Справа № 643/15955/20 Головуючий І інстанції - Горбунова Я.М.
Провадження № 33/818/390/22 Суддя доповідач - Шабельніков С.К.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
/ по справі про адміністративне правопорушення /
09 лютого 2022 року м.Харків
суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.
за участю секретаря - Вакула Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП,-
Постановою судді Московського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн та позбавлення права керування транспортним засобом на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420,40 грн.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді та провадження у справі стосовно нього на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновки судді не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що суддя не звернув увагу, на ту обставину, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння. Крім того, пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на думку апелянта, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки між ОСОБА_1 та свідками в день складання протоколу про адміністративне правопорушення виникла сварка. Також, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги показання свідка ОСОБА_1 .
В судові засідання, які призначались судом апеляційної інстанції на 15.06.2021, 17.08.2021 року, 09.02.2022 року ОСОБА_1 не з'явився. На адресу, зазначену в апеляційній скарзі, направлялись судові повістки.
13.11.2021 року ОСОБА_1 отримав судову повістку про виклик в судове засідання, яке призначено на 09.02.2022 року (а.с. 65), однак в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
При цьому суд апеляційної інстанції керується практикою ЄСПЛ, а саме рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року в справі «Пономарьов проти України», в якому наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційним судом вжито усіх необхідних заходів щодо повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду його апеляційної скарги.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Також , згідно з усталеною практикою Суду, учасники справи в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; процесуальна бездіяльність скаржника не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, а вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі.
У зв'язку з викладеним вище апеляційний суд вирішив провадити апеляційний розгляд без участі ОСОБА_1 , в межах поданої апеляційної скарги та наявних у справі відомостей, тобто з урахуванням доводів та вимог, які містяться в ній, та наявних відомостей у матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення свідка ОСОБА_4 , апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, суддя виходив з того, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, яке виразилось у відмові особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, чим порушено вимоги пункту 2.5 ПДР України.
З зазначеним висновком судді апеляційний суд погоджується, вважає його правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає наявним в матеріалах справи доказам.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 251 КУпАП встановлює, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 27.09.2020 року о 00 год. 04 хв. керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21110», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Сіверська, 179-А у м. Харкові, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору «Drager Alkotest 6820» та в закладі охорони здоров'я КНП ХОР «ОНД» відмовився у присутності двох свідків.
В наслідок зазначених подій поліцейським складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 107272 від 27.09.2020 року за невиконання ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, а саме за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, крім протоколу, також підтверджується:
- письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 27.09.2020 року, які пояснили, що 27.09.2020 року у їх присутності ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння як на місці зупинки, так й у закладі охорони здоров'я. (а.с.8,10);
- відомостями відеозапису з нагрудної камери працівника поліції з якого вбачається, що ОСОБА_1 у присутності двох свідків відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці відмовився на місці за допомогою Drager та в закладі охорони здоров'я КЗОЗ у лікаря-нарколога, що було зафіксовано в присутності свідків.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи не підтверджено керування ОСОБА_5 автомобілем, оскільки як встановлено з відеозапису з нагрудних камер працівників поліції, що 27.09.2021 року працівники поліції підійшли до ОСОБА_1 та повідомили йому, що вони були викликані за заявою громадянОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які повідомили, що автомобіль ВАЗ «21110», номерний знак НОМЕР_1 рухався по кільцевій дорозі з порушенням ПДР України, вони проїхали за ним, після чого автомобіль ВАЗ «21110» звернув до АЗС де зупинився та з нього вийшов водій який перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Вище зазначене також, підтверджується рапортом поліцейського 2 взводу 4 роти 4 батальйону УПП в Харківській області Василяка А.В.
Крім того, з письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається, що вони 26.09.2020 року близько 00.04 год. рухались на автомобілі по кільцевій дорозі в сторону Салтівського шосе зі сторони вул. Леся Сердюка та побачили автомобіль ВАЗ «21110», номерний знак НОМЕР_1 , який рухався з порушенням ПДР України та проїхали за ним, після чого побачили як автомобіль звернув до АЗС за адресою: вул. Сіверська 179 а. З автомобіля вийшов водій з ознаками алкогольного оп'яніння, оскільки він нього було чутно запах перегару, у нього була порушена координація рухів, він себе агресивно. Після чого ОСОБА_2 викликав працівників поліції. (а. с. 9, 11).
Досліджуючи під час апеляційного розгляду письмові пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на предмет їх достовірності і допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як доказ вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, оскільки ці пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об'єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими в суді першої інстанції доказами в справі, враховуючи, що ці свідки, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення або в подальшому жодним чином не спростували перед судом у будь-який спосіб викладені ними у письмових поясненнях обставини.
Сумнівів у зацікавленості чи упередженості вказаних свідків немає, пояснення отримані у встановленому законом порядку, передбаченими способами, засвідчені їхніми власноручними підписами. При цьому відсутні відомості про те, що з певних причин вони надавали працівнику поліції неправдиві пояснення, або що такі ними засвідчено під примусом.
Також, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції поліцейський УПП в Харківській області Василяка А.В., який був допитаний в якості свідка підтвердив відомості, які були зазначені ним в протоколі про адміністративне правопорушення та рапорті від 27.09.2020 року (а.с. 1, 7) та повідомив, що надійшов виклик за заявою громадянина, який повідомив, що автомобіль ВАЗ «21110» рухався по кільцевій дорозі з порушенням ПДР України, та зупинився на АЗС, водій перебував у стані алкогольного сп'яніння
Для забезпечення повноти та всебічності судового розгляду судом апеляційної інстанції шляхом направлення судових повісток (арк. 92-94, 101, 108, 110-113) викликались свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для надання особистих пояснень, але останні не з'явились за судовим викликом.
Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості примусово доставити свідків в судове засідання, а тому відповідно до вимог чинного КУпАП виконав усі можливі дії для виклику свідків в судове засідання.
Апеляційний суд вважає, що вимоги ч.2 ст.251, ст.256, 265-2, 266, 268 КУпАП, а також «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо критичної оцінки показань свідка ОСОБА_6 , у зв'язку із тим, що свідок є дружиною правопорушника ОСОБА_1 та є особою заінтересованою у розгляді справи.
Також, як вбачається з відеозапису з камер працівників поліції свідок ОСОБА_6 не була присутньою під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, а також ОСОБА_1 під час складання протоколу не надавав пояснення, що автомобілем керував хтось інший, а навпаки зазначає, що визнає що вживав алкоголь та залишив автомобіль на стоянці АЗС.
Крім того, з відеозапису з камер працівників поліції вбачається свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які надали письмові покази, на місці складання протоколу пояснювали, що бачили як сам ОСОБА_1 керував автомобілем і коли він вийшов з авто на АЗС, то вони викликали співробітників поліції, так як водій був у стані алкогольного сп'яніння.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Також, з матеріалів провадження та апеляційної скарги не вбачається, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення в порядку КАС та до керівництва поліції з метою проведення службової перевірки він не звертався.
Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу, в наслідок чого суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості їх врахувати.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Дослідивши докази, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , апеляційний суд визнає їх належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам статті 251 КУпАП.
При цьому належить врахувати, що відеозапис працівників поліції не є єдиним доказом, завдяки якому зафіксовано адміністративне правопорушення. Визначальним є відомості протоколу про адміністративне правопорушення, який підписаний належним працівником поліції, свідками та пояснення свідків, що залучені у якості додатку до протоколу. На підставі відеозапису встановлюються додаткові відомості про адміністративне правопорушення. За таких обставин, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апелянта, зокрема і щодо не підтвердження того, що він не керував транспортним засобом, оскільки ОСОБА_1 не скористався своїм правом надати письмові пояснення до протоколу про адміністративне правопорушення.
Такий висновок суд робить згідно вимог ст.252КУпАП України, де зазначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей8,9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Разом з цим, довідки (а.с. 3) вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , тобто ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП
Таким чином, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 ПДР України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. ст. 294, 295 КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Московського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2020 року, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков