16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/20527/21 пров. № А/857/22197/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року про повернення позовної заяви (постановлену у місті Львові суддею Гавдиком З.В.) у справі № 380/20527/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Хлопецького О. О. звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, її оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм процесуального права. Тому просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ордер на надання правової допомоги, в якому в графі «назву органу, у якому надається правова допомога» зазначено «Львівський окружний адміністративний суд, Восьмий апеляційний адміністративний суд, органи виконавчої та казначейської служби» є належним підтвердженням повноважень адвоката для представництва інтересів позивача у Львівському окружному адміністративному суді у випадках та порядку, встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Зазначає, що у жодних правових нормах, які визначають порядок оформлення ордерів на надання правничої (правової) допомоги, а також у висновках Великої Палати Верховного Суду, немає жодної вказівки на те, що в ордері має міститись назва виключно одного органу чи виключно однієї групи органів, зокрема у випадку надання правової (правничої) допомоги адвокатом довірителю на підставі цього ж договору про надання правової (правничої допомоги) у різних органах чи групах органів. Мова йде лише про зазначення окремо назви кожного судового органу. Зміст поняття слова «окремо» не є тотожним змісту поняття слова «виключно».
Вказує на те, що ухвалюючи рішення про повернення позовної заяви суд зазначив, що аналогічна правова позиція, щодо відособленого виділення судових органів у договорах про надання правничої (правової) допомоги, викладена в ухвалі Верховного Суду в складі суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 807/805/14. Разом з тим, у зазначеній вище справі, Верховний Суд повернув касаційну скаргу з огляду на те, що на підтвердження повноважень адвоката до матеріалів касаційної скарги додано ордер, у якому зазначено назву неіснуючого органу, у якому надається правова допомога адвокатом - «Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду». Тобто, предметом розгляду Верховного Суду у вказаній вище справі були зовсім інші підстави повернення позовної заяви, ніж ті, які є предметом розгляду цієї справи.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що адвокат Хлопецький О. О., як представник ОСОБА_1 , не надав до суду належного ордера на підтвердження своїх повноважень щодо представництва інтересів позивача у Львівському окружному адміністративному суді.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (само представництво) та (або) через представника.
Згідно частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Частиною четвертою статті 59 КАС України передбачено, що повноваження адвоката, як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Згідно частини четвертої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Згідно частини другої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги; ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката; Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (далі - Положення № 41).
Пунктом 4 Положення № 41 передбачено, що ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Приписами підпункту 12.4 Положення № 41 імперативно визначено, що ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо) (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 р.).
Відповідно до пункту 11 Положення № 41 ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Як видно з матеріалів справи, на підтвердження повноважень адвоката Хлопецького О. О. до позовної заяви додано, зокрема, копію ордера серії ВС № 1109204 від 08 листопада 2021 року про надання правової допомоги Кондратишину В. О.
В ордері зазначено назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом: «Львівський окружний адміністративний суд, Восьмий апеляційний адміністративний суд, органи виконавчої та казначейської служби».
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність в адвоката Хлопецького О. О. повноважень на підписання позовної заяви від імені ОСОБА_1 є надмірно формалізованим. Графа «Назва органу, в якому надається правова допомога» в ордері серії ВС № 1109204 від 08 листопада 2021 року містить посилання на суд першої інстанції Львівський окружний адміністративний суд, що є достатнім для висновку про повноваження адвоката Хлопецького О. О., як представника позивача, в тому числі й щодо права підписувати позовну заяву.
Аналогічного висновку за схожих фактичних обставин справи дійшов Верховний Суд у справі № 460/1726/19 (постанова від 9 жовтня 2020 року), у справі № 280/2788/20 (постанова від 22 квітня 2021 року).
Водночас посилання суду першої інстанції на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 807/805/14 є помилковим, з огляду на таке.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи, як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема, в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога». Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема, суду.
Такий висновок зроблено у правовідносинах, за змістом яких, у ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» було зазначено «Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду», тобто назву неіснуючого органу, що, як наслідок, суперечить вимогам підпункту 15.4 Положення № 41 та унеможливлює прийняття даного ордеру на підтвердження повноважень представника.
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом цієї норми висновок Верховного Суду повинен стосуватися застосування тих же норм права у подібних правовідносинах.
Разом з тим, предметом розгляду Верховного Суду у вказаній вище справі були зовсім інші підстави повернення позовної заяви, ніж ті, які є предметом розгляду цієї справи.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", № 47273/99, пп. 50 - 51, 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п.29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
У розглядуваному випадку суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність/відсутність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин, що позбавило позивача права на звернення до суду з позовом.
Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена за неповного з'ясування судом обставин справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, а тому ухвалу суду необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 229, 308, 311, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 380/20527/21 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин