ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 січня 2022 року м. Київ № 640/22161/20
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Буд ЛТД» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" (41100, Сумська обл, м. Шостка, вул. Привокзальна, 1-а, код ЄДРПОУ 41089394) з позовом до Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-а, код ЄДРПОУ 43337359), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 18.08.2020 №UA100320/2020/000147/2.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ним під час проходження процедури митного оформлення товарів було надано відповідачу документально підтверджені дані про ціну договору. Вказані документі не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товару, проте відповідачем, протиправно було застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів та необґрунтовано винесено рішення про коригування митної вартості товарів, яке підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що документи, які були подані позивачем для визначення митної вартості товару відповідно до положень статті 53 МК України не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Відтак, відповідачем була визначена вартість товару за другорядним методом та винесено оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2020/000147/2 від 18.08.2020.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту від 22.05.2020 №34-SB, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІТ-БУД ЛТД» і компанією «XINHUA ELEKTRICAL CO.LTD OF GUANGDONG, (Китай), позивачем до Київської митниці Держмитслужби 17.08.2020 було подано електронну митну декларацію № UA 100320/2020/625471, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України (далі - "МК України").
При поданні ЕМД позивачем було надано наступні документи:
- Рахунок-фактура(проформа інвойс) від 19.05.2020 №XHUKR 200519.
- Рахунок-фактура(комерційний інвойс) від 19.05.2020 №XHUKR 200519-1.
- Коносамент від 04.07.2020 №G0120070320B.
- Автотранспортна накладна від 15.08.2020 №465.
- Декларація про походження товару від 19.05.2020 №XHUKR 200519-1.
- Банківський платіжний документ, що стосується товару від 12.08.2020 б/н.
- Документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 12.08.2020 №493
- Прайс-лист від 01.05.2020 б/н
- Доповнення до зовнішньоекономічного договору від 09.06.2020 №1.
- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, від 22.05.2019 №34-SB.
- Договір (контракт) про перевезення від 15.06.2017 №06/17-2017.
- Копія митної декларації країни відправлення від 01.07.2020 №515820200580141532.
- Митна декларація, за якою відмовлено у випуску товарів від 17.08.2020 №UA100320/2020/625471.
17.08.2020 від відповідача надійшло повідомлення №453911, в якому було зазначено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення,а саме:
1) відсутнє документальне підтвердження передплати по контракту в розмірі 20%, передбачених п.3.1 контракту 34-SB;
2) митна декларація країни експорту №515820200580141532 має розбіжності з митною декларацією, яка була подана для розмитнення в частині номеру судна на якому здійснено доставку вантажу та номером коносаменту на підставі якого здійснювалась доставку товару;
3) декларантом надано прас-лист, який виданий тільки на асортимент товару, що поставляються за даною партією поставки;
4) в поданій для розмитнення автотранспортній накладній №465, зазначено перевізником ФОП ОСОБА_1 , з яким відсутні договівні відносини;
5) в рахунку- проформі 19.05.2020 №XHUKR 200519, зазначено умови поставки FOB Chine, що не відповідає ЕМД заявленій для митного оформлення.
Запропоновано додатково надати: договір (угоду) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товарів митна вартість яких визначається у разі їх наявності; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором, у разі їх наявності, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору, у разі їх наявності; ліцензійні чи авторські договори покупця, що стосуються оцінюваних товарів та є умовою продажу товарів, у разі їх наявності; каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару; переклад митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартості характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
18.08.2020 позивачем було подано заяву, в який надані пояснення щодо неможливості надання додаткових документів, у зв'язку з їх необов'язковістю для митного оформлення в силу ст. 53 МК України та запропоновано митному органу надати дозвіл на випуск товару у вільний обіг у відповідності до ч.7 ст. 55 МК України за умови забезпечення сплати різниці митних платежів між сумою митних платежів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій.
Рішенням про коригування митної вартості товарів від 18 серпня 2020 UA100320/2020/000147/2 визначено її за другим (резервним) методом, мотивуючі своє рішення тим, що декларантом надано документи не в повному обсязі, останні містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за ці товари.
Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Порядок визначення митної вартості імпортованих через митний кордон України товарів встановлений Митним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно зі статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини третьої статті 58 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Наведені правові норми вказують, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, з урахуванням відповідних обмежень, є перший метод - за ціною договору (вартість операції); при цьому застосування другорядних методів визначення митної вартості товарів може мати місце виключно при неможливості застосування основного; у свою чергу основний метод визначення митної вартості товарів не застосовується лише якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Досліджуючи правомірність застосування позивачем основного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, суд встановив, що немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товару покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідач не довів та не надав відповідних підтверджуючих доказів того, що використані позивачем, як декларантом, або уповноваженою ним особою відомості щодо митної вартості імпортованого товару не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Згідно з частинами першою та другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частина п'ята статті 53 Митного кодексу України встановлює, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу наведених норм Митного кодексу України вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік документів, який подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, згідно з якою митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
У свою чергу, частинами другою-п'ятою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується, зокрема, у разі, якщо: щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При цьому, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі №809/4367/15, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися.
Матеріалами справи встановлено, що позивач в якості підтвердження митної вартості товарів надав необхідні та достатні документи при митному оформленні товару; у свою чергу відповідачем не доведено суду, що надані позивачем документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
В даному випадку, рахунок не було сплачено, але для митного оформлення на підтвердження митної вартості було надано зовнішньоекономічний контракт, інвойс, коносамент, банківський платіжний документ з частковою передплатою товарів по 3 інвойсам, згідно одного контракту, так як три поставки здійснювались одночасно.
Відповідно до банківського документу від 12.08.2020, позивачем було здійснено попередню оплату в сумі 58871,65 доларів США по контракту від 22.05.2019 №34-SB по трьом поставкам, згідно інвойсів від 19.05.2020 №XNUKR 200519-2 від 15.05.2020, № XNUKR 200518, що складає більше 20% вартості трьох поставок (відомості зазначені в графі 70 банківського документу)
Суд вважає, що наявність посилання в банківському документі на контракт та інвойс, що були направлені разом із декларацією для розмитнення, надає можливість ідентифікувати платіж, який не є обов'язковим в силу приписів ст. 53 МК України.
Ще однією з передумов щодо коригування митної вартості в сторону збільшення, відповідач вказує ненадання перевізних (транспортних) документів.
Відповідно до «Правил заповнення декларації митної вартості» затверджених наказом Міністерства фінансів від 24.05.2012 № 599, та для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.
Судом встановлено, що на адресу відповідача було надано довідку про транспортні витрати від 12.08.2020 року № 493 по доставці контейнеру № ZCSU6540984 на адресу ТОВ «Світ-Буд ЛТД» від місця завантаження (на умовах FOB LELIU) до митного кордону України (Одеський морський торговий порт) на суму 63000,00 грн. на підставі коносаменту від 02.07.2020 року № G0120070320В, договір транспортного експедирування від 15 червня 2017 року №06/17-2017, які надають можливість ідентифікувати складову митної вартості саме цієї партії товару.
Беручи до уваги характер поставки, а саме: оплата проводиться з відстроченням платежу 30 календарних днів після доставки вантажу в термінал Замовнику, то на день подання митної декларації позивач міг ще не надати платіжний документ на підтвердження вартості перевезення, а надати лише довідку для ідентифікації вартості транспортних витрат позивача.
Суд зауважує, що перевезення товару в межах України жодним чином не впливає на складові митної вартості товару і на розрахунок платежів до бюджету.
Окрім зазначеного, в оскаржуваному рішенні відповідач вказав на розбіжності, зазначені в експортній декларації в назві судна та коносаменті. Позивачем були надані пояснення про відповідність ваги та вартості імпортованого товару партії товару, що розмитнювався (згідно інвойсу від 19.05.2020 №XNUKR 200519-1), а різницю в назві судна та номері коносаменту обумовлено транспортною логістикою перевізника, які суд вважає обґрунтованими. Також, в декларації країни відправлення зазначені відомості щодо особи, яка отримує товар, вартість поставленого товару, номер інвойсу, комплектність та інше.
