16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 300/701/21
адміністративне провадження № К/990/4424/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 300/701/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 12 січня 2021 року №30-к, від 15 січня 2021 року №53-к та від 04 квітня 2021 року №175-к;
- поновити позивача на посаді начальника відділу організації міжнародних перевезень Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті з 05 лютого 2021 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 06 лютого 2021 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №30-к від 12 січня 2021 року Про звільнення ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №53-к від 15 січня 2021 року Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 січня 2021 року №30-к". Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №175-к від 04 лютого 2021 року «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 січня 2021 року №30-к». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації міжнародних перевезень Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті з 08 лютого 2021 року. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 лютого 2021 року по 17 травня 2021 року у розмірі 40906 гривень 14 копійок, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації міжнародних перевезень Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті з 08 лютого 2021 року. Допущено до негайного виконання рішення суду в межах стягненняз Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 невиплачену середньомісячну заробітну плату в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13635 гривень 38 копійок, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Державної служби України з безпеки на транспорті №30-к від 12 січня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », №53-к від 15 січня 2021 року «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 січня 2021 року №30-к», №175-к від 04 лютого 2021 року «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 січня 2021 року №30-к», поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації міжнародних перевезень Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті з 08 лютого 2021 року та стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - і в цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні цих позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У решті частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в адміністративній справі №300/701/21 залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосовування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2020 року № 816/654/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 812/1303/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 820/4173/17 та постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 705/4950/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, у справі № 800/538/17 досліджувалось питання правомірності прийняття рішення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів про внесення подання щодо звільнення позивача з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду).
Щодо посилань скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17 та від 29 квітня 2020 року у справі № 812/1303/17 та від 08 листопада 2018 року у справі № 820/4173/17, слід зазначити, що у наведених справах судами проаналізовано приписи статті 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, що стосувалась звільнення державних службовців у 2017 році.
Також у справах № 306/1325/18, № 705/4950/20, № 490/372/21, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду здійснював аналіз приписів пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, що стосувалися звільнення працівників з посад внаслідок скорочення чисельності та штату.
Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій вирішували питання щодо протиправності наказів Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 січня 2021 року №30-к, від 15 січня 2021 року №53-к та від 04 лютого 2021 року №175-к та звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із скороченням посади, яку обіймав ОСОБА_1 , внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Так суди попередніх інстанцій зазначили, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
При цьому, суди попередніх інстанцій зауважили, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення. Отже, при скорочені чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду викладених у справах № 816/654/17, № 812/1303/17 та № 820/4173/17 необхідним є наголосити, що у порівнювальних справах різним є суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, а також нормативне регулювання правовідносин та їх часові проміжки. У наведених справах застосовано Закон України «Про державну службу» в редакції, що діяв до внесення змін згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX.
Посилання скаржника на правову позицію, викладену у справах № 306/1325/18, № 705/4950/20 та № 490/372/21, є безпідставним, адже у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами по справі на яку посилається позивач, особу було звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. У даному випадку оскаржуваними наказами позивача звільнено з посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, оскільки спір виник між працівником органу прокуратури та Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів про скасування рішення КДКП від 22 листопада 2017 року № 283зпз-17 щодо внесення подання про звільнення позивача.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі та наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 300/701/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько