1/2480
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
17 січня 2022 року м. Київ № 640/34912/21
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування свідоцтва про право власності на житло,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач), адреса: 03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 42, в якій просить суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 1, підпункт 2.1 пункту 2 розпорядження Старокиївської районної державної адміністрації від 28 грудня 2000 року № 1131;
- скасувати свідоцтво про право власності на житло, видане органом приватизації Державного житлового фонду Старокиївського району 30 січня 2001 року згідно з розпорядженням № 12891 від 30 січня 2001 року та зареєстрованого комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 01 лютого 2001 року і записана у реєстрову книгу за № 8344.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень протиправних рішень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку для звернення до суду з позовною заявою, в якій зазначити підстави, з яких позивач просить визнати їх поважними, разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вказаної вище ухвали суду, позивачем була подана до суду заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою.
В обґрунтування поданої до суду заяви та як на підставу для поновлення строку на звернення до адміністративного суду з позовною заявою, позивач зазначає, що загальна позовна давність почала свій обрахунок з 19 липня 2020 року, коли позивачу виповнилося вісімнадцять років та він отримав повне право на самостійне відстоювання та захист своїх прав та інтересів. Відтак, як за твердженнями позивача, з метою реалізації даного права, особистого права на доступ до правосуддя позивач шукаючи справедливості, відстоюючи як свій інтерес, так і інтерес сім'ї в цілому, звернувся в порядку цивільного судочинства із відповідною позовною заявою до Голосіївського районного суду міста Києва.
Водночас, ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року у цивільній справі № 752/25383/20, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, позивачу було відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним позовом позивача, у зв'язку з чим, та після чого позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, на переконання позивача, існують реальні непереборні обставини та причини поважності пропущення останнім процесуального строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, на підставі чого позивач просив суд поновити йому процесуальний строк та відкрити провадження у даній справі за його позовною заявою.
Розглянувши подану позивачем до суду заяву про поновлення пропущеного строку, перевіривши доводи та аргументи зазначені позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Так, частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вже було встановлено судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, зі змісту позову вбачається, що позивачем оскаржуються пункт відповідного розпорядження, який був прийнятий 28 грудня 2000 року. Водночас, суд звертає увагу, що до суду з даним адміністративним позовом позивач звернувся 29 листопада 2021 року (що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії суду).
Виходячи з аналізу поданої до суду позивачем заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою, суд приходить до висновку, що як на основну підставу для поновлення пропущеного строку щодо звернення до суду позивач зазначає про те, що загальна позовна давність почала свій обрахунок з 19 липня 2020 року, коли позивачу виповнилося вісімнадцять років та він отримав повне право на самостійне відстоювання та захист своїх прав та інтересів. Тобто, за твердженнями позивача, у останнього з'явилась можливість звернутись до суду, лише після настання 18 років.
Водночас, суд зауважує, що приписи Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено процесуальні строки звернення до суду з адміністративним позовом, встановлюють лише момент коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів, при цьому процесуальне законодавство ні яким чином не визначає таке поняття як настання можливості звернення до суду. В свою чергу, позивач ні у позовній заяві, ні у поданій заяві про поновлення пропущеного строку, не зазначає про те, коли позивач дізнався про існування оскаржуваного рішення.
Крім того, суд вважає безпідставним аргумент позивача, про те, що у останнього з'явилась можливість звернутись до суду лише тільки після настання 18 року, оскільки, відповідно до частини 1 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Також, якщо брати до уваги обставини того, що позивач першочергово звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва та ухвалою даного суду від 18 грудня 2020 року у цивільній справі № 752/25383/20, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, позивачу було відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним позовом позивача, як на підставу для поновлення строку, то суд зауважує, що ухвала на якій закінчився розгляд справи № 752/25383/20 датується 08 вересня 2021 року, а позивач, як вже було встановлено вище звертається до суду 29 листопада 2021 року (що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії суду), водночас позивач не зазначає, що заважало останньому звернутись до Окружного адміністративного суду міста Києва з даною позовною заявою на протязі вересня, жовтня та листопада, та чому останній звертається до суду зі спливом трьох місяців.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Як вже було зазначено судом вище, згідно із частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересі.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України» (заява №18986/06) від 16 лютого 2017 року (набуло статусу остаточного 16 травня 2017 року) Суд неодноразово визначав, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 4 жовтня 2001; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 1 квітня 2008; and Muscat, цит.вище, § 44) (п. 53).
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При цьому, суд звертає увагу, що при визначенні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою застосовуються правила частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть застосовуватись правила статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано питання поновлення, продовження або відмови в такому поновленні чи продовженні процесуального строку саме щодо вчинення окремої процесуальної дії.
Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставини та наданих доказів у їх сукупності, враховуючи те, що підстави, з яких пропущено строк звернення до суду визнані судом неповажними, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладеного, статтями 122, 123, 133 керуючись пунктом 9 частини 4 статті 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 - повернути.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова