вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"17" лютого 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/1036/21
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санрайс Логистикс», м. Полтава
до відповідача Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Ужгород
про стягнення 64686,71 грн
секретар судового засідання Яскорська А.О.
учасники справи не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «Санрайс Логистикс», м. Полтава (надалі - ТОВ «Санрайс Логистикс» або Позивач) звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Ужгород (надалі - ДП «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» або Відповідач) про стягнення 48241,35 грн інфляційних втрат та 16445,36 грн 3% річних.
Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить 2270,00 грн сплаченого судового збору та орієнтовно 30000,00 грн. - 50000,00 грн витрат на правову допомогу. Окрім того, відповідно до поданої суду заяви від 20.01.2022 року позивач просить відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 221 ГПК України вирішити питання про судові витрати позивача на правову допомогу після прийняття судового рішення у даній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2021 головуючим суддею для розгляду справи №907/1036/21 визначено суддю Лучка Р.М.
Ухвалою суду від 22 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідачем 20.01.2021 року подано відзив на позовну заяву №34/06-06 від 20.01.2022 року, в якому ДП «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 8/3 від 15.04.2020, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у справі №907/280/21 було, зокрема, стягнуто з відповідача 629086,82 грн боргу за вказаним договором, в тому числі 566904,02 грн основного боргу по оплаті вартості отриманого товару, 48734,01 грн інфляційних втрат, 13448,79 грн три відсотки річних, а також судовий збір в сумі 9436,30 грн. Позивач вказує, що вказане рішення суду не було виконано відповідачем в добровільному порядку, а в ході примусового виконання судового рішення органом ДВС перераховано на розрахунковий рахунок позивача 54399,10 грн, які відповідно до ст. 534 ЦК України спрямовані ТОВ «Санрайс Логистикс» на відшкодування витрат по сплаті судового збору та, частково, на погашення заборгованості по інфляційних нарахуваннях відповідачу.
З врахуванням викладеного, позивач зазначає, що сума заборгованості за договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 8/3 від 15.04.2020 залишилася незмінною - 566904,02 грн та на зазначену суму заборгованості ТОВ «Санрайс Логистикс» в порядку ст. 625 ЦК України за період з 01.03.2021 по 14.12.2021 нараховано 3% річних та інфляційні втрати в сумі 16445,36 грн та 48241,35 грн відповідно.
Заперечення (відзив) відповідача.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву №34/06-06 від 20.01.2022 року зазначає, що заборгованість перед позивачем виникла не з вини відповідача, позаяк у ДП «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» згідно з укладеними з суб'єктами господарських відносин договорами для забезпечення інтересів громадян та держави в дорожній галузі виникають дебіторські заборгованості по затримці виплат грошових коштів іншою стороною, що, в свою чергу, призводить до неможливості термінового погашення грошових зобов'язань перед ТОВ «Санрайс Логистикс».
Зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України не є неустойкою, входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вказує, що оскільки рішенням Господарського суду Закарпатської області по справі № 907/280/21 від 22 вересня 2021 року на Відповідача покладений обов'язок сплатити Позивачу інфляційні втрати та 3% річних, то компенсаційне призначення даних платежів варто вважати реалізованим позивачем, а задоволення вимог Позивача викладених у позовній заяві погіршує і так досить складне матеріальне становище Відповідача.
Окрім того, Відповідач з посиланням на правову позицію, що викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18 зазначає про право суду з урахуванням конкретних обставин справи у виняткових випадках зменшити розмір нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України відсотків річних та просить звернути увагу, що позивачем помилково здійснено розрахунок 3% річних, починаючи з 01 березня 2021 року, оскільки за результатами розгляду господарським судом Закарпатської області справи №907/280/21 судом вже було стягнуто 3% річних за період з 01.10.2020 року по 07.04.2021 року.
Відповідь на відзив.
Відповідь на відзив на адресу суду не надходила.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у справі №907/280/21 частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Санрайс Логистикс» до відповідача - ДП «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», в частині стягнення 300000,00 грн заборгованості провадження у справі закрито, стягнуто з Відповідача на користь Позивача грошові кошти в розмірі 629 086,82 грн, в тому числі 566904,02 грн основного боргу по оплаті вартості отриманого товару, 48734,01 грн інфляційних втрат, 13448,79 грн три відсотки річних, а також 9436,30 грн в якості відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Вказане судове рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку.
Під час розгляду справи №907/280/21 судом встановлено, що 15 квітня 2020 року між ТОВ “Санрайс Логистикс” та Дочірнім підприємством “Закарпатський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” було укладено договір купівлі - продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 8/3 (надалі - Договір).
За умовами зазначеного Договору (п.1.1.) Постачальник зобов'язувався поставляти та передавати у власність Покупця, а Покупець зобов'язувався прийняти і оплатити Бітум БНД 70/100.
Згідно п. 1.2. Договору кількість Товару, що підлягала поставці згідно умов Договору становить 200 тон (л, м3). Кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість Товару, що підлягає поставці за цим Договором визначається відповідно до заявок Покупця, оформлених згідно вимог Договору.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього договору з транспортними витратами становить 2435000,00 грн в тому числі ПДВ - 405833,33 грн, що станом на дату укладання Договору дорівнює загальній вартості Товару.
Пунктом 3.3. Договору встановлено, що ціна за одиницю товару становить 12 175,00 грн за одну тону з ПДВ та транспортними витратами.
Згідно п. 4.1 Договору розрахунки за поставлений Товар проводяться шляхом: оплати Покупцем рахунку Постачальника за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у п. 4.2. Договору, проте у будь-якому випадку після отримання покупцем повного розрахунку від Замовника на відповідні цілі.
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що рахунок приймається до оплати при отриманні Товару та всіх документів, що підтверджують належну якість Товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ Покупця, який без посередньо отримав партію Товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду Товару постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначеним цим пунктом договору документів (у тому числі електронних) Постачальник зобов'язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати).
Згідно п. 4.3 Договору Покупець зобов'язується розрахуватися з Постачальником за отриманий Товар протягом 30-60 календарних днів з моменту отримання від Постачальника документів, зазначених в п. 4.1., п. 4.2. цього Договору, проте в будь-якому випадку лише після отримання повного розрахунку від Замовника на відповідні цілі. У випадку затримки Постачальником передачі повного пакету документів, визначених Договором цінним листом з описом вкладення Покупцю, обов'язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов'язань.
На виконання умов Договору Постачальником було поставлено, а Покупцем прийнято Бітум БНД 70/100 згідно видаткових накладних № 109 від 18.04.2020 на суму 279051,18 грн., №116 від 19.04.2020 на суму 282703,68 грн., №172 від 28.04.2020 на суму 278807,69 грн., №413 від 15.06.2020 на суму 291226,19 грн., №414 від 15.06.2020 на суму 297557,20 грн., №594 від 22.07.2020 на суму 297313,69 грн., №636 від 30.07.2020 на суму 294148,19 грн., № 653 від 01.08.2020 на суму 296096,20 грн., всього на суму 2316904,02 грн.
Внаслідок часткової оплати у Відповідача виникла за поставлений по договору товар заборгованість в сумі 866904,02 грн, що і слугувало причиною звернення ТОВ «Санрайс Логистикс» до суду та розгляду господарським судом Закарпатської області справи №907/280/21.
Під час розгляду вказаної справи, судом також встановлено, що після звернення позивача з позовом до суду Відповідачем здійснено часткову сплату основної суми заборгованості в розмірі 300000,00 грн відповідно до платіжних доручень №387 від 05.05.2021 р., №551 від 15.06.2021 р., №605 від 30.06.2021 р., №780 від 01.09.2021р.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З врахуванням викладеного, обставини щодо укладення між сторонами Договору купівлі - продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 8/3 від 15.04.2020 року, його положень та наявності у відповідача простроченої заборгованості за даним Договором, її розміру (з урахуванням зменшення) не доказуються сторонами під час розгляду даної справи та вважаються судом встановленими.
Як стверджує Позивач, та вказане не заперечено Відповідачем у справі, заборгованість ДП «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» перед ТОВ «Санрайс Логистикс» за Договором купівлі - продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 8/3 від 15.04.2020 року в сумі 566904,02 грн, яка стягнута рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у справі №907/280/21 залишається непогашеною Відповідачем.
Доказів сплати вказаної суми грошових коштів суду не надано.
З огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, як і невиконання ДП «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у справі №907/280/21, позивач звернувся з даним позовом в порядку ст. 625 ЦК України про стягнення з відповідача збитків від інфляції за період та трьох процентів річних за період з 01.03.2021 по 14.12.2021, які не охоплені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у справі №907/280/21 і не були предметом судового розгляду у названій справі.
За положеннями ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію Господарського чи управлінсько-Господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір купівлі - продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 8/3 від 15.04.2020, а відтак правовідносини у даній справі підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України та параграфів 1 і 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором купівлі - продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 8/3 від 15.04.2020 не виконував належним чином, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у справі №907/280/21 з нього стягнуто на користь Позивача 566904,02 грн основного боргу по оплаті вартості отриманого товару, 48734,01 грн інфляційних втрат, 13448,79 грн три відсотки річних, а також 9436,30 грн в якості відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Доказів сплати відповідачем зазначених сум грошових коштів відповідачем суду не надано.
При цьому, як вбачається з долучених до позовної заяви документів, зокрема, розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань, які здійснювалися ТОВ “Санрайс Логистикс” у справі №907/280/21 та стягнуті рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року, відповідні розрахунки Позивачем здійснено за період з жовтня 2020 року по лютий 2021 року включно по інфляційних нарахуваннях та з 01.10.2020 по 07.04.2021 - по 3% річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно поданого Позивачем розрахунку в даній справі, за неналежне виконання договірних умов ТОВ «Санрайс Логистикс» нараховано за період з 01.03.2021 по 14.12.2021 три проценти річних в сумі 16445,36 грн та 48241,35 грн. інфляційних нарахувань за період з березня по листопад 2021 року включно.
Здійснивши перевірку зазначеного розрахунку Позивача, суд погоджується з запереченнями відповідача щодо відсутності підстав для нарахування 3% річних за період з 01.03.2021 року по 07.04.2021 року включно, позаяк відсотки річні, передбачені ст. 625 ЦК України за вказаний період вже були стягнуті рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у справі №907/280/21, а відтак, здійснивши власний арифметичний розрахунок, суд, з урахуванням обставин даної справи та, беручи до уваги зменшення суми основного боргу в розрахунковий період, вважає обгрунтованим нарахування Відповідачу 3 % річних за період з 08.04.2021 по 14.12.2021 в розмірі 13809,03 грн та 48241,35 грн втрат від інфляції за період з березня по листопад 2021 року включно, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.
Провадження в частині стягнення з відповідача 2636,33 грн - 3% річних, нарахованих за період з 01.03.2021 року по 07.04.2021 року включно, підлягає закриттю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231, п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, оскільки вимоги в цій частині вже розглянуті судом в межах справи №907/280/21, рішення в якій набрало законної сили у встановленому порядку.
Оцінюючи заперечення Відповідача щодо реалізації Позивачем права нарахування інфляційних втрат та відсотків річних в межах розгляду справи № 907/280/21, у зв'язку з чим, на думку Відповідача, компенсаційне призначення даних платежів варто вважати реалізованим позивачем та про можливість зменшення судом нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України відсотків річних, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
В пункті 8.38. постанови від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18 Великою палатою Верховного Суду викладено правову позицію, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено відсотки річні, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати за аналогією під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованих відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України відсотків річних, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми відсотків річних пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення відсотків річних, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми 3% річних, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру відсотків річних є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру відсотків річних судом вирішується відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих судом обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
Позивач і відповідач в даній справі є господарюючими суб'єктами та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення відсотків річних, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 625 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань. При цьому надмірне зменшення розміру відсотків річних (в контексті обставин даної справи - нижче встановленого законом розміру) фактично нівелює мету існування даної санкції як виду відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З врахуванням викладеного, суд доходить висновку, що Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, зокрема, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, чи скрутного фінансового становища, на підставі яких можливо встановити наявність підстав для зменшення нарахованих Позивачем відсотків річних, а твердження Відповідача щодо реалізації Позивачем компенсаційного призначення інфляційних втрат та відсотків річних в межах розгляду справи № 907/280/21 критично оцінюються судом, позаяк відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відбувається за весь час прострочення та припинення їх нарахування законодавцем пов'язується з припиненням основного зобов'язання, а не з наявністю судового рішення, яким стягнуто передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні нарахування та 3% річних за попередній період прострочення.
Враховуючи вказане вище, суд зазначає, що стягуваний з Відповідача розмір 3 % річних у сумі 13809,03 грн не є занадто великим порівняно до розміру основного зобов'язання (566904,02 грн), яке тривалий час не виконується Відповідачем, та/або несправедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання є більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи інтереси обох сторін в справі, не вбачає підстав для зменшення нарахованих Відповідачу 3% річних.
В обґрунтування заперечень проти позову Відповідач також посилається на те, що заборгованість перед позивачем виникла не з вини відповідача, позаяк у ДП «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» згідно з укладеними з суб'єктами господарських відносин договорами для забезпечення інтересів громадян та держави в дорожній галузі виникають дебіторські заборгованості по затримці виплат грошових коштів іншою стороною, що, в свою чергу, призводить до неможливості термінового погашення грошових зобов'язань перед ТОВ «Санрайс Логистикс», проте дані твердження Відповідача жодним чином документально не підтверджено, а сама ймовірна наявність у ДП «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» непогашеної дебіторської заборгованості не є обставиною, що могла б підтвердити поважність причини невиконання Відповідачем зобов'язань перед Позивачем чи спростувати наявність правових підстав для нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення Відповідачем грошового зобов'язання за Договором.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони в справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, враховуючи подану суду заяву про вирішення питання про судові витрати позивача після прийняття рішення у справі, суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 129, 221, 236, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Закарпатський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 39, код ЄДРПОУ 31179046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санрайс Логистикс" (36014, м. Полтава, вул. Європейська, 2, офіс 209, код ЄДРПОУ 42044752) 48241 (сорок вісім тисяч двісті сорок одну) грн 35 коп інфляційних втрат, 13809 (тринадцять тисяч вісімсот дев'ять) грн 03 коп - 3% річних та 2177 (дві тисячі сто сімдесят сім) грн 48 коп в повернення сплаченого судового збору.
3. В частині позовних вимог про стягнення з Відповідача 2636,33 грн - 3% річних, - закрити провадження у справі.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 17 лютого 2022 року.
Суддя Лучко Р.М.