Провадження № 22-ц/803/2026/22 Справа № 210/1818/20 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
17 лютого 2022 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року, яке ухвалене суддею Сільченко В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення відсутні,-
В березні 20201 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 06 лютого 2004 року позивач працює на підприємстві відповідача, де з 08 жовтня 2012 року переведений водієм автотранспортних засобів ГАЗ 2705, МД швидка допомога, У-2,89М цеху пасажирського автотранспорту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
17.01.2020 року ОСОБА_1 був не допущений до роботи у зв'язку з вимогою роботодавця пройти позачерговий медичний огляд без повідомлення причин.
З'ясовуючи через профспілковий орган причини такої вимоги, позивач з'ясував, що 10.01.2020 року на адресу відповідача надійшло повідомлення МСЕК про визнання позивача інвалідом 3-ї групи безстроково, у зв'язку з чим йому протипоказана важка фізична праця.
При цьому позивач зазначає, що рішенням МСЕК 15.11.2017 року його вперше було визнано особою з інвалідністю ІІІ групи, про що відповідачу було достеменно відомо, але ніяких вимог про позачергові огляди відповідач не висував. Позивач кожного року проходив чергові медичні огляди у встановлений строк, і ніяких протипоказань чи зауважень виявлено не було.
За результатами позачергового огляду за вимогою відповідача позивача визнано придатним до керування транспортними засобами.
Однак, незважаючи на це, ОСОБА_1 не був допущений до роботи відповідачем, оскільки згідно висновку МСЕК позивачу заборонено важке фізичне та психоемоційне навантаження, яке було визначено за результатами атестування його робочого місця. Про наявність шкідливих умов праці на робочому місці, позивача повідомлено не було, доплати за шкідливі умови праці відповідачем не здійснювались
Вказані порушення спричинили його моральні та фізичні страждання, які він оцінює у 200000 грн, які просить стягнути з відповідача.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 42 288 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати в сплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не враховано, що позивач не звертався до МСЕК з метою встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Також, звертає увагу суду на те, що визначений розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем не доведено взагалі факту наявності моральної шкоди взагалі, а також не доведено вину відповідача у спричиненні моральної шкоди, так як встановлення групи інвалідності пов'язане з участю в бойових діях, не доведено розмір моральної шкоди, тощо.
Відповідач вважає, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору,а тому до них не може бути застосований такий спосіб захисту, як відшкодування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 06 лютого 2004 року позивач працює на підприємстві відповідача, де з 08 жовтня 2012 року переведений водієм автотранспортних засобів ГАЗ 2705, МД швидка допомога, У-2,89М цеху пасажирського автотранспорту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Висновком МСЕК від 15.11.2017 року позивачу первинно встановлено ІІІ група інвалідності з 03.10.20217 року за загальним захворюванням у зв'язку з участю в бойових діях та перебування на території іншої держави. Протипоказана праця, пов'язана зі значними фізичними і нервово-психічними навантаженнями (а.с. 16)
При повторному переогляді висновком МСЕК від 14.11.2019 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково. Протипоказана велика фізична праця з психоемоційним навантаженням (а.с. 19)
На підставі висновку МСЕК від 14.11.2019 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» видано розпорядження №91 від 16.01.2020 року, яким зобов'язано запропонувати ОСОБА_1 переведення на іншу легшу роботу за професією підсобний робітник (особа з інвалідністю) першого розряду дільниці кадрового резерву технічної служби автотранспортного управління. Направлено ОСОБА_1 для проходження періодичного медичного огляду протягом трьох робочих днів, починаючи з 17.01.2020 року (а.с. 52).
23 січня 2020 року Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулась з запитом до генерального директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо умов праці ОСОБА_1 .
За результатами розгляду даного запиту голові ППО НПГУ ПАТ «АМКР» направлено відповідь вих. №23/107 від 30.01.2020 року в якій повідомлено, що атестація робочого місця позивача було проведено у 2015 році, в тому числі і робочого місця водія автотранспортних засобів на якому працює ОСОБА_1 при цьому ОСОБА_1 було належним чином ознайомлено з картою умов праці.
Згідно карти умов праці гігієнічної оцінки умови і характер праці ОСОБА_1 відносяться до ІІІ класу 2 ступеню. Робоче місце має в наявності 2 фактори 2 ступеню, а саме: робоча поза -знаходиться у вимушеній позі понад 25%; емоційне та інтелектуальне навантаження- відповідальність за безпеку інших осіб (а.с. 28)
Відповідно до висновку КП «Криворізька міська лікарня №1» ДОР» ОСОБА_1 може працювати водієм легкового автомобіля, без тривалих відряджень та нічних змін. (а.с. 25)
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 42 288 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, переживання щодо можливого та вірогідного погіршення стану здоров'я та проблематичного його відновлення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ст 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відповідач, достеменно знаючи про встановлення відповідачу 3ї групи інвалідності з 03.10.2017 року та про наявність протипоказань та шкідливих умов праці для таких осіб на робочому місці позивача, протягом 2 років не повідомляв його про це, у зв'язку з чим позивач був вимушений увесь вказаний час працювати в умовах, які, згідно вимог закону, протипоказані для його безпечної праці та збереження здоров'я.
Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Таким чином, суд, першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку проте, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як з урахуванням стану здоров'я та віку позивача, останній переносив переживання щодо вірогідного погіршення стану здоров'я та проблематичного його відновлення.
Доводи ж апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про те, що судом першої інстанції не враховано, що позивач не звертався до МСЕК з метою встановлення стійкої втрати професійної працездатності, колегією суддів відхиляються, як безпідставні, адже, стаття стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, й не ставить таке право у залежність від наявності або ж відсутності стійкої втрати професійної працездатності.
Крім того, як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Отже, відсутність висновку МСЕК та встановлення ступеня втрати професійної працездатності, не свідчить про відсутність у роботодавця обов'язку з відшкодування завданої моральної шкоди, адже, як уже зазначалося вище, правовими підставами для відшкодування роботодавцем працівникові моральної шкоди, завданої ушкодженням на виробництві, є доведення факту такого ушкодження здоров'я та перенесення у зв'язку з цим моральних страждань.
В даному випадку, позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами доведено, що позивач після встановлення йому групи інвалідності, продовжував тривалий час працювати в умовах у небезпечних для здоров'я позивача, що спричинило йому маральні страждання та переживання.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту як компенсація моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина'є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 23 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 17 лютого 2022 року.
Головуючий:
Судді: