ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 лютого 2022 року Справа № 924/834/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Петухов М.Г.
суддя Олексюк Г.Є.
при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Медичний центр "Звіробій" на рішення господарського суду Хмельницької області від 29.11.21р. у справі №924/834/21 (суддя Димбовський В.В., повний текст складено 08.12.2021 року)
за позовом приватного підприємства "Медичний центр "Звіробій"
до фізичної особи-підприємця Боднарчук Раїси Яківни
про стягнення 56666,68 грн.
за участю представників:
позивача - Афадєєва В.В.,
відповідача - не з'явився,
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.11.2021 р. у справі №924/834/21 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Боднарчук Раїси Яківни на користь приватного підприємства "Медичний центр "Звіробій" 23962,50 грн. платежів, 959,91 грн. витрат зі сплати судового збору. У частині позовних вимог про стягнення 32704,18 грн. платежів відмовлено.
В обґрунтування рішення судом першої інстанції зазначено, що у п. 4.3 договору сторони передбачили, що у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи позивача сума внесеного авансового платежу відповідачем не повертається позивачу. В свою чергу, як вбачається з укладеної між сторонами додаткової угоди від 26.03.2021р., вона укладена на підставі листа позивача №4/02 від 26.02.2021р. адресованого відповідачу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував підстав для стягнення з відповідача коштів в розмірі 32704,18 грн., не надав доказів сплати ним на користь відповідача таких коштів, а тому в позові в частині стягнення з відповідача 32704,18 грн. (23962,00 грн. платежу за останній місяць суборенди та 8742,18 грн. невикористаної частини платежу за квітень 2021 року) належить відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 23962,50 грн. платежу в рахунок суборендної плати за травень 2021 року, який був сплачений після припинення дії договору суборенди приміщення № 11 від 19 вересня 2019 року, судом першої інстанції враховано, що відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З огляду на зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 23962,50 грн. платежу в рахунок суборендної плати за травень 2021 року, який був сплачений після припинення дії договору суборенди приміщення № 11 від 19.09.2019р.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та постановити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення авансових платежів на суму 32704,18 грн. задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги, з посиланням на пункти 4.3, 12.1, 12.3 договору, позивач зазначає, що договір суборенди було достроково розірвано шляхом підписання додаткової угоди, тобто відповідно до п. 12.1. договору за згодою сторін, а тому у даному випадку не підлягає застосуванню пункт 4.3 договору за яким у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи позивача сума внесеного авансового платежу відповідачем не повертається позивачу.
Зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального законодавства, а саме не запропоновано стороні позивача надати додаткові докази, в тому числі платіжні документи на підтвердження перерахування авансових платежів
В апеляційній скарзі позивач просить також долучити до матеріалів справи письмові докази, які мають значення для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, а саме копії платіжних доручень №529 від 14.06.2019 року, №1332 від 05.04.2021 року, №1333 від 05.04.2021 року. №1351 від 27.04.2021 року
Розглянувши вказане клопотання, апеляційним судом встановлено, що позивачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано поважність причин, що зумовили неможливість подання ним таких доказів до суду першої інстанції у встановлений законом строк.
Суд звертає увагу на те, що виходячи з принципу змагальності господарського процесу сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції.
У відповідності до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно п.6 ч.2 ст.258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 р. у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 р. у справі №909/965/16, від 26.02.2019 р. у справі №913/632/17 єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Проте колегією суддів встановлено, що скаржник в апеляційній скарзі на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258, частини 3 статті 269 ГПК України не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином позивач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам.
Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.
В судове засідання, що відбулося 15.02.2022 року, відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
09.09.2019р. між приватним підприємством "Медичний центр "Звіробій" (суборендарем) та фізичною особою-підприємцем Боднарчук Раїсою Яківною (суборендодавцем) укладено договір суборенди (найму) приміщення № 11.
Згідно з п. 1.1. даного договору суборендодавець надає, а суборендар приймає у платне строкове користування (в суборенду) приміщення, за актом прийому-передачі, загальною площею 63,9 квадратних метрів, що розташоване на 1 (першому) поверсі житлового багатоквартирного будинку за адресою: м. Хмельницький, вул. Подільська, 38. Приміщення надається в суборенду для здійснення медичної практики (п. 1.3 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору, приміщення вважається фактично переданим суборендарю в момент підписання уповноваженими представниками сторін акту прийому-передачі.
Відповідно до п. 2.6. договору з моменту підписання сторонами, відповідно до п. 2.5. даного договору, акту здачі-прийому приміщення, останнє вважається належним чином передане (повернуте) суборендодавцю.
Згідно з п. 4.1 договору розмір місячної суборендної плати за суборенду приміщення за даним договором за згодою сторін визначається в національній валюті України, виходячи із договірної вартості місячної суборенди одного квадратного метра приміщення у розмірі 375,00 грн. Загальна місячна суборендна плата (за один повний календарний місяць суборенди приміщення) становить суму у розмірі 23962,00 грн., без ПДВ. суборендна плата не включає в себе оплату за комунальні послуги; платежі за землю та інші.
01.10.2019р. сторонами підписано акт прийому-передачі до договору суборенди приміщення №11 від 19.09.2019р., відповідно до якого суборендодавець передав, а суборендар прийняв у тимчасове платне користування вказане у договорі приміщення.
26.03.2021р. між приватним підприємством "Медичний центр "Звіробій" та фізичною особою-підприємцем Боднарчук Раїсою Яківною укладено додаткову угоду до договору суборенди (найму) приміщення № 11 від 19.09.2019р., з посиланням на п. 12.1, 12.3 договору суборенди приміщення № 11 від 19.09.2019р. та лист ПП "Медичний центр "Звіробій" №4/02 від 26.02.2021р. адресованого ФОП Боднарчук Р.Я., якою сторони погодили наступне:
« 1. Припинити дію договору суборенди приміщення № 11 від 19.09.2019р., укладеного між приватним підприємством "Медичний центр "Звіробій" та фізичною особою-підприємцем Боднарчук Раїсою Яківною з дати підписання акту прийому-передачі (повернення), та погашення фінансових зобов'язань (орендної плати та плати за спожиті комунальні послуги).
2. Останнім днем оренди нежитлового приміщення згідно договору вважати день підписання акту прийому-передачі (повернення).»
20.04.2021р. сторонами підписано акт прийому-передачі до договору суборенди приміщення №11 від 19.09.2019р., відповідно до якого суборендар повернув, а суборендодавець прийняв приміщення загальною площею 63,9 квадратних метрів, що розташоване на 1 (першому) поверсі житлового багатоквартирного будинку за адресою: м. Хмельницький, вул. Подільська, 38.
Відповідач направив позивачу рахунок №Б-00021 від 30.04.2021р. на суму 23962,50 грн. із зазначенням "суборенда приміщення травень 2021р.".
Позивач сплатив відповідачу 23962,50 грн. 06.05.2021р., що підтверджується платіжним дорученням №1363 від 06.05.2021р. з призначенням платежу "оплата за суборенду приміщення за 05.2021р зг. рах №Б-00021 від 30.04.2021р. без ПДВ".
18.05.2021р. позивач направив ФОП Боднарчук Р.Я. претензію № 15 щодо повернення авансових платежів в розмірі 56666,68 грн. за договором суборенди (найму) приміщення, з яких:
- 23962,00 грн. авансового платежу в рахунок суборендної плати за останній місяць суборенди приміщення відповідно до п. 4.3. договору;
- 8742,18 грн. невикористаної частини авансового платежу в рахунок суборендної плати та експлуатаційних витрат по утриманню приміщення за квітень 2021 року (за період з 21 по 30 квітня);
- 23962,50 грн. авансового платежу в рахунок суборендної плати за травень 2021 року в сумі (сплаченого вже після припинення дії договору суборенди приміщення № 11 від 19 вересня 2019 року).
Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та виконання, що стало підставою для звернення приватного підприємства "Медичний центр "Звіробій" до суду з позовом у даній справі.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції дійшов помилкових висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення авансового платежу за останній місяць суборенди в розмірі 23 962,00 грн. та невикористаної частини авансового платежу за квітень 2021 року (за період з 21 по 30 квітня) в розмірі 8742,18 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
З огляду на положення ч. 1 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 4.3 договору у день підписання сторонами цього договору суборендар зобов'язується здійснити оплату суми у розмірі 23962,00 грн. без ПДВ, як авансовий платіж за суборенду приміщення в рахунок суборендної плати за останній місяць суборенди приміщення за цим договором. У випадку несплати суборендарем авансового платежу у встановлений строк, цей договір вважається автоматично розірваним (припиненим). У випадку неналежного виконання суборендарем своїх зобов'язання за цим договором суборендодавець буде мати право зарахувати авансовий платіж в рахунок сплати суборендарем неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків, відшкодування заборгованості суборендаря по суборендній платі, сплата яких передбачена цим договором. У випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи суборендаря або розірвання цього договору у зв'язку з невиконанням суборендарем своїх обов'язків за цим договором сума внесеного авансового платежу суборендодавцем не повертається суборендарю.
Оцінюючи посилання апелянта на пункти 4.3, 12.1, 12.3 договору та твердження про те, що договір суборенди було достроково розірвано шляхом підписання додаткової угоди, тобто відповідно до п. 12.1. договору за згодою сторін, а тому у даному випадку не підлягає застосуванню пункт 4.3 договору за яким у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи позивача сума внесеного авансового платежу відповідачем не повертається позивачу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 12.1 договору визначено право на дострокове розірвання договору за взаємною згодою сторін.
Пунктом 12.3 договору визначено, що кожна зі сторін має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір лише на умовах передбачених цим договором, шляхом направлення відповідного письмового повідомлення про це іншій стороні. Повідомлення від суборендодавця або суборендаря про дострокове розірвання цього договору повинно бути направлено іншій стороні не пізніше ніж за 30 календарних днів до настання дати розірвання цього договору. В такому випадку суборендар зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту направлення такого письмового повідомлення суборендарем або суборендодавцем звільнити приміщення та повернути його суборендодавцю за відповідним актом прийому-передачі приміщення.
З аналізу пункту 12.3 договору вбачається, що ним визначено право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку, а також визначено процедуру такого розірвання шляхом направлення іншій стороні письмового повідомлення за 30 календарних днів до настання дати розірвання.
З наведеного слідує, що позивач помилково ототожнює поняття одностороннього розірвання договору, порядок якого визначено пунктом 12.3 договору, та розірвання договору шляхом укладення додаткової угоди за ініціативою позивача.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що в тексті додаткової угоди №3 від 26.03.2021 року міститься посилання на лист ПП «Медичний центр Звіробій» №4/02 від 26.02.2021 року адресований ФОП Бондарчук Р.Я.. Окрім того, представник позивача в судовому засіданні 15.02.2022 року також підтвердив, що суборендар звертався до відповідача з вказаним листом, у якому була викладена пропозиція дострокового розірвання договору суборенди.
Таким чином факт укладення між сторонами додаткової угоди про дострокове розірвання договору, не спростовує тієї обставини, що договір було розірвано за ініціативою позивача, викладеною в листі ПП «Медичний центр Звіробій» №4/02 від 26.02.2021 року.
Враховуючи викладене, а також положення пункту 4.3 договору суборенди, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про повернення авансового платежу за останній місяць суборенди.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 23962,00 грн. платежу за останній місяць суборенди та 8742,18 грн. невикористаної частини платежу за квітень 2021 року, у зв'язку з відсутністю доказів про сплату вказаних платежів, а також оцінюючи доводи апелянта про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального законодавства, а саме не запропоновано стороні позивача надати додаткові докази, в тому числі платіжні документи на підтвердження перерахування авансових платежів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ч.1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Зазначені норми процесуального законодавства свідчать, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, вищевказаними, наданими саме цією стороною доказами, і збирання та надання таких доказів є обов'язком саме для сторін, а не для суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази та пояснення позивача про неможливість подачі ним суду першої інстанції платіжних доручень (їх копій) на підтвердження оплати в сумі 23962,00 грн. за останній місяць суборенди та в сумі 8742,18 грн. невикористаної частини платежу за квітень 2021 року. Клопотань позивача про витребування доказів судом першої інстанції матеріали справи також не містять.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що твердження апелянта про невиконання судом покладених на нього процесуальним законом обов'язків та прояви надмірного формалізму, не відповідають нормам чинного процесуального законодавства та свідчать про безпідставне перекладання скаржником наслідків невиконання своїх процесуальних обов'язків на суд.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач не обґрунтував підстав для стягнення з відповідача коштів в розмірі 32704,18 грн., не надав доказів сплати ним на користь відповідача таких коштів, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення з відповідача 32704,18 грн. (23962,00 грн. платежу за останній місяць суборенди та 8742,18 грн. невикористаної частини платежу за квітень 2021 року).
Окрім того, оцінюючи посилання апелянта на акт звірки, якими на його думку підтверджується фактична сплата ПП "Медичний центр "Звіробій" платежів на користь відповідача на загальну суму 133106,27 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не було подано до суду первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту оплати авансових платежів за спірний період, з дотриманням положення ст. 80 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання позивача на акт звірки розрахунків, оскільки останній не є належним та допустимим доказом у справі, в розумінні ст. 77,78 ГПК України.
Колегія суддів зазначає, що позивач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Однак враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та оцінюючи висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 23962,50 грн. коштів сплачених в рахунок суборенди за травень 2021 року, апеляційним судом встановлено, що вказані кошти були сплачені позивачем після припинення дії договору суборенди, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги у відповідній частині, на підставі ст. 1212 ЦК України.
Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Рішення господарського суду Хмельницької області від 29.11.21р. у справі №924/834/21 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства "Медичний центр "Звіробій" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "17" лютого 2022 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Олексюк Г.Є.