10 лютого 2022 року Справа № 915/1786/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,
за участю сторін:
від позивача (представника позивача) - Гермаш С.М.
від відповідача (представника відповідача)- Якуба П.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу
за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, Русанівський бульвар, 8, м. Київ; код ЄДРПОУ 21647131; адреса для листування: 02002, а/с 272, м. Київ-2; електронна пошта: mtibu@mtibu.kiev.ua);
представник позивача - адвокат Гермаш Сергій Михайлович (04119, вул. Юрія Іллєнка (Мельникова), 46, м. Київ, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 );
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
про: стягнення 117570,37 грн.
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №73893 від 30.11.2021 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить стягнути з відповідача завданні збитки в порядку регресу у розмірі 117570,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.01.2021 в м. Миколаєві, на перехресті вул. Артилерійська та вул. Потьомкінська, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля “УРАЛ”, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля “Форд”, державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 . Відповідно до постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.03.2021, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_1 чим останній скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності. Водій ОСОБА_1 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом “УРАЛ”, державний номерний знак НОМЕР_3 , в силу виконання службових обов'язків перед Військовою частиною НОМЕР_1 . Крім того, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 , не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Заподіяна відповідачем шкода, яка виникла внаслідок ДТП не була відшкодована потерпілій особі. У зв'язку з настанням події власник пошкодженого автомобіля “Форд”, державний номерний знак НОМЕР_4 - ТОВ “НКП БРИЗ” 28.01.2021 звернувся до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування; МТСБУ 11.05.2021 здійснило виплату відшкодування потерпілій стороні в розмірі 116257,45 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/1786/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.01.2022.
24.12.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції №73893 від 16.12.2021.
Ухвалою суду від 29.12.2021 відмовлено у задоволенні клопотання №73893 від 16.12.2021 Моторного (транспортного) страхового бюро України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
06.01.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №20 від 04.01.2022.
Ухвалою суду від 12.01.2022, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 10.02.2022.
17.01.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив №73893 від 11.01.2021.
25.01.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції №73893 від 19.01.2022.
Ухвалою суду від 01.02.2022 клопотання №73893 від 19.01.2022 Моторного (транспортного) страхового бюро України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Як встановлено постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.03.2021 по справі №490/939/21, 27.01.2021 ОСОБА_1 керуючи т/з УРАЛ 43202, н.з. НОМЕР_3 в м. Миколаєві на перехресті вул. Потьомкінська та вул. Артилерійська, при виїзді на нерегульоване перехрестя не надав переваги у русі т/з Ford Transit д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по головній дорозі. Внаслідок ДТП, т/з отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Також зазначеною постановою встановлено, що водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху та здійснив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Цією ж постановою визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
У відповідності до ч.ч. 4, 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду №3021028579284959 Управління патрульної поліції в Миколаївській області: 1) транспортний засіб УРАЛ 43202 д.н.з. НОМЕР_3 належить В/Ч НОМЕР_1 ; 2) транспортний засіб Ford Transit д.н.з. НОМЕР_4 належить Товариству з обмеженою відповідальністю “НПК БРИЗ” (а.с. 10-11).
Крім того, з вказаної довідки судом встановлено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб УРАЛ 43202 д.н.з. НОМЕР_3 не був застрахований відповідачем відповідно до вимог Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
28.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю “НПК БРИЗ” (власник пошкодженого транспортного засобу Ford Transit д.н.з. НОМЕР_4 ) звернувся до позивача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 15).
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю “НПК БРИЗ” звернулось до позивача з заявою, у якій відповідно до ст. 35, п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 16).
07.05.2021 позивач наказом №3.1/2776, відповідно до ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, приймаючи до уваги довідку №1 від 06.05.2021 про розмір відшкодування шкоди та документи надані по справі №73893 МТСБУ, наказав Департаменту фінансів сплатити на рахунок ТОВ “НПК БРИЗ” грошові кошти в розмірі 116257,45 грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 37).
Позивачем сплачено ТОВ “НПК БРИЗ” грошові кошти у сумі 116257,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1030174 від 11.05.2021 з призначенням платежу: “Виплата по справі №73893, згідно наказу №3.1/2776 від 07.05.2021р., т.з. НОМЕР_4 ” (а.с. 38).
Крім того, матеріали справи містять: 1) акт виконаних робіт від 04.02.2021 по справі МТСБУ № 73893, у відповідності до якого ФОП Богомолов В.Є. виконав роботи, на суму 1312,92 грн., з визначення матеріального збитку та передав замовнику Звіт 23-20 від 17.02.2021; 2) рахунок №73893 від 17.02.2021 на суму 1312,92 грн. (проведення авто товарознавчого дослідження та визначення вартості матеріального збитку; телеграма (іншому учаснику); виїзд в межах міста; використання цін на складові від альтернативних постачальників); 3) платіжне доручення №1028955 на суму 1312,92 грн. із призначенням платежу: “Оплата послуг аваркома (експерта) по справі №73893, згідно рах. №23-21 від 17.02.2021р., т.з. НОМЕР_4 ” (а.с. 34-36, 41).
Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в порядку регресу в сумі 117570,37 грн.
Позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив останнього, компенсувати витрати МТСБУ у загальній сумі 117570,37 грн. (а.с. 42).
Спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 статті 34 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Положеннями абзаців 1-2 п. 39.1. ст. 39 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” закріплено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 40.3. ст. 40 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.
Підпунктом а) п. 41.1. ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України “Про страхування” страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з пп. 38.2.1. п. 38.2 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону.
Відповідно до пп. 13.1 ст. 13 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі статтею 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України “Про Збройні Сили України” майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц.
За загальними правилом закріпленим у ч. 2 ст. 1187 Цивільного Кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
За приписами ст. 1187 Цивільного Кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Під джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (Аналогічна правова позиція викладена в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 №6).
Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Суд звертає увагу, що якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відповідальність покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, тобто першочерговим у визначені особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду є власник такого джерела.
Відповідно до п. 1.6 ст.1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди був працівником (військовослужбовцем) Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується листом відповідача №2700 від 18.10.2021, до якого додано завірену копію наказу військової частини НОМЕР_1 (по технічній частині) №71 від 26.12.2020.
Отже, Військова частина НОМЕР_1 є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 27.01.2021, а до МТСБУ, як особи, що виплатила страхове відшкодування, перейшло право зворотної вимоги (регресу), яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Крім того, суд зазначає, у даному випадку, шкоду потерпілому завдано особою під час виконання службових обов'язків.
З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, оскільки станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати у сумі 117570,37 грн., суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 117570,37 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).
Судовий збір у сумі 2270,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, Русанівський бульвар, 8, м. Київ; код ЄДРПОУ 21647131; адреса для листування: 02002, а/с 272, м. Київ-2; електронна пошта: mtibu@mtibu.kiev.ua) суму сплаченого відшкодування в розмірі 117570,37 грн., а також судовий збір у сумі в розмірі 2270,00 грн.
Рішення суду, у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 15.02.2022.
Суддя Н.О. Семенчук