1/2495
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
17 січня 2022 року м. Київ № 640/35375/21
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ-ІНВЕСТ»
до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про скасування припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ-ІНВЕСТ» (надалі - позивач), адреса: 01133, місто Київ, вулиця Є. Коновальця будинок 31 до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32-А, в якій просить суд:
- скасувати Припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 25 травня 2021 року.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень протиправних рішень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ-ІНВЕСТ» залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку для звернення до суду з позовною заявою, в якій зазначити підстави, з яких позивач просить визнати їх поважними, разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вказаної вище ухвали суду, позивачем була подана до суду заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою.
В обґрунтування поданої до суду заяви та як на підставу для поновлення строку на звернення до адміністративного суду з позовною заявою, позивач зазначає, що припис було винесено відповідачем 25 травня 2021 року позивача з приписом ознайомлено не було, а сам припис був надісланий поштою на адресу товариства про що свідчить запис «Примірник припису надісланий поштою К- 44 27 травня 2021 0104405206080».
Нажаль, на сьогодні дані веб-сайту ДП «Укрпошта» не відображають час вручення відправлення позивачеві (представник позивача окремо звернувся до відділення поштового зв'язку з адвокатським запитом), але позивач з упевненістю заявляє, що отримав оскаржуваний припис не раніше, а саме 01 червня 2021 року.
В такому випадку відповідне число останнього місяця шестимісячного строку припадає на перше число дванадцятого місяця - 01 грудня 2021 року, коли позивач і звернувся за захистом порушеного права.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин позивач просить суд поновити пропущений процесуальний строк на звернення до суду з позовною заявою.
Розглянувши подану позивачем до суду заяву про поновлення пропущеного строку, перевіривши доводи та аргументи зазначені позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Так, частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
В свою чергу, суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до приписів частини 1 статті 41 "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 5 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.
Відповідно до пунктів 9, 13 Постанови № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.
Суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, має право:
- вимагати від посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю дотримання вимог законодавства;
- перевіряти наявність у посадових осіб органу державного архітектурно- будівельного контролю службових посвідчень;
- бути присутнім під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю;
- за результатами перевірки отримувати та ознайомлюватись з актом перевірки, складеним органом державного архітектурно-будівельного контролю;
- подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта перевірки, складеного органом державного архітектурно-будівельного контролю за результатами перевірки.
Пунктами 16-19 Постанови № 553 встановлено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.
У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - припис).
Акт перевірки складається у двох примірниках. Один примірник надається суб'єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, а другий залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю.
Акт перевірки підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка провела перевірку та суб'єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль.
Припис складається у двох примірниках. Один примірник припису залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю, а інший надається суб'єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль.
Припис підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка провела перевірку.
Згідно пункту 21 Постанови № 553 якщо суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, не погоджується з актом перевірки, він підписує його із зауваженнями, які є невід'ємною частиною такого акта.
У разі відмови суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, підписати акт перевірки та припису, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю робить у акті відповідний запис.
У разі відмови суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, від отримання акта та припису, вони надсилаються йому рекомендованим листом з повідомленням.
Згідно вимог до форми акту, встановлених Наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 травня 2012 року № 240, акт складається у присутності керівника (уповноваженої ним особи) юридичної особи, фізичної особи/фізичної особи - підприємця, що перевіряється, а також вказується повне найменування юридичної особи та місцезнаходження, прізвище та ініціали фізичної особи/фізичної особи - підприємця та місце проживання.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що наведені правові норми свідчать, що перевірка, як вид державного архітектурно-будівельного контролю, здійснюється у присутності суб'єкта містобудування або його представника, що будують об'єкт будівництва, які мають право допустити чи не допустити посадову особу органу державного архітектурно-будівельного контролю до проведення перевірки і така посадова особа зобов'язана пред'явити суб'єкту містобудування службове посвідчення та направлення для проведення позапланової перевірки.
При цьому за результатами перевірки складається акт та, у разі необхідності, припис, які суб'єкт містобудування має право відмовитись підписувати, про що посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю робить в акті відповідний запис. І лише у випадку наявності такої відмови суб'єкта містобудування від їх отримання, надсилаються останньому рекомендованим листом з повідомленням.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Зі змісту позову судом встановлено та про що вже було зазначено судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, позивачем оскаржуються припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 25 травня 2021 року. Водночас, суд звертає увагу, що до суду з даним адміністративним позовом позивач звернувся 01 грудня 2021 року (що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії суду).
Як вже було встановлено судом вище позивач на підтвердження наявності належних та допустимих підстав для поновлення пропущеного строку звернення посилається на приписи частини 3 статті 120, частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме за твердженням представника позивача, з аналізу сукупності вказаних норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку, а тому за твердженнями представника позивача строк звернення останнім пропущено не було.
Крім того, представник позивача зазначив, що конверт з оскаржуваним рішенням був отриманий представником останнього 01 червня 2021 року, що свідчить про те, що звертаючись 01 грудня 2021 року, строк не було пропущено.
Однак, суд вважає вказані вище аргументи безпідставними, оскільки оскаржуване рішення датоване 25 травня 2021 року, а тому суд приходить до висновку, що з урахуванням вказаних вище приписів Кодексу адміністративного судочинства України відповідним числом останнього місяця цього строку є 25 листопада 2021 року.
При цьому, суд зауважує, що позивач вказуючи дату отримання оскаржуваного рішення 01 червня 2021 року, не надає до суду належні та допустимі докази такого твердження.
Зазначення позивачем того, що представником останнього було направлено адвокатський запит до відділення поштового зв'язку для отримання інформації про дату отримання оскаржуваного рішення не беруться судом до уваги, оскільки до поданої до суду заяви позивачем не було надано належні та допустимі докази існування та направлення такого адвокатського запиту, при цьому, з урахуванням значного перебігу часу, з моменту прийняття оскаржуваного рішення, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності непереборних обставин того, що заважало останньому починаючи з червня 2021 року звернутись до відділення поштового зв'язку для отримання такої інформації.
Отже, з урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість та не підтвердженність зазначених позивачем у поданій заяві про поновлення пропущеного строку аргументів та доводів.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Як вже було зазначено судом вище, згідно із частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересі.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України» (заява №18986/06) від 16 лютого 2017 року (набуло статусу остаточного 16 травня 2017 року) Суд неодноразово визначав, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 4 жовтня 2001; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 1 квітня 2008; and Muscat, цит.вище, § 44) (п. 53).
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При цьому, суд звертає увагу, що при визначенні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою застосовуються правила частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть застосовуватись правила статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано питання поновлення, продовження або відмови в такому поновленні чи продовженні процесуального строку саме щодо вчинення окремої процесуальної дії.
Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставини та наданих доказів у їх сукупності, враховуючи те, що підстави, з яких пропущено строк звернення до суду визнані судом неповажними, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ-ІНВЕСТ».
На підставі вищевикладеного, статтями 122, 123, 133 керуючись пунктом 9 частини 4 статті 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Визнати неповажними підстави пропуску товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ-ІНВЕСТ» строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
2. Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ-ІНВЕСТ» - повернути.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова