ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 січня 2022 року м. Київ № 640/19782/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії позивачу з урахуванням сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії за підсумками року, починаючи з 08 липня 2019 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він з 08 липня 2019 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
При обчисленні розміру пенсії у липні 2019 року відповідачем не було включено до складових грошового забезпечення матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за підсумками року, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про перерахунок пенсії.
Проте, як вказано у позовній заяві, листом від 25 вересня 2019 року позивачу відмовлено у здійсненні такого перерахунку пенсії, що стало підставою для звернення останнього до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що чинним законодавством не передбачено включення до розміру грошового забезпечення при призначенні пенсії одноразових виплат, з урахуванням яких позивач просить здійснити йому перерахунок пенсії, у зв'язку з чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з доводами викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що для призначення пенсії позивачу Державною фіскальною службою України видано довідку про складові грошового забезпечення від 18 липня 2019 року №262, в якій зазначені як додаткові види грошового забезпечення матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та премію за підсумками року та з яких сплачено страхові внески на загальнообов1язкове державне пенсійне страхування.
Вказана довідка була видана позивачу не для перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а для призначення пенсії вперше на підставі статті 43 цього ж Закону.
На підставі викладеного, позивач просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження) на підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 08 липня 2019 року.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки Державної фіскальної служби України від 18 липня 2019 року №262 позивачу у період з 01 березня 2018 року по 31 січня 2019 року виплачувались у тому числі такі додаткові види грошового забезпечення, як матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань та премія за підсумками року, на які нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Проте, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, вказані вище додаткові види грошового забезпечення не були включені до грошового забезпечення при обчисленні розміру пенсії позивача, у зв'язку з чим, останній 11 вересня 2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідною заявою про здійснення перерахунку пенсії, з урахуванням вказаних вище додаткових видів грошового забезпечення.
Листом від 25 вересня 2019 року №211443/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку пенсії, у зв'язку з тим, що в статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та також у пункті 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 не зазначені такі види грошового забезпечення, як матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань та премія за підсумками року, а тому їх не може бути враховано до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір пенсії.
Незгода позивача з діями відповідача, які полягають у відмові у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та премії за підсумками року, стала підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» выд 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).
Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2 та 3 цієї ж статті передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У відповідності до пункту 1 статті 15 Закону України від 20 грудня 2011 року №2011-ХІІ пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно частини 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно абзаців 1-3 пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» (далі по тексту - Постанова № 393 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) пенсії обчислюються з розміру грошового забезпечення, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 р. - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з урахуванням таких його видів:
відповідних окладів за посадою (для поліцейських, відряджених до органів державної влади, установ та організацій із залишенням на службі в Національній поліції, які отримували при цьому грошове забезпечення та звільнені із служби безпосередньо з посад у таких органах, установах та організаціях, - відповідних окладів, установлених за рівнозначними (аналогічними) посадами в Національній поліції), військовим (спеціальним) званням (для осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту - щомісячної надбавки за спеціальне звання) та відсоткової надбавки за вислугу років у розмірах, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, крім щомісячних надбавок (доплат), установлених особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі) та премії. Розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. Середня сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення на 24 загальної суми цих видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.
Наведене в сукупності свідчить про те, що Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, зокрема осіб, звільнених зі служби в органах Державної фіскальної служби, та має на меті реалізацію цими особами конституційного права на державне пенсійне забезпечення і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, передбачає включення до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, лише щомісячні основні види грошового забезпечення, до яких належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентна надбавка за вислугу років, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
Тобто, при обчисленні пенсії не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Факт сплати єдиного внеску не є безумовною підставою для включення виплати, з якої цей внесок утримано, до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, та має значення лише для включення до цього грошового забезпечення його видів з переліку, визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, який є вичерпним.
Саме такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 та Верховний Суд у своїх постановах від 06 березня 2019 року у справі № 522/11262/16-а, від 24 грудня 2020 року у справі № 803/867/17, а щодо одноразової премії в постановах Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 607/4492/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 431/4087/16-а.
Аналізуючи вищевикладеного та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, при призначенні пенсії позивачу не можуть бути враховані матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та одноразова премія за підсуками року, зазначені в довідці Державної фіскальної служби України від 18 липня 2019 року № 262.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено та матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська