м. Вінниця
16 лютого 2022 р. Справа № 120/11633/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Барської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Барської міської ради в якій просила:
- визнати рішення № 8.1.2 13 сесії 8 скликання Барської міської ради про відмову у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у розмірі 0,25 га протиправним, тобто таким, що не відповідає вимогам загальним принципам права, нормами Конституції та земельного законодавства;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути її клопотання у відповідності із чинним законодавством.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд За результатом розгляду клопотання позивача, відповідач 03.08.2021 прийняв рішення № 8.1.2, яким відмовив позивачу у наданні такого дозволу.
Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою від 24.09.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.
27.09.2021 позивачем подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.10.2021 судом відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та витребувано у відповідача належним чином завірені копії клопотання позивача та усі наявні у нього матеріали щодо розгляду клопотання, рішення № 8.1.2 від 03.08.2021 та усі докази що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, відзив на позов до суду не надходив. Витребуванні судом документи також не надходили.
Ухвалою суду від 22.10.2021 в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою суду від 28.01.2022 судом повторно витребувано у Барської міської ради належним чином завірені копії клопотання позивача та усі наявні у нього матеріали щодо розгляду клопотання, рішення № 8.1.2 від 03.08.2021 та усі докази, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення та витребувано у Барської міської ради протокол засідання сесії від 03.08.2021 з поіменним голосуванням в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
11.02.2022 та 16.02.2022 від Барської міської ради надійшли пояснення, що у останнього немає можливості надати запитувані судом документи, оскільки листом від 08.02.2022 № 639 «Про передачу рішень сесії за 2021» рішення Барської міської ради 8 скликання за 2021 передані до фінансового управління Барської міської ради на період перевірки Управлінням Північного офісу Державної аудиторської служби України у Вінницькій області згідно направлення від 17.01.2022р.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 13.03.2021 та 02.07.2021 (повторно) звернулась до Головного Барської міської ради з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у розмірі 0,25 га у с. Буцні Жмеринського району Вінницької області.
Однак, рішенням 13 сесії 8 скликання Барської міської ради № 8.1.2 від 03.08.2021 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач зіслався статті 12,39,40,79-1, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України , ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності, статті 25,26,59,73 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», враховуючи акт земельної ділянки від 14.06.2021 по розгляду заяви ОСОБА_1 міська рада вирішила відмовити позивачу у наданні відповідного дозволу.
Відповідно до інформації, що міститься в акті Барської міської ради від 14.06.2021, який також слугував підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту із землеустрою, відповідачем вказано, що при обстеженні земельної ділянки в АДРЕСА_1 , встановлено, що дана земельна ділянка перебуває в користуванні громадянки ОСОБА_2 тривалий час. Земельна ділянка була надана їй колишньою Журавлівською сільською радою в користування, про що свідчать пояснення старости Журавлівського старостинського округу ОСОБА_3 . Згідно інформації погосподарських книг Журавлівської сільської ради за 1995 дана земельна ділянка була в користуванні ОСОБА_4 хоча за даними господарського книги 2020 даних про ОСОБА_4 немає. В ході роботи комісії також було встановлено, що земельна ділянка, на якій розміщений житловий будинок ОСОБА_5 до даної земельної ділянки відношення не має, однак номер його будинку співпадає з непарною вуличною нумерацією вищевказаної земельної ділянки № 23. Вказали, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови с. Буцні та знаходиться в користуванні гр. ОСОБА_2 .
Не погоджуючись прийнятим відповідачем рішенням та вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель визначаються Земельним кодексом України.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 15 ст. 46 Закону № 280/97-ВР порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.
Таким чином, підготовка та розгляд питань, вирішення яких належить до повноважень ради, виносяться на пленарні засідання ради і регулюється, окрім Закону № 280/97-ВР, ще й Регламентом ради. Це стосується і клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки окремої процедури розгляду таких питань чинним законодавством України не передбачено.
Відповідно до ст. 1.1 Регламенту Барської міської ради (далі - Регламент) Порядок діяльності міської ради, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про запобігання корупції», іншими законодавчими актами, Статутом територіальної громади, цим Регламентом та Положенням про постійні комісії Барської міської ради
Регламент має вищу юридичну силу щодо усіх інших рішень ради з питань зазначених в преамбулі (ст. 9 Регламенту).
Згідно із ст. 2.1.1 Регламенту Міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесії міської ради складаються з пленарних засідань міської ради і засідань постійних та інших комісій міської ради, що проводяться у перерві між пленарними засіданнями.
Відповідно до ст. 2.1.2 Регламенту порядок скликання сесії визначається статтею 46 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». У випадках, коли сесія скликається за пропозицією виконавчого комітету, постійної комісії чи на вимогу не менш, як однієї третини обраних депутатів міської ради, в апарат міської ради передається протокол засідання із зазначенням питань запропонованих до розгляду сесії.
Відповідно до ст. 2.4.2 Регламенту Чергові сесії міської ради скликаються за розпорядженням міського голови в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру - не рідше ніж один раз на місяць. Секретар міської ради за 10 днів повідомляє депутатів про час скликання і місце проведення сесії міської ради шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті міської ради.
Отже, наведеними вище нормами Регламенту та Закону № 280/97-ВР не передбачено право відповідача змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок, зокрема клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставами для відмови в затвердженні проекту землеустрою відповідач вказав на статті 12,39,40,79-1, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України , ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 25,26,59,73 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» та акт земельної ділянки від 14.06.2021 по розгляду заяви ОСОБА_1 .
Втім, посилання відповідача на загальні положення Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про місцеве самоврядування в України» в даному випадку не дають змоги встановити чіткі обставини, які слугували підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Зміст оскаржуваного рішення свідчить про те, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з тим, що бажана земельна ділянка перебуває в користуванні гр. ОСОБА_2 .
Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Водночас, в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.
Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).
На підтвердження того, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні гр.. ОСОБА_2 відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів.
Разом з тим позивачем до матеріалів справи долучено лист Барської міської ради № 544 від 05.03.2021, з якого слідує, що відповідно до довідки Журавлівського старостинського округу від 04.03.2021 № 19, бажана земельна ділянка згідно погосподарської книги № 4 за 1991-1995 належала гр.. ОСОБА_4 разом з тим передана у користування ОСОБА_2 без право установчих документів на земельну ділянку, а відтак може бути передана у власність з урахуванням норм Земельного кодексу України для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд.
Враховуючи вищезазначене, спірна земельна ділянка несформована та інформація про зареєстроване право власності (користування) щодо цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастру відсутня.
Таким чином, враховуючи те, що оскаржуване у даній справі рішення містить лише посилання на загальні положення Законів України без зазначення чіткої підстави для відмови в затвердженні наданої позивачами документації із землеустрою передбаченою ст. 118 Земельного кодексу України, а також відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження перебування бажаної для позивача земельної ділянки користуванні іншої особи, суд приходить до висновку, що вимоги даного позову, в частині визнання протиправним та скасування відповідного рішення, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.11.2020 у справі №2240/3066/18, від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18, від 29 вересня 2020 року по справі №814/2221/17, від 17 лютого 2021 року справа № П/811/397/18.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь матеріальної шкоди, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Таким чином, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями пп. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України регламентовано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 173/424/17(2-а/173/41/2017), від 27.02.2020 року у справі за № 813/731/18, а також від 24.03.2020 року у справі за № 818/607/17.
З наданих позивачем обґрунтувань слідує, що остання пов'язує заподіяння їй моральної шкоди з неправомірними діями відповідача у цій справі, наслідки яких зумовили для неї відчувати негативні емоції.
Верховний Суд у п. 51 постанови від 27.11.2019 року (справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача. Також не доведені й самі негативні зміни у його житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 2000 гривень.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії 8 скликання Барської міської ради № 8.1.2 від 03.08.2021 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_6 ".
Зобов'язати Барську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у розмірі 0,25 га на території с. Буцні Жмеринського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Барської міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Барська міська рада (вул. Героїв Майдану, 6, м. Бар, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04051017)
Рішення в повному обсязі складено: 16.02.2022 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна