Справа № 293/535/20
Провадження № 2/293/62/2022
16 лютого 2022 рокусмт Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Бруховського Є.Б.
секретаря судового засідання Давиденко Л.П.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Черняхів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя,-
20.03.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом в якому просила:
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , будинок АДРЕСА_1 з належними допоміжними спорудами, а також земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 1825653100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
поділити в натурі будинок АДРЕСА_1 з нежилими допоміжними спорудами, а також земельну ділянку площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступним чином: виділити в натурі у власність ОСОБА_1 Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , сарай (літ. Д) та відповідну частину огорожі (літ. NK2), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити в натурі у власність ОСОБА_1 Ѕ частину земельної ділянки площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити в натурі у власність ОСОБА_3 Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , гараж (літ. Б), літню кухню (літ. В), баню (літ. Г), уборну (літ. У), душ (літ. Е), криницю (літ-NK) та відповідну частину огорожі (Nli2), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити в натурі у власність ОСОБА_3 Ѕ частину земельної ділянки площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
18.11.2020 ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог та просила:
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , будинок АДРЕСА_1 з нежилими допоміжними спорудами, а також земельну ділянку площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ будинку АДРЕСА_1 , з нежилими допоміжними спорудами та Ѕ земельної ділянки площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ будинку АДРЕСА_1 , з нежилими допоміжними спорудами та 1/2 земельної ділянки площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, а саме 3 953 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 50 копійок загально сплаченого судового збору та 5 000 (п'ять тисяч) гривень за надання професійної правничої допомоги.
В уточненій позовній заяві вказала, що у зв'язку з скрутним матеріальним становищем, так як дитина повністю перебуває на її утриманні, навчається на платній основі, її заробітної плати вчителя не вистачає на нормальне утримання себе та дитини, відповідач взагалі не допомагає матеріально дитині, лише постійно влаштовує сварки скандали, застосовуючи при цьому до її насильство. Об'єктивно оцінюючи судові витрати, які вона понесе в зв'язку з призначенням будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи для поділу в натурі спірного майна, а відтак матеріальної спроможності сплатити організацію проведення таких експертиз, в даний час не має, а тому і вимушена уточнити свої позовні вимоги.
В обґрунтування позову позивач вказує, що 19.11.2000 року, між нею та ОСОБА_3 , Черняхівським відділом ЗАГС було зареєстровано шлюб. Від шлюбу вони мають неповнолітню дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, починаючи з 2019 року, відносини між нею та ОСОБА_3 почали стрімко погіршуватись, пов'язано це було в основному з тим, що останній систематично застосовував до неї фізичне насильство, що бачила дочка, від чого психологічно страждала та й страждає і в даний час. Як наслідок вона вимушена була звертатися до правоохоронних органів, які систематично притягували ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності та одного разу навіть до кримінальної відповідальності. Отже, фактично з 2019 року з ОСОБА_3 вона не вела спільного побуту, хоча разом з дочкою вони і проживали в спільному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 12.03.2020 року рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області, шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано. До того як між нею та відповідачем в 2000 році було укладено шлюб, рідний дядько відповідача - ОСОБА_6 , як, їй відомо зі слів відповідача, подарував йому, або передав в користування, земельну ділянку площею 0,10 га, під будівництво індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка, була виділена ОСОБА_6 відповідно до рішення виконкому Черняхівської селищної Ради народних депутатів № 54 від 26.09.1991 року.
Коли в 2000 році вони з відповідачем уклали шлюб та стали проживати однією сім'єю, на вказаній земельній ділянці вже знаходився будинок, в якому вони почали жити та закінчувати ремонт (внутрішні роботи, придбання меблів, техніки інше) за спільні кошти.
В 2004 році, коли в будинку, їхніми спільними зусиллями та коштами, було закінчено ремонт та введено його в експлуатацію, чоловік зареєстрував право власності на вказаний будинок на своє ім'я (свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 14.07.2004 року).
Отже, право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виникло в момент коли вона перебувала з відповідачем у шлюбі вже чотири роки.
Біля їхнього будинку, на земельній ділянці також знаходяться наступні нежилі, допоміжні споруди: гараж (літ. Б), літня кухня (літ. В), баня (літ. Г), сарай (літ. Д), уборна (літ. У), душ (літ. Е), криниця (літ-NK) та огорожа, які на момент побудови не потребували державної реєстрації. Вона, як особа, що має передбачене законодавством право на Ѕ домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та 1/ АДРЕСА_2 земельної ділянки площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, за адресою: АДРЕСА_1 , бажає реалізувати своє право володіння та користування вказаним майном. Однак, у зв'язку з неприязними стосунками, які існують між нею та відповідачем, спільне користування будинком, допоміжними будівлями, спорудами та земельною ділянкою є неможливе. Будь-якої згоди письмової або усної про розподіл вказаного майна між ними не укладено.
25.09.2020 відповідачем подано відзив на позов в якому вказує на необґрунтованість та недоведеність вимог позивача. Зазначає, що під час шлюбу з позивачем в 2004 році спірний житловий будинок дійсно був введений в експлуатацію та зареєстрований за ним на праві власності. Однак висновок позивача про те, що за таких підстав будинок є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу не відповідає дійсності, оскільки спірний будинок був побудований за його особисті кошти до укладення шлюбу з позивачем, що не заперечується і самим позивачем. Одного лише факту здійснення державної реєстрації права власності на будинок під час шлюбу недостатньо для визнання такого будинку об'єктом права спільної сумісної власності. В спірному будинку зведення будівлі в період шлюбу з позивачем не здійснювалось, оскільки будівництво було завершено ще до укладення шлюбу. В період шлюбу здійснювався лише поточний ремонт, тобто покращення житла, що згідно позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12 травня 2020 року (справа №243/5477/15 - ц) не є окремим об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають. Також за таких підстав не підлягає поділу земельна ділянка на якій розташований житловий будинок та яка була ним приватизована у 2018 році. За таких підстав просив у позові відмовити та відмовити у стягненні судових витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, оскільки позивачем не доведено факту понесення таких витрат.
Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити. Позивач вказала, що під час шлюбу з відповідачем вона працювала і разом з ним добудовувала житловий будинок, зокрема, здійснювали перекриття криші, змінювали вікна, проводили водопостачання, газове опалення, робили ремонтні роботи всередині будинку, оскільки там були жахливі умови для проживання, і саме після повного закінчення будівництва, будинок у 2004 було введено в експлуатацію та зареєстровано за відповідачем.
Відповідач та його представник позов не визнали із вказаних у відзиві підстав. Представник відповідача наполягала, що дії, які вчинялись з боку позивача за час шлюбу щодо спірного житлового будинку були лише поліпшенням умов життя та в інтересах сім'ї, а тому такі дії як ремонтні роботи не є окремим об'єктом сумісної власності подружжя та не підлягають розподілу. Право власності на спірне нерухоме майно у відповідача виникло в 1991 році, тобто з моменту будівництва спірного будинку та до укладення шлюбу з позивачем.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що є сусідом сторін, допомагав і матеріально і фізично будувати будинок. Під час спільного проживання Донецьких здійснювалось накриття будинку, його утеплення, ставились вікна, проводилось водопостачання та опалення. Вказав, що будинок фізично був, але сторони його майже повністю перебудували. Відповідача знає вже двадцять років. Особисто допомагав Донецьким перевозити матеріали під час будівництва, позивач також позичала у нього гроші на опалення та на огорожу. Позивач є рідною сестрою його дружини.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що є рідною сестрою позивача та надала суду аналогічні покази як і свідок ОСОБА_7 , та також зазначила, що після шлюбу її сестра з чоловіком відразу проживали у спірному будинку, але належних умов для проживання не було, тримали велике господарство.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що не є родичем сторін, Донецького знає вже дуже давно. Вказав, що весілля сторін було у спірному будинку, який був побудований. У цьому будинку відповідач проживав ще з першою дружиною. Зазначив, що в будинку проводились якісь роботи, так як сторони постійно щось робили.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що не є родичем сторін, на момент укладення шлюбу сторонами, будинок був побудований, його будівництво розпочалось в 1991 році, з часом сторони робили там ремонт.
За письмовими поясненнями свідка ОСОБА_10 , яка є дружиною рідного дядька відповідача, за викликом до суду не з'явилась, оскільки хворіє, та надала письмові пояснення із змісту яких слідує, що під час шлюбу сторони разом добудовували будинок. Утеплювали будинок як у середині, так і зовні, ставили пластикові вікна, клеїли шпалери, покривали будівлю металочерепицею, проводили газ, удосконалювали ванну кімнату та каналізацію, облаштовували територію навколо будинку, ставили паркан, цементували подвір'я. ОСОБА_11 завжди працювала, гроші вкладала у їх будівництво, це їй відомо як із слів ОСОБА_11 та і з слів ОСОБА_12 . Їй не зрозуміло чому у них виникає непорозуміння за цей будинок.
Вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В судовому засіданні встановлено такі обставини:
19.11.2000 між сторонами зареєстровано шлюб, за рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 12.03.2020 шлюб між ними розірвано.
Після укладення шлюбу сторони проживали у житловому будинку АДРЕСА_1 .
В 2004 році вищезазначений будинок введено в експлуатацію та здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно 04.08.2004 року на підставі свідоцтва про право власності від 14.07.2004 року за ОСОБА_3 .
31.05. 2018 за ОСОБА_3 зареєстровано земельну ділнку площею 0,12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються матеріалами справи.
Також в судовому засіданні знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами та не оспорюються такі обставини позивачем, що спірний житловий будинок побудований відповідачем до шлюбу з останньою на земельній ділянці, яку ним придбано разом із незакінченим