14 лютого 2022 року м. Харків Справа № 5023/9521/11
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
при секретарі Пархоменко О.В.
за участю:
арбітражного керуючого -Кошовський С.В., свідоцтво №923 від 14.05.2013 року;
кредиторів - не з'явились;
боржника - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу представника заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвоката Поліщук Д.В. (вх. №3393Х/1-18)
на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.10.2021 року у справі №5023/9521/11, постановлену в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Усатий В.О.), повний текст якої складено 22.10.2021 року
за заявою Фізичної особи - підприємця Стеценка Сергія Володимировича, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця Стеценка Сергія Володимировича, м. Харків
про визнання банкрутом
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.10.2020 року у справі №5023/9521/11 задоволено заяву керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019 року); визнано договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 690, недійсним; застосовано наслідки недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця Стеценка Сергія Володимировича в особі керуючого реалізацією арбітражного керуючого Кошовського Сергія Васильовича 1921,00 грн. судового збору.
Представник заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвокат Поліщук Д.В. з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та доповненнями до апеляційної скарги (вх.№12957 від 09.11.2021 року), в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 19.10.2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину у повному обсязі.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги (вх.№12957 від 09.11.2021 року), вказує про таке.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , батько ОСОБА_2 , у зв'язку з чим було відкрито спадщину.
14.12.2011 року, ОСОБА_2 державним нотаріусом Шостої Харківської державної контори Лучкіною І.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом - 1/3 частки (1/6 частини квартири) квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво № 5-4938), а також 1/3 частки (1/3 частини гаража) гаражного боксу у тому числі погріб № НОМЕР_1 , цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 (свідоцтво № 5-4942).
14.12.2011 року державним нотаріусом Шостої Харківської державної контори Лучкіною І.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 (матері ОСОБА_3 ) - 2/3 частки (2/6 частини квартири) квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво № 5-4936), а також 2/3 частки (2/3 частини гаража) гаражного боксу у тому числі погріб № НОМЕР_1 , цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 (свідоцтво № НОМЕР_2 ).
20.02.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ спадкового майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за №690.
Учасниками спадкових відносин щодо прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 , були виключно фізичні особи.
Господарський суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що укладаючи договір про поділ спадкового майна, ФОП Стеценко О.В. не розпоряджався майном банкрута; майно, яке є предметом договору про поділ спадкового майна не належало ФОП Стеценко С.В. на праві власності; на момент укладення договору, вказане майно не входило до складу ліквідаційної маси банкрута.
1/6 частина квартири не могла бути включена до ліквідаційної маси, оскільки згідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, до ліквідаційної маси включається майно банкрута, яке належить йому на праві власності.
Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при укладенні договору про поділ спадкового майна, ФОП Стеценко С.В. не мав необхідного обсягу дієздатності.
Вказане майно не підлягало включенню до ліквідаційної маси та ліквідатор не мав права розпоряджатися таким майном.
На дату укладення договору, 1/6 частина квартири належала ОСОБА_2 , оскільки право власності ОСОБА_2 на 1/6 квартири АДРЕСА_1 , не було зареєстровано.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №623/2000/15-к.
Місцевий господарський суд застосував загальні положення про визнання недійсними договорів, передбачені ЦК України та не врахував додаткові підстави для визнання правочинів недійсними, які передбачені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Господарський суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з укладенням банкрутом спірного договору, належне йому на праві власності майно, а саме: 1/6 частина квартири у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , на цей час зареєстрована за ОСОБА_1 .
Вказаних висновків господарський суд першої інстанції дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а саме: абз. 3 ч. 2 ст. 331, ч. 2 ст. 1299 ЦК України, ч. 3 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (в редакції чинній на час укладення спірного договору) та внаслідок неповного з'ясування обставин справи.
Укладення договору про поділ спадкового майна відбулось у відповідності до вимог цивільного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.
