вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.02.2022м. ДніпроСправа № 904/7588/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА УКРАЇНА Т.О.В."
до Приватне підприємство "Будівельник-ЮГ"
про стягнення суми заборгованості 23 500,00 грн.
Представники:
від позивача не з'явився
від відповідача Сологуб Д.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дока Україна Т.О.В." звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 23 500,00 грн., що складають суму транспортних витрат по доставці опалубки за договором №20.69 від 21.09.2020.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що останній здійснив переміщення спірного майна своїми силами, у зв'язку з чим відповідач повинен компенсувати транспортні витрати в загальній сумі 23 500,00 грн., проте відповідач, не зважаючи на двостороннє погодження вартості транспортних витрат, не відшкодував позивачу вказану суму.
У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що згідно п. 10.1 спірний договір діяв до 31.12.2020 і автоматичної пролонгації не передбачає, тобто, за спірним договором в 2021 році взаємовідносин між сторонами не існувало і не могло існувати.
Відповідач стверджує, що посилання позивача, як на докази надання послуг з перевезення майна на Договори-заявки, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг також є недоречними, адже: Договори-заявки від 29.04.2021 та від 13.07.2021 не містять відомостей про підприємство відповідача, як утримувача вантажу чи вантажовідправника; товарно-транспортна накладна № 152 від 30.04.2021 не містить підпису особи, що прийняла вантаж (наявний підпис не відповідає підпису зазначеної особи) і печатки підприємства відповідача; в товарно-транспортній накладній № 153 від 30.04.2021отримувачем вантажу зазначено не підприємство відповідача, а невідоме ТОВ «Менгірбуд»; іншу товарно-транспортні накладні не надано; акти надання послуг № 621 від 29.04.2021 на суму 11 000,00 грн., № 622 від 30.04.2021 на суму 11 000,00 грн. та на суму 1 500,00 грн. на підприємство відповідача не надходило.
З огляду на викладене, відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме він здійснював переміщення зазначеного майна своїми силами, у зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок щодо компенсації останньому транспортних витрат в сумі 23 500,00 грн. по доставці опалубку.
У відповіді на відзив позивач з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов не погоджується, з огляду на таке.
Рахунки на оплату були надіслані відповідачеві засобом електронної пошти на адресу, зазначену у фірмовому бланку останнього.
Відповідачем були підписані акти надання послуг, які підтверджують зобов'язання останнього щодо сплати за отримані послуги.
Посилаючись на п. 10.1 спірного договору та на невиконання відповідачем зобов'язань за цим договором, позивач стверджує, що договір оренди й досі є чинним.
Крім того, позивач наполягає на тому, що долучені до матеріалів справи договори-заявки, товарно-транспортні накладні, а також акти надання послуг є належними доказами на підтвердження того, що позивачем були понесені транспортні витрати на переміщення майна своїми силами, які відповідач повинен компенсувати.
Також, позивачем зазначено, що заборгованість в сумі 1 500,00 грн. є штрафом, який довелося сплатити останньому транспортній компанії за відмову відповідача від завантаження.
Ухвалою суду від 01.09.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
06.10.2021 від відповідача поштовим засобом зв'язку через канцелярію суду надійшов відзив на позов.
Ухвалою суду від 25.10.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дока Україна Т.О.В." залишено без руху.
08.11.2021 від позивача поштовим засобом зв'язку через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 24.11.2021 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.12.2021, з подальшим його відкладенням на 18.01.2022.
Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв'язку з чим господарським судом завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.02.2022.
У судове засідання, що відбулося 09.02.2022 представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
09.02.2022 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
Предметом доказування у справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав щодо компенсації відповідачем вартості транспортних витрат по доставці опалубки.
21.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дока Україна Т.О.В." уклало з Приватним Підприємством "Будівельник-Юг" договір оренди майна (оперативна оренда) № 20.69, відповідно до пункту 1.1, якого сторони узгодили, що орендар приймає в тимчасове користування за плату будівельну опалубку (надалі - Майно) асортимент, вартість оренд (в місяць) та кількість якої визначено в специфікаціях ( додатки до договору), що є невід'ємними частинами договору. Орендар зобов'язується прийняти зазначене майно та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів.
В пункті 1.2 встановлено, що вказане в пункті 1.1. договору майно передається у тимчасове користування Орендарю для проведення будівельно-монтажних робіт.
Відповідно до пункту 4.1 договору, Орендодавець здійснює безпосереднє відвантаження майна Орендарю зі свого складу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська 9, а Орендар власними силами та за власний рахунок здійснює переміщення майна повному обсязі, або певній частині згідно власних виробничих потреб та комерційних цілей на будівельний майданчик, який заходиться за адресою: м. Дніпро вул. Харьківська, Багатофункціональний Комплекс «Перехрестя».
В пункті 4.4. договору встановлено, що Орендар зобов'язується письмово узгодити з Орендодавцем дату відвантаження майна не пізніше, ніж за 48 годин до прибуття на склад транспортного засобу Орендаря під завантаження із зазначенням тієї частини майна, яку Орендодавець має підготувати до відвантаження.
При укладенні спірного договору в пункті 10.1 сторони узгодили, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Позивач звертаючись до суду з даним позовом вказує про те, що він зі свого складу по вул. Лебединська 9 в місті Києві, у відповідності з п.4.1. договору оренди майна (оперативна оренда) № 20.69 від 21.09.2020, здійснив переміщення та передачу майна відповідачеві на об'єкт його будівництва - м. Дніпро вул. Харьківська, Багатофункціональний Комплекс «Перехрестя», підтвердженням чого є договори-заявки від 29.04.2021 та від 13.07.2021; ТТН № 152 , 153 від 30.04.2021; рахунки на оплату №861 від 29.04.2021; № 862 від 30.04.2021, № 535 від 13.07.2021 та акти надання послуг № 621 від 29.04.2021; № 622 від 30.04.2021.
Позивач зазначає, що причиною даного спору стало те, що останній, здійснив переміщення майна своїми силами, у зв'язку з чим відповідач повинен був компенсувати транспортні витрати в сумі 23 50,00 грн., чого останнім здійснено не було.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено договір оренди майна (оперативна оренда) № 20.69 від 21.09.2020.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом частини першої статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
За змістом частини першої - третьої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Звертаючись з даним позовом позивач посилаючись на пункт 4.1 спірного договору вказує, що ним власними силами здійснено переміщення та передачу майна відповідачеві на об'єкт його будівництва, у зв'язку з чим останній повинен компенсувати йому транспортні витрати.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається зі змісту спірного договору, розділом 4 вказаного договору сторонами було погоджено порядок прийому-передачі майна.
Зокрема, відповідно до пункту 4.1 спірного договору Орендодавець здійснює безпосереднє відвантаження майна Орендарю зі свого складу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська 9, а Орендар власними силами та за власний рахунок здійснює переміщення майна повному обсязі, або певній частині згідно власних виробничих потреб та комерційних цілей на будівельний майданчик, який заходиться за адресою: м. Дніпро вул. Харьківська, Багатофункціональний Комплекс «Перехрестя».
В пункті 4.4. договору встановлено, що Орендар зобов'язується письмово узгодити з Орендодавцем дату відвантаження майна не пізніше, ніж за 48 годин до прибуття на склад транспортного засобу Орендаря під завантаження із зазначенням тієї частини майна, яку Орендодавець має підготувати до відвантаження.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що умовами спірного договору сторонами не визначено обов'язку Орендодавеця здійснювати передачу майна у спосіб, на який посилається позивач, як і не визначено обов'язку Орендаря на компенсацію транспортних витрат за переміщення спірного майна.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Долучені до матеріалів справи договори-заявки від 29.04.2021 та від 13.07.2021; ТТН № 152, 153 від 30.04.2021, господарський суд не може оцінювати в якості доказів на підтвердження того, що у відповідача виник обов'язок з оплати транспортних витрат, оскільки вказані договори-заявки укладені позивачем від свого імені з Експедитором, який після виконання взятого на себе зобов'язання перед Замовником (позивачем у даній справі) передав останньому, як акти наданих послуг з перевезення так і ТТН № 152, 153 від 30.04.2021.
Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що у відповідача виникли перед позивачем зобов'язання з компенсації витрат з перевезень, які були здійснені за договорами-заявками від 29.04.2021, а тим більше витрат, пов'язаних зі сплатою штрафних санкцій, сплачених позивачем транспортній компанії (договір -заявка від 13.07.2021), позивачем надано не було.
Рахунки на оплату №861 від 29.04.2021; № 862 від 30.04.2021, № 535 від 13.07.2021 та акти надання послуг № 621 від 29.04.2021; № 622 від 30.04.2021 та № 1034 від 13.07.2021, такими доказами бути не можуть.
Таким чином доводи позивача, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.
З огляду на те, що позивачем не доведене порушення відповідачем будь-якого зобов'язання, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення транспортних витрат у сумі 23 500,00 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
У відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дока Україна Т.О.В." до Приватного Підприємства "Будівельник-Юг" про стягнення суми заборгованості 23 500,00 грн. - відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 18.02.2022.
Суддя І.Ф. Мельниченко