Щодо посилання відповідача на відсутність у прайс-листі всього переліку товару виробника, суд зазначає наступне.
Згідно ГОСТ 7.60-90 прайс-лист - це нормативно-виробниче, практичне і (або) довідкове видання, що містить систематизований перелік матеріалів, виробів, обладнання, виробничих операцій, послуг із зазначенням цін, та коротких характеристик.
Тому зазначення всього асортименту товару із вказанням їх цін не є обов'язковим атрибутом прайс-листа.
Крім цього, відповідач обумовлює збільшення митної вартості товару, що розмитнюється невідповідністю умов поставки між рахунком-проформою 19.05.2020 №XHUKR 200519, в кому зазначено суму 55413,16 доларів США з умовами поставки FOB Chine та ЕМД, за якою проводилось розмитнення.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що рахунок-проформа від 19.05.2020 №XHUKR 200519 із зазначенням умов поставки FOB Chine, був попереднім рахунком (на декілька партій товару, без зазначення порту відвантаження), а вже в рахунку (інвойсі) від 19.05.2020 №XHUKR 200519-1 були зазначені конкретні умови поставки FOB Leliu, China та вартість партії поставки в розмірі 37036,00 доларів США.
Верховний Суд у постанові від 23 січня 2020 року у справі №804/4365/16 вказав, що митний орган повинен витребувати документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
За змісту рішення про коригування митної вартості товарів та доводів відповідача у відзиві на позовну заяву вбачається, що джерелом інформації про зміну митної вартості товарів стала наявна у митного органу інформація про раніше визнану митну вартість товару за МД від 25.06.2020 року №UA100320/2020/621811- 4,75 дол. США/кг та МД від 05.06.2020 № UA100320/2020/620493 - 5,32 дол США.
З цього приводу суд зазначає наступне.
У постанові від 25 лютого 2020 року у справі №260/718/19 Верховний Суд зазначив, що спрацювання системи управління ризиками АСАУР, є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Верховний Суд у цій справі зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Отже, відомості з інформаційних систем фіскальних органів не можуть слугувати беззаперечним джерелом інформації про митну вартість конкретного товару.
Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Водночас судом не встановлено, а відповідачем не зазначено конкретних обставин, що стали підставою для коригування митної вартості, зокрема, що відомості про митну вартість товарів є неповними та/або недостовірними, або невірно визначено митну вартість товарів.
Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу відповідачем не спростована.
Відповідно до частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити зокрема: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів судом встановлено, що воно не містить наявної у митного органу інформації, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; та не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані ТОВ «Світ-Буд ЛТД» документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.
Враховуючи викладене, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що рішення від 18 серпня 2020 року №UA100320/2020/000147/2 є протиправним і підлягає скасуванню.
У поданому адміністративному позові, разом із заявленими позовними вимогами, позивач просив стягнути на його користь витрати, пов'язані із надання йому правової допомоги у даній справі. При вирішенні даного питання суд враховує наступне.
Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.
Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.
Суд зазначає, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача, а саме: копію договору про надання професійної правничої допомоги №03-09/20 від 01.09.2020 року із додатком № 1 до нього, акт наданих послуг від 16.09.2020 року, платіжне доручення №2434 від 04 вересня 2020 року на суму 4000,00 грн.
Таким чином, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. повністю підтверджені доказами, що були надані позивачем одночасно із позовною заявою.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139,143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" (41100, Сумська обл, м. Шостка, вул. Привокзальна, 1-а, код ЄДРПОУ 41089394) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 18.08.2020 №UA100320/2020/000147/2.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" (41100, Сумська обл, м. Шостка, вул. Привокзальна, 1-а, код ЄДРПОУ 41089394) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві грн) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-а, код ЄДРПОУ 43337359).
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" (41100, Сумська обл, м. Шостка, вул. Привокзальна, 1-а, код ЄДРПОУ 41089394) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 (чотири тисячі грн 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-а, код ЄДРПОУ 43337359).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги
Суддя Н.Г. Вєкуа