20.
26.11.2021 року нараховано - 39358,35 гривень.
Отже, після звільнення позивача з військової служби та виключення його 13.08.2020 року зі списків особового складу, вказані кошти перераховані та зараховані на його картковий рахунок лише 08.11.2021 року.
Тобто, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 року (справа №825/598/17).
Крім цього, у постанові від 15.09.2015 року (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно з ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, суд враховує роз'яснення Верховного Суду України, наведені у п.20 постанові Пленуму №13 від 24.12.1999 р. “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, відповідно до яких, встановивши, при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку, у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Так, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 13.08.2020 року про що зазначено в наказі командира військової частини НОМЕР_1 №262 від 13.08.2020 року.
Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини 13.08.2020 р. відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена лише 08.11.2021 року, що підтверджується квитанцією та не заперечується відповідачем, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Таким чином, період з 14 серпня 2020 року по 07 листопада 2021 року включно, є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Тому, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, а саме з 14 серпня 2020 року по 07 листопада 2021 року включно.
За таких обставин, суд вважає за можливе вказану позовну заяву задовольнити з викладених вище підстав.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v.Turkey” №48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності своїх дій щодо повного розрахунку із позивачем при звільненні.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, та з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо розплоду судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 14 серпня 2020 року по 07 листопада 2021 року включно.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , код ОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 16.02.2022 року.
Суддя В.В. Ільков