Справа №760/2257/22 1-кп/760/1904/22
«15» лютого 2022 року
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у порядку, передбаченому статями 314, 315, 316 КПК України, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020100000000508 від 04.11.2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Києві, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні дітей НОМЕР_1 , 2015 року народження, зареєстрованого як ФОП, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_2 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
1.Історія провадження
31 січня 2022 року до Солом'янського районного суду м. Києва з Київської міської прокуратури надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020100000000508 від 04.11.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 367 КК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 314 КПК України судом 01 лютого 2022 року ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва у вказаному провадженні призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 КПК України у підготовчому судовому засіданні на обговорення учасників судового провадження поставлено питання щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту.
2.Позиції учасників судового провадження та заявлені клопотання
Прокурор у судовому засіданні просив суд призначити кримінальне провадження до судового розгляду і викликати в судове засідання учасників процесу та свідків згідно реєстру, вважаючи, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, підстав для прийняття рішення, передбаченого п.п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, немає, розгляд справи повинен здійснюватися у відкритому судовому засіданні.
Захисник та обвинувачений заперечили проти призначення справи до розгляду, оскільки вважали таке призначення передчасним.
При цьому, захисником обвинуваченого в судовому засіданні заявлено клопотання про закриття справи у зв'язку з тим, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України.
Як зазначено у клопотанні, обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні направлений поза межами строків досудового розслідування, у зв'язку із закінченням строків, визначених ст. 219 КПК України, а тому кримінальне провадження № 42020100000000508 підлягає закриттю на підставі абз. 1 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Так, у даному кримінальному провадженні 01.11.2021 ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та цього ж дня допитано у якості підозрюваного.
У подальшому стосовно ОСОБА_3 , за його участю чи відома, а також за участю чи повідомленням його захисника - ОСОБА_5 , жодні процесуальні дії не проводилися, процесуальні рішення не приймалися. Будь-яких повідомлень, запитів, листів, смс-повідомлень тощо щодо будь-яких рухів у вказаному кримінальному провадженні ані ОСОБА_3 , ані його захиснику - ОСОБА_5 , не вручалися та не надходили.
У той же час, у матеріалах кримінального провадження містяться повідомлення ОСОБА_3 від 16.12.2021 за №30799/125/23/3-2021 та від 23.12.2021 за № 30836/125/23/3-2021 та його захисника - ОСОБА_5 від 16.12.2021 за№ 30798/125/23/3- 2021 та від 23.12.2021 за № 30836/125/23/3-2021 за підписом слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_7 про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Однак, про наявність таких повідомлень сторона захисту дізналася лише 19.01.2022 року під час ознайомлення у порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування (що підтверджується підписом захисника у протоколі про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування). Такі повідомлення підозрюваному ОСОБА_3 та його захиснику не вручалися, на пошту не надходили та будь-яким іншим чином, у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб, не повідомлялося. Матеріали кримінального провадження, які були відкриті стороні захисту, не містять будь-яких доказів на підтвердження належного вручення або направлення поштою або будь-яким іншим чином вищевказаних повідомлень.
Таким чином, сторона захисту не була обізнана про факт завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020100000000508. Про факт завершення досудового розслідування фактично сторона захисту могла дізнатися лише 11.01.2022 під час судового засідання у Голосіївському районному суді м. Києва під час розгляду клопотання прокурора про встановлення строків для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2022 встановлено строк для ознайомлення стороною захисту із матеріалами досудового розслідування до 28.01.2022.
У подальшому, 31.01.2022 обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні направлено до Солом'янського районного суду міста Києва.
При цьому, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні з моменту повідомлення про підозру ОСОБА_3 і до направлення обвинувального акта до суду не зупинялося та не продовжувалося.
Враховуючи вищезазначене, кінцевим днем закінчення строку досудового розслідування у вказаному кримінальному провадження є 04.01.2022 (2 місяці з моменту повідомлення про підозру - 01.01.2022 з урахуванням того, що вказана дата припадає на вихідні та святкові дні). Проте обвинувальний акт станом на 05.01.2022 так і не направлено до суду.
Таким чином, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні з моменту повідомлення про підозру до фактичного надходження обвинувального акта до суду тривало 75 днів, а саме: (починаючи із дня повідомлення про підозру від 01.11.2021 і до дня, к оли сторона захисту фактичну дізналася про завершення досудового розслідування - 11.01.2022 (72 дні), а також після закінчення строку, визначеному слідчим суддею для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування - 28.01.2022 і до дня фактичного надходження обвинувального акта до суду - 31.01.2022 (3 дні).
Наводячи відповідну практику Верховного Суду, захисник просить провадження у справі закрити.
Обвинувачений клопотання захисника підтримав, просив його задовольнити.
Представник потерпілого підтримав прокурора.
Прокурор заперечував проти заявленого клопотання, вказавши, що воно необґрунтоване та не відповідає фактичним обставинам. Так, прокурор пояснив, що прокурор, як самостійна процесуальна особа, сам вирішує коли та що робити. У даній справі слідчим повідомлявся як захисник та й обвинувачений про те, що останнім необхідно ознайомитися з матеріалами справи. Крім того, захисником долучено копію ухвали Голосіївського суду про встановлення стороні захисту часу для ознайомлення з матеріалами справи. У даній справі сторона захисту не бажала знайомитися з матеріалами, а сам факт відкриття матеріалів справи для ознайомлення підтверджується ухвалою місцевого суду про вказане.
На вказане захисник повідомив, що після оголошеної підозри 1.11.2021 року жодні дії в справі не проводилися, а захисника та обвинуваченого нікуди не викликали. Дійсно, як убачається з реєстру, що долучений до обвинувального акта, а також з матеріалів справи, у ній наявні виклики від 16.12.2022 року захиснику та обвинуваченому, однак вказані виклики формально вкладені до справи слідчим, їх ніхто нікуди не відсилав, а захист та обвинувачений такі виклики не отримували в жоден із способів, хоча усі контакти у слідчого були в наявності. Жодних підтверджень, про те що сторона захисту викликалася належним чином, або взагалі хоч якось, матеріали справи не містять.
ІІІ Мотивація суду
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дійшов такого висновку.
Фактично захистом перед судом поставлене єдине питання: з'ясувати чи повідомлено належним чином стороною обвинувачення сторону захисту про завершення досудового розслідування після вручення обвинуваченому підозри.
Відповідаючи на це питання та дослідуючи докази в цій частині, судом встановлено, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, який долучено до обвинувального акта та наданий суду, убачається, що останній містить доручення слідчому ОСОБА_7 на відкриття матеріалів кримінального провадження та повідомлення про завершення досудового розслідування сторонам кримінального провадження. Вказане доручення датовано 16.12.2021 року (п. 66 реєстру)
Крім того, реєстр містить запит захиснику про надання доступу до матеріалів, а також повідомлення підозрюваному та захиснику про завершення досудового розслідування (п. 67-69) реєстру.
При цьому, сторона захисту наполягає, що вказані повідомлення містять формальний характер, вони стороні захисту не направлялися, слідчий просто вклав їх до справи, чим, в цій частині, сфальсифікував відомості про те, що сторона захисту ознайомлена із тим, що досудове розслідування у справі завершено.
З метою усунення суперечностей, на запитання суду прокурор відповів, що на даний час відсутні будь-які докази того, що вказані повідомлення стороні захисту були направлені, як й відсутні будь-які відомості того, що сторона обвинувачення повідомляла сторону захисту про завершення досудового розслідування.
У подальшому, на запитання суду, прокурор зазначив, що дані про те, що сторона обвинувачення повідомляла сторону захисту про завершення досудового розслідування йому відомі лише зі слів слідчого, який повідомив прокурора, що зробив це шляхом телефонограми.
Іншого сторонами не повідомлено та доказів суду не надано.
Аналізуючи вказану ситуацію, суд зазначає таке.
Щодо можливості закриття справи із підстав зазначених стороною захисту
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Положення ч. 1 ст. 21 КПК України гарантують кожному право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. З КПК досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта тощо.
Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Згідно зі статтею 113 КПК процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.
Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу (частина 2 статті 113 КПК).
Нормами частини 4 статті 115 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що при обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
За своєю юридичною природою процесуальні строки виступають темпоральними умовами реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників кримінальних процесуальних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
У відповідності до частини 1 статті 219 Кримінального процесуального кодексу України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Згідно з вимогами статті 219 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Строк досудового розслідування може бути продовжений з підстав та в порядку, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом.
Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею (частина 5 статті 219 Кримінального процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 5 статті 294 Кримінального процесуального кодексу України строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.
Відповідно до ст. 283 КПК прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру закрити кримінальне провадження, звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Згідно з п. 2 ч. З ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8,10 частини першої або ч. 2 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи.
Темпоральний відлік строків досудового розслідування розкрито у постанові Верховного Суду від 07.12.2021, справа № 946/1753/20, де зазначено, що «...Період з моменту повідомлення сторони захисту про завершення досудового розслідування у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та відкриття матеріалів провадження для ознайомлення у строки досудового розслідування не включаються. Проте факт завершення досудового розслідування має бути належно підтверджений, як і факт повідомлення цієї інформації стороні захисту. Тобто у строк досудового розслідування не включається весь період часу з моменту направлення або безпосереднього вручення такого повідомлення стороні захисту про завершення досудового розслідування до моменту закінчення ознайомлення цієї сторони з матеріалами досудового розслідування».
Аналогічну позицію про темпоральний відлік строків досудового розслідування висловлено у постанові Верховного Суду (постанова від 15.09.2021 у справі № 711/3111/19).
Як убачається з вказаних постанов Верховного Суду, останній орієнтує суди, що факт завершення досудового розслідування має бути належно підтверджений, як і факт повідомлення цієї інформації стороні захисту.
Всупереч цьому, у провадженні, що є предметом даного розгляду, відсутні взагалі будь-які підтвердження факту повідомлення стороні захисту про завершення досудового розслідування.
Велика палата ЄСПЛ у п. 68 рішення у справі Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey, заява №8917/05) зазначила, що право на розгляд справи протягом розумного строку базується на необхідності гарантувати, що обвинуваченим доведеться залишатись занадто довго у стані невизначеності щодо результатів кримінальних звинувачень проти них. Так само ЄСПЛ у п. 18 рішення в справі Вемхофф проти Німеччини (Wemhoff v. Germany, заява №2122/64) вказував, що чітка мета відповідного положення п. 1 ст. 6 Конвенції у кримінальних справах полягає у забезпеченні того, щоби обвинувачені особи не перебували занадто довго під обвинуваченням та обвинувачення було визначене.
У постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 344/6630/17 Верховний Суд констатував, що закон пов'язує закінчення досудового розслідування з ухваленням процесуального рішення - постанови про закриття кримінального провадження, або вчиненням комплексу процесуальних дій, пов'язаних з направленням до суду обвинувального акта чи відповідного клопотання. У § 1 гл. 24 КПК України розкриваються відповідні форми закінчення досудового розслідування.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від справа № 711/3111/19: «перевірка судом першої інстанції у підготовчому провадженні дотримання прокурором вимог, передбачених статтями 291, 293 КПК, а також виконання ним приписів статті 219 КПК в частині направлення обвинувального акта у строки досудового розслідування є передумовою набуття підозрюваним у вчиненні злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими проти життя та здоров'я особи, процесуального статусу обвинуваченого стосовно якого, відповідно до частини 1 статті 337 КПК, має здійснюватися судовий розгляд.
Направлення прокурором обвинувального акта після закінчення досудового розслідування до суду поза межами строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими проти життя та здоров'я, виключає набуття особою процесуального статусу обвинуваченого (підсудного), а, отже, унеможливлює розгляд в суді кримінального провадження по суті та тягне за собою закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 КПК.
Аналогічні висновки зроблені у постановах ККС/ВС від 29.11.2021 року, справа № 405/3805/20, від 01.07.2021, справа № 752/3218/20, від 07.12.2021 року справа № 946/1753/20, від 26.05.2020 у справі №556/1381/18, від 26.05.2020 у справі №712/6375/18
Щодо належного повідомлення
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке, відповідно до ст. 1 КПК, складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Глава 11. Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід КПК передбачає, що слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії (ст. 133 КПК).
Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (ст. 135 КПК).
Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ст. 136 КПК).
Поважними причинами неприбуття особи на виклик є: 1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; 3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); 4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; 5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; 6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; 7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик (ст. 138 КПК).
За таких умов, а також за даними, що повідомив прокурор, суд позбавлений змоги констатувати факт того, що сторона захисту була викликана у встановленому КПК порядку, зокрема, відсутнє підтвердження отримання повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Не надано прокурором й будь-яких інших доказів, про повідомлення сторони захисту будь-яким шляхом.
Завданнями кримінального провадження, згідно ст. 2 КПК, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
При цьому, суд відкидає доводи прокурора про те, що слідчий здійснив виклик сторони захисту телефонограмою, оскільки матеріали справи доказів такого не містять, й прокурором у судовому засіданні не надано.
Крім того, вказані доводи відомі прокурору лише з слів слідчого та у повному обсязі протирічать даним, що містяться у матеріалах провадження.
Так, стороною захисту надано суду повідомлення про звершення досудового розслідування від 16.12.2021 року, які начебто направлялися стороні захисту. Зі змісту вказаних повідомлень не убачається того, що слідчий здійснював виклик сторони захисту телефонограмою.
У своєму взаємозв'язку, вказане породжує обґрунтований сумнів щодо правдивості зазначеного слідчим/прокурором, оскільки містить в собі суперечності та протиріччя.
Щодо обґрунтованого сумніву
Враховуючи те, що прокурор наполягає на тому, що слідчим було викликано сторону захисту телефоном, суд вважає за необхідне додатково проаналізувати вказані доводи через призму обґрунтованого сумніву.
Й хоча вказаний інститут більше розповсюджується на доведеність вини особи у вчиненні злочину, суд, застосовує вказаний принцип у більш широкому значенні, оскільки, на думку суду, він розповсюджується на усі стадії кримінального переслідування особи.
Так, у рішенні Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року зазначено, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
З урахуванням того, що такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Системний аналіз змісту положень КПК в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ, що ураховується з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення. Сам обов'язок щодо збирання доказів покладається на сторону обвинувачення.
Проаналізувавши доводи прокурора, суд установив, що вказане ним не є дійсним та доведеним з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.
У даній справі прокурор фактично переклав на підозрюваного обов'язок того, що він має довести, що він бажав ознайомитися із матеріалами справи, замість того, аби довести суду, що слідчий, у відповідності до вимог КПК, повідомив особу про закінчення досудового розслідування, що є неприпустимим та протирічить зазначеним вище нормам.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати певний факт доведеним поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії події, є підставою для розумного сумніву.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 р. у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 р. у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17 та ін.).
Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
Зазначене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відповідно до частини 5 статті 9 КПК повинна враховуватися при застосуванні кримінального процесуального законодавства України. Так, ЄСПЛ вважає, що доведення "поза розумним сумнівом" відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються при визначенні кримінальної відповідальності і має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення по справах "Козинець проти України", "Авшар проти Туреччини", "Севтап Везнедароглу проти Туреччини").
Суд враховує, що згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості…
Згідно зі ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Суд зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст.62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п.150, п.253).
Суд також приймає до уваги, що у кримінальному процесі реалізація принципу справедливості полягає в обов'язку правоохоронних органів установити об'єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників процесу, дотримуватись принципу презумпції невинуватості, правильно кваліфікувати дії обвинуваченого, не допускаючи упередженого, необ'єктивного підходу до розв'язання справи, забезпечити учасникам процесу рівні можливості в дослідженні доказів і захисті своїх прав, неухильно додержуватись закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий покаранню, що відповідає його діянню, і жоден невинуватий не був притягнутий до відповідальності.
Не може суд й звернути увагу на те, що ст. 22 КПК України, передбачає змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Змагальність у кримінальному провадженні - це процесуальний режим, який є сукупністю організаційних та функціональних правових положень, що передбачає таку побудову процесу з'ясування обставин кримінального провадження та його вирішення, щоб сторони кримінального провадження могли скористатися достатньою сукупністю процесуальних засобів задля представлення, доказування своїх правових позицій, спростування інших правових позицій, а суд на підставі цього був спроможний законно та справедливо вирішити правовий спір по суті, максимально врахувавши та знайшовши при цьому оптимальний баланс між усіма приватними та суспільними інтересами.
У даному кримінальному провадженні, суд, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 22 КПК, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Щодо посилання прокурора на ухвалу слідчого судді
Судом встановлено, що 11.01.2022 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста дійсно встановив стороні захисту строк для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42020100000000508 до 28.01.2022.
Проте, доводи прокурора в цій частині суд відкидає у зв'язку з таким.
Так, вказана ухвала суду не є преюдицією для даного провадження та не є обов'язковою для врахування її судом, що розглядає дане кримінальне провадження.
По-перше, вказане не узгоджується з нормами КПК, який такого не передбачає.
Також, зі змісту ухвали убачається, що сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання слідчого.
Крім того, в ухвалі зазначено, що слідчим суддею встановлено та підтверджено, що у період з моменту повідомлення про закінчення досудового розслідування та на момент розгляду вказаного клопотання підозрюваний та захисник в період з 16.12.2021 по 04.01.2022 жодного разу для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження до органу досудового розслідування не з'явилися. Однак, слідчий суддя не наводить фактів, за якими судом було встановлено, що захисник та підозрюваний повідомлялися про закінчення досудового розслідування.
Всупереч нормам Конституції України, слідчим суддею було перекладено на сторону захисту тягар доведення припущень прокурора та слідчого, оскільки як зазначено, «захисником і підозрюваним не надано слідчому поважних причин, які б перешкоджали їм прибути до нього для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження», хоча таке не передбачено нормами КПК
Жодних доказів того, що сторона захисту умисно зволікала в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, в ухвалі не зазначено.
Береться судом до уваги й те, що вказана ухвала слідчого судді не підлягала оскарженню, а доводи щодо незгоди з її винесенням можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження.
Крім того, слідчим суддею не досліджувалося питання завершення строків досудового розслідування та інших, що передбачені ст. 314 КПК.
Не може суд звернути увагу й та те, що слідчий звернувся до слідчого судді, а у подальшому й сама вказана ухвала винесена вже поза межами строку досудового розслідування.
Відкидаючи доводи прокурора, суд керується ст. 8 та 9 КПК, які передбачають, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, що відповідає принципу законності. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Загалом, викликає занепокоєння позиція прокурора, який, як на доказ своїх доводів перед судом, посилається виключно на слова слідчого, враховуючи, що процес доказування та повідомлення особи у кримінальному судочинстві чітко передбачений КПК.
Тим більше, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 756/6018/20 зазначено про те, що формальна наявність у матеріалах кримінального провадження запиту прокурора, прийнятого в порядку ч. 6 ст. 290 КПК України, не зумовлює зупинення перебігу строку досудового розслідування у разі відсутності доказів його направлення чи вручення стороні захисту.
Стала позиція Верховного Суду зазначає, що період з моменту повідомлення сторони захисту про завершення досудового розслідування у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та відкриття матеріалів провадження для ознайомлення у строки досудового розслідування не включається. Проте факт завершення досудового розслідування має бути належно підтверджений, як і факт повідомлення цієї інформації стороні захисту. Тобто у строк досудового розслідування не включається весь період часу з моменту направлення або безпосереднього вручення такого повідомлення стороні захисту про завершення досудового розслідування до моменту закінчення ознайомлення цієї сторони з матеріалами досудового розслідування (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 758/12538/20).
Більш того, суд звертає увагу, що положеннями частини 4 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України прокурору надані повноваження, щодо закриття кримінального провадження у зв'язку із спливом строків досудового розслідування після оголошення особі про підозру, що свідчить про те, що саме процесуальний керівник наділений чинним процесуальним законодавством повноваженнями та обов'язком слідкувати за дотриманням процесуальних строків під час проведення досудового розслідування. Прокурором ці повноваження реалізовані не були.
Загальні висновки
За таких обставин, суд дослідивши матеріали, що надані сторонами, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає за необхідне провадження у справі закрити, адже інше рішення суду, з урахуванням позиції сторони обвинувачення, є неприйнятним, у силу норм ст. 2 КПК.
У даному кримінальному провадженні 01.11.2021 ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та цього ж дня допитано у якості підозрюваного.
Строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, відповідно ст.219 КПК України, тобто 01.04.2021 року, але з урахуванням вихідних днів, 05.01.2022 року.
Строк досудового розслідування кримінального провадження не був продовжений у встановленому законом порядку і не зупинявся.
Обвинувальний акт був затверджений прокурором 28.01.2022 року та його копія вручена стороні захисту 31.01.2022 року, тобто після закінчення строку досудового розслідування.
31.01.2022 прокурор супровідним листом направив цей обвинувальний акт до Солом'янського районного суду м. Києва.
Тобто, обвинувальний акт було складено та направлено до суду поза межами строку, визначеного статтею 219 Кримінального процесуально кодексу України.
Вищевикладене узгоджується з позиціями Верховного Суду, які знайшли відображення в прийнятих ним рішеннях, зокрема з ухвалою від 13.10.2020 в справі № 243/11589/19; ухвалою від 26.05.2020 в справі №712/6375/18; постановою від 26.05.2020 в справі №556/1381/18; постановою від 25.11.2020 в справі № 201/10434/19, постановою від 21.04.2021 в справі №991/6516/20.
Судом не встановлено будь-яких обставин, які б перешкоджали прокурору своєчасно, у межах строку досудового розслідування скерувати до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Саме направлення до суду обвинувального акту у кримінальному провадженні, а не затвердження обвинувального акту прокурором чи вручення обвинувального акту підозрюваному є датою, якою закінчується досудове розслідування.
Враховуючи, що Київська міська прокуратура звернулась до суду з обвинувальним актом 31.01.2022 року, тобто після закінчення строку досудового розслідування, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання захисника про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 134, 314, 315, 316, 369, 372, 381, 382 КПК України, суд
Клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження - задовольнити.
Кримінальне провадження № 42020100000000508, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.11.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, закрити на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, а саме у зв'язку з тим, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали оголошено 16.02.2022 року о 17.00 годині.
Суддя ОСОБА_1