Ні у заяві про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна та застосування наслідків недійсності правочину, ані в ухвалі господарського суду першої інстанції від 19.10.2021 року не наведено жодних підстав та відсутні посилання на будь-які докази, які б свідчили про завдання збитків кредиторам або боржнику внаслідок укладення договору про поділ спадкового майна.
Внаслідок укладення договору про поділ спадкового майна ОСОБА_2 отримав право на майно з більшою вартістю, ніж отримала ОСОБА_1 , що свідчить про те, що внаслідок укладення договору про поділ спадкового майна не було заподіяно жодних збитків ні кредиторам, ні боржнику, укладення договору не призвело до зменшення обсягу платоспроможності боржника.
Безпідставно застосовуючи наслідки недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан, господарський суд першої інстанції не вирішив питання щодо права ОСОБА_1 на 2/3 частини гаража, який був предметом договору.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611, від 11.08.2021 року №855, від 22.09.2021 року №981, від 15.12.2021 року №1336 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.03.2022 року.
Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами.
Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а, від 23.06.2021 року №10-а, від 16.08.2021 року №12-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 року, для розгляду справи суддею - доповідачем визначено суддю Бородіну Л.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М.
09.11.2021 року на адресу суду від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги (вх.№12957), які долучено до матеріалів справи, в яких останній просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 19.10.2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину у повному обсязі.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2021 року, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бородіної Л.І., на підставі п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Гребенюк Н.В., суддя Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 року апеляційну скаргу представника заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвоката Поліщук Д.В. на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.10.2021 року у справі залишено без руху; останнього зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
23.11.2021 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№13585), з доказами надіслання копії апеляційної скарги: ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк”, ФОП Гетьману С.В., ФОП Скісову М.О. та ПАТ АБ “Укргазбанк”, яку, разом з додатками, долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника заінтересованої особи - ОСОБА_1 - адвоката Поліщук Д.В. на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.10.2021 року у справі; кредиторам, боржнику та арбітражному керуючому встановлено строк до 17.12.2021 року на протязі якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам частини 2 статті 263 ГПК України; призначено справу до розгляду на "20" грудня 2021 року о 10:00 год; явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
03.12.2021 року на адресу суду від апелянта надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх.№14057), яке долучено до матеріалів справи, в якому останній просить закрити провадження у справі за заявою керуючого реалізацією про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна та застосування наслідків недійсності правочину (від 17.04.2019 року вх.№9555), на підставі ч. 1 ст. 231 ГПК України, яке обґрунтоване тим, що у порядку господарського судочинства та в межах процедури банкрутства розглядаються лише ті спори у справах про визнання недійсними будь-яких правочинів, якщо такі правочини укладені фізичною особою - боржником; договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року укладений фізичною особою ОСОБА_2 , а не боржником - ФОП Стеценко С.В., а тому спір про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
07.12.2021 року на електронну адресу суду від представника заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвоката Поліщук Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі заявника (вх.№14216, вх.№5270), в якій останній просить справу розглянути за відсутності Єльніцької І.Й. та її представника; просить задовольнити апеляційну скаргу, яку долучено до матеріалів справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2021 року, у зв'язку з відпусткою судді Склярук О.І., на підставі п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.
17.12.2021 року на адресу суду від арбітражного керуючого Кошовського С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14799), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування кого вказує на те, що спадкове право Стеценко С.В., яке виникло під час ліквідаційної процедури, є майновим правом, тобто, активом, який включається до складу ліквідаційної комісії, як таке, що виявлено в ході ліквідаційної процедури; укладення договору ФОП Стеценком С.В. про поділ спадкового майна суперечить положенням ЦК України, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом.”
У судове засідання 20.12.2021 року учасники справи про банкрутство не з'явились.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 року, беручи до уваги зміну складу колегії суддів, враховуючи неявку в судове засідання представника боржника - ФОП Стеценко С.В., представника кредитора - ФОП Скісова М.О. та відсутність в матеріалах справи доказів їх належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, розгляд справи відкладено на 24 січня 2022 року о 10:00 год.; явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
17.01.2022 року на електронну адресу суду від представника заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвоката Поліщук Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі заявника (вх.№525) про розгляд справи без участі заявника, в якій останній просить справу розглянути за відсутності ОСОБА_1 та її представника; просить задовольнити апеляційну скаргу, яку долучено до матеріалів справи.
19.01.2022 року на адресу суду від апелянта надійшла відповідь на відзив арбітражного керуючого (вх.№673), яку долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якої вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1199 ЦК України, абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, ч. 3 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, право власності на спадкове майно виникає з моменту державної реєстрації, втім на момент укладення договору про поділ спадкового майна, 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 не належала ОСОБА_2 на праві власності, право власності на 1/6 частину квартири за ОСОБА_2 зареєстроване не було.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 року, оголошено перерву у розгляді справи до "14" лютого 2022 року о 10:30 год., явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
24.01.2022 року на адресу суду від арбітражного керуючого Кошовського С.В. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№798), на якій поставлено резолюцію судді - доповідача.
11.02.2022 року на адресу суду від арбітражного керуючого Кошовського С.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№1718), в яких останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, які долучено до матеріалів справи, в обґрунтування яких вказує на те, що укладення договору ОСОБА_2 про поділ спадкового майна прямо суперечить та обмежується нормами закону щодо дій ліквідатора як уповноваженого суб'єкта, який розпоряджається майновими активами боржника, у ФОП Стеценка С.В. було відсутнє право розпорядження спадщиною; спадкове право ОСОБА_2 , яке виникло під час ліквідаційної процедури є майновим правом, тобто, активом, який включається до складу ліквідаційної маси, як таке, що виявлено в ході ліквідаційної процедури; реалізація майна боржника відбувається не з волі самого власника та банкрута, а на вимогу Закону та за рішенням суду.
11.02.2022 року на адресу суду від арбітражного керуючого Кошовського С.В. надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі (вх.№1719), в яких останній просить відмовити апелянту в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 231 ГПК України, які долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника абро визнання його банкрутом” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якого відбувається подальший розгляд справи, встановлюють імперативне правило, за яким господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
14.02.2022 року на електронну адресу суду від представника заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвоката Поліщук Д.В. надійшла заява (вх.№697, вх.№1775) про розгляд справи без участі заявника, в якій останній просить справу розглянути за відсутності ОСОБА_1 та її представника; просить задовольнити апеляційну скаргу, яку долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 14.02.2022 року арбітражний керуючий Кошовський С.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання 14.02.2022 року представник заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвокат Поліщук Д.В. не з'явився, копію ухвали від 24.01.2022 року представник отримав 28.01.2022 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.01.2022 року №6102270925161.
Заінтересована особа - ОСОБА_1 в судове засідання 14.02.2022 року не з'явилась, копію ухвали від 24.01.2022 року остання отримала 29.01.2022 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.01.2022 року №6102270925137.
Крім того, представник заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвокат Поліщук Д.В. просив справу розглядати за відсутності Єльніцької І.Й. та її представника (вх.№697, вх.№1775 від 14.02.2022 року).
В судове засідання 14.02.2022 року представник ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” не з'явився, копію ухвали від 24.01.2022 року ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” отримало 31.01.2022 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 04.02.2022 року №6102270925099.
В судове засідання 14.02.2022 року представник ПАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” не з'явився, копію ухвали від 24.01.2022 року ПАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” отримало 01.02.2022 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 07.02.2022 року №6102270925102.
В судове засідання 14.02.2022 року представник ПАТ “Кристалбанк” не з'явився, копію ухвали від 24.01.2022 року ПАТ “Кристалбанк” отримало 31.01.2022 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 07.02.2022 року №6102270925064.
В судове засідання 14.02.2022 року представник ПАТ “Укргазбанк” не з'явився, копію ухвали від 24.01.2022 року ПАТ “Укргазбанк” отримало 31.01.2022 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.02.2022 року №6102270925110.
В судове засідання 14.02.2022 року представник ФОП Гетьмана С.В. не з'явився, копію ухвали від 24.01.2022 року ФОП Гетьман С.В. отримав 28.01.2022 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.02.2022 року №6102270925080.
Копію ухвали суду апеляційної інстанції від 24.01.2022 року було надіслано боржнику та ФОП Скісову М.О. засобами поштового зв'язку, що слідує зі штампу печатки суду на зворотному боці ухвали суду від 24.01.2022 року (вих.№001243 від 26.01.2022 року).
До суду повернулись копії ухвал суду апеляційної інстанції від 24.01.2022 року, які були надіслані боржнику та ФОП Стеценко С.В. за належними адресами, з довідкою працівників ПАТ Укрпошта - адресат відсутній за вказаною адресою.
Інформацію у справі, що розглядається про дату, час та місце судового засідання було розміщено на офіційному сайті Судової влади України, про що свідчить наявне в матеріалах справи відповідне повідомлення від 10.02.2022 року.
Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 910/15442/17, де, між іншим, вказано на те, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 09.04.2021 року у справі №910/5349/19, де, зокрема, вказано на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника у цьому випадку - суду (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, провадження №11-268заі18).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення “Пономарьов проти України” від 03.004.2008 року, заява №3236/03).
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень”, усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали суду 23.11.2021 року. від 20.12.2021 року та від 24.01.2022 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення арбітражного керуючого, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Ухвалою господарського суду Харківської від 17.11.2011 року у справі прийнято заяву ФОП Стеценка Сергія Володимировича та порушено провадження у справі про банкрутство в порядку ст. ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013 року).
Постановою господарського суду Харківської області від 12.12.2011 року у справі ФОП Стеценка С.В. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.
За матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , батько ОСОБА_2 , у зв'язку з чим було відкрито спадщину.
14.12.2011 року, тобто, після визнання боржника банкрутом, ОСОБА_2 , державним нотаріусом Шостої Харківської державної контори Лучкіною І.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом - 1/3 частки (1/6 частини квартири) квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво № 5-4938), а також 1/3 частки (1/3 частини гаража) гаражного боксу у тому числі погріб № 66, цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 (свідоцтво № 5-4942).
14.12.2011 року державним нотаріусом Шостої Харківської державної контори Лучкіною І.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 (матері ОСОБА_3 ) - 2/3 частки (2/6 частини квартири) квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво № 5-4936), а також 2/3 частки (2/3 частини гаража) гаражного боксу у тому числі погріб № 66, цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 (свідоцтво № НОМЕР_2 ).
20.02.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про поділ спадкового майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 690.
Згідно з п. 2 договору, право на спадщину підтверджено свідоцтвами про право на спадщину за законом, виданими Шостою Харківською державною нотаріальною конторою 14.12.2011 року за реєстр. № 5-4936, № 5-4938, №5-4940, № 5-4942.
Право власності на спадкове майно на час оформлення договору не зареєстровано.
Згідно п. 3 договору про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року, до складу спадкового майна, право на яке підтверджене свідоцтвами, вказаними п. 2 договору, входить: 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , та в цілому складається з трьох кімнат житловою площею 54,2 кв.м. загальною площею 78,4 кв.м.; гаражний бокс у тому числі погріб № 66, цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Пунктом 4 договору про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року визначено, що після укладання договору, у приватну власність ОСОБА_2 переходить гаражний бокс і погріб № 66, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а у приватну власність ОСОБА_1 переходить 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вказані вище обставини стали підставою для звернення арбітражного керуючого Кошовського С.В. з заявою, в якій останній просив визнати договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 690, недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вказаної заяви арбітражний керуючий Кошовський С.В. посилався на відсутність у ОСОБА_2 під час провадження у справі про банкрутство необхідного обсягу дієздатності для укладання відповідного правочину.
19.10.2021 року господарським судом Харківської області постановлено оскаржувану ухвалу, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Місцевим господарським судом вірно враховані правові висновки, викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012, де, між іншим, вказано на те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 3-1085гс15), де, зокрема, вказано на те, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп Конституційний Суд України надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися: 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, де, між іншим, вказано на те, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 року у справі № 1-зп, де, зазначено на те, що закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акт.
Цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.
Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.
Так, ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з дня введення в дію Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Отже, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що у даному випадку, не має місце зворотня дія норм Кодексу України з процедур банкрутства у часі.
Таким чином, оскільки оскаржуваний правочин було укладено 20.02.2012 року, тобто в період до набрання сили Кодексом України з процедур банкрутства, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у даному випадку слід враховувати норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013 року, яка діяла на момент порушення провадження у справі та укладення спірного правочину).
Згідно з преамбулою Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013 року, яка діяла на момент порушення провадження у справі та укладення спірного правочину), цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
У відповідності до абз. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом.
За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Частиною 7 ст. 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Відповідно до абз. абз. 1, 2 ч. 7 ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 30 ЦК України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Отже, змістом дієздатності є здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).
Оскільки змістом права власності у суб'єктивному значенні є можливість володіння, користування і розпорядження майном, у банкрута як особи, яка перебуває у відповідному статусі, залишається право володіння і користування майном, натомість обмежується право розпорядження (обмеження праворозпорядчої складової дієздатності).
Так, місцевий господарський суд вірно встановив, що провадження у справі про банкрутство ФОП Стеценка С.В. було порушено на підставі його особистого звернення до суду з відповідною заявою, а тому ОСОБА_2 безумовно був обізнаний про провадження у справі про банкрутство, оскільки саме він подав до суду відповідну заяву.
Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах наданих їй актами цивільного законодавства, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Таким чином, банкрут мав діяти добросовісно, розсудливо, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачено положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (який діяв на момент вчинення оскаржуваного правочину) та цивільним законодавством.
За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Незважаючи на імперативні приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрут - Стеценко С.В., укладаючи договір про поділ спадкового майна, на власний розсуд фактично змінив майно, яке могло бути включено до складу ліквідаційної маси та в подальшому реалізовано для повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Місцевий господарський суд вірно вказав на те, що у діях ОСОБА_2 вбачається порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки боржник не мав необхідного обсягу дієздатності та дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 690.
Також, згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Аргументи апелянта на те, що господарський суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що укладаючи договір про поділ спадкового майна, ФОП Стеценко О.В. не розпоряджався майном банкрута; майно, яке є предметом договору про поділ спадкового майна не належало ФОП Стеценко С.В. на праві власності; на момент укладення договору, вказане майно не входило до складу ліквідаційної маси банкрута, не приймаються, з огляду на таке.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від у справі №6-164цс12, зокрема, вказано на те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Таким чином, відкриття спадщини як юридичний факт є наслідком виникнення у певних осіб права та спадкування.
Положеннями частин 1, 2 ст. 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Отже, фактом який посвідчує прийняттям спадкоємцем спадщини є свідоцтво про право на спадщину.
За матеріалами справи, 14.12.2011 року, Стеценку С.В., державним нотаріусом Шостої Харківської державної контори Лучкіною І.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом - 1/3 частки (1/6 частини квартири) квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво № 5-4938), а також 1/3 частки (1/3 частини гаража) гаражного боксу у тому числі погріб № 66, цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 (свідоцтво № 5-4942).
Так само, не приймаються аргументи апелянта на те, що вказане майно не підлягало включенню до ліквідаційної маси та ліквідатор не мав права розпоряджатися таким майном, з огляду на те, що спадкове право ФОП Стеценко С.В., яке виникло під час ліквідаційної процедури є майновим правом, тобто, активом, який включається до складу ліквідаційної комісії, як таке, що виявлено в ході ліквідаційної процедури.
Також, за ліквідатором чинним законодавством України про банкрутство прямо закріплюються повноваження на управління та розпорядження активами боржника. Закон, окрім як продаж на відкритих торгах, не передбачає жодних операцій з майновими активами боржника, зокрема, укладення будь-яких договорів ані боржником, ані ліквідатором.
Аргументи апелянта на те, що внаслідок укладення договору про поділ спадкового майна Стеценко С.В. отримав право на майно з більшою вартістю, ніж отримала Єльніцька І.Й., що, на думку апелянта, свідчить про те, що внаслідок укладення договору про поділ спадкового майна не було заподіяно жодних збитків ні кредиторам, ні боржнику та, що укладення договору не призвело до зменшення обсягу платоспроможності боржника, не приймаються, оскільки предметом спору є майно, що виявлено в ході ліквідаційної процедури, яке включається до складу ліквідаційної маси, підстави позову обгрунтовано положеннями ст. ст. 203, 215, 216, 331, 392 ЦК України, тобто, позов пред'явлено з інших підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 520/6819/14-ц, де, між іншим, вказано на те, що ст.392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності.
У зв'язку з укладенням банкрутом спірного договору, належне йому на праві власності майно, а саме: 1/6 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , на даний час зареєстровано за ОСОБА_1 .
Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про визнання договору про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 690, недійсним та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан, а саме визнання за Стеценком С.В. права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №623/2000/15-к, де, зокрема, вказано на те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку, не приймаються, з огляду на таке.
Предметом спору у справі №623/2000/15-к є звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку; предметом спору у справі №5023/9521/11 є визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан та визнання права власності.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.
“Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.”
Таким чином, правовідносини у справі, на яку посилається апелянт та обставини вказаної справи №623/2000/15-к, не є подібними до правовідносин у справі №5023/9521/11, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
Окрім того, щодо клопотання апелянта про закриття провадження у справі (від 03.12.2021 року вх.№14057), слід зазначити таке.
Клопотання про закриття провадження обґрунтовано тим, що у порядку господарського судочинства та в межах процедури банкрутства розглядаються лише ті спори у справах про визнання недійсними будь-яких правочинів, якщо такі правочини укладені фізичною особою - боржником; договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012 року укладений фізичною особою ОСОБА_2 , а не боржником - ФОП Стеценко С.В., а тому спір про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до положень ст. 41 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно з пунктами 2, 7 ч. 1 ст. 2 ГПК господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі 906/1765/15, де, зокрема, вказано на те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.04.2018 року у справі № 925/1874/13, де, зокрема, вказано на те, що концентрація спорів про витребування майна банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство за діяльністю боржника є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута так і кредиторів та узгоджується з приписами ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п. 7 ч. 1 ст. 12, ч. 3, ч.10 ст. 16 ГПК України.
Також, відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша). Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Крім того, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 року у справі №50/311-б, де, між іншим, вказано на те. що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватись саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Кодекс України з процедур банкрутства передбачає банкрутство саме фізичної особи, тобто, з моменту введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства відбувся автоматичний перехід до нової судової процедури - неплатоспроможності боржника - фізичної особи.
Отже, спори щодо майна боржника повинні розглядатися в межах справи про банкрутство боржника.
Таким чином, положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції чинній до 19.01.2013 року, яка діяла на момент порушення провадження у справі та укладання спірного правочину) та Кодексу України з процедур банкрутства встановлюють імперативне правило за яким, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Разом з тим, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.04.2018 року у справі №925/1874/13, де, між іншим, вказано на те, що спрямованість Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів, а також до повноважень ліквідатора банкрута відноситься обов'язок вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
А отже, заява арбітражного керуючого про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним, який був укладений ОСОБА_2 , перебуваючи у статусі боржника, має розглядатися господарським судом в межах справи №5023/9521/11 про банкрутство ОСОБА_2 що виключає застосування до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 231 ГПК України, а за таких обставин, підстав для закриття провадження у справі, не має.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення заяви про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та визнання права власності відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи - ОСОБА_1 -адвоката Поліщук Д.В. залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 19.10.2021 року у справі №5023/9521/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18.02.2022 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко