28 грудня 2021 року Справа № 160/19434/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/19434/21 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 16.09.2021;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 16.09.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 18.03.2015 року по 08.04.2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ). 25.01.2016 року отримав статус учасника бойових дій, посвідчення серія НОМЕР_5 . 08.04.2016 року був звільнений з військової служби у запас, однак в день звільнення з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок, а саме: не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2015 року по 08.04.2016 року. 02.07.2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/7925/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення. 16.09.2021 року Військовою частиною НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) виконано рішення суду шляхом перерахування коштів на рахунок позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/19434/21 та витребувано від Військової частини НОМЕР_6 ( НОМЕР_4 ): довідку про розмір середнього заробітку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передували звільненню, а саме лютий та березень 2016 року, з урахуванням індексації грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ від 08 лютого 1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
29.11.2021 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому заперечував проти позову та зазначив, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, а проходять військову службу.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 18.03.2015 року по 08.04.2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ).
За час проходження військової служби ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, посвідчення серії НОМЕР_5 від 25.01.2016 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) по стройовій частині №72 від 08.04.2016 року ОСОБА_1 був звільнений з військової службу у запас за пп. «Є» п. 1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із вислугою встановлених строків військової служби).
В день звільнення з військової служби відповідач не провів з ОСОБА_1 остаточний розрахунок, а саме: не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2015 року по 08.04.2016 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) щодо не виплати індексації грошового забезпечення з 18.03.2015 року та 08.04.2016 року та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
02.07.2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/7925/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме, 08.04.2016 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 08.04.2016 року; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з18.03.2015 року по 08.04.2016 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2015 року по 08.04.2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення у цей період - січень 2008 року.
16.09.2021 року, на виконання рішення суду від 02.07.2021 року по справі №160/7925/21, відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти у суму 2098,38 грн.
Таким чином повний розрахунок з позивачем при звільненні військова частина НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) провела лише 16.09.2021 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.206 року по 16.09.2021 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті другої Закону № 2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з приписами ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу 08.04.2016 року, а фактичний розрахунок при звільненні проведено 16.09.2021 року.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 року по справі №240/11214/19 прийшла до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.
Також, відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, усі виплати при звільненні належать до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі нездійснення фактичного розрахунку на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
В межах даної справи судом встановлено, що в день звільнення позивачу не було в повному обсязі виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої Закону України від 22.10.1993 року №3351-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2016 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2015 року по 08.04.2016 року. У подальшому позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності, здійснення нарахування та виплати вказаних виплат. Судовим рішенням зобов'язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік та індексацію грошового забезпечення за період 18.03.2015 року по 08.04.2016 року.
Суму грошового забезпечення за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 року по справі №160/7925/21 виплачено позивачеві 16.09.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум був спірним.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Згідно положень статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 16.09.2021.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 16.09.2021 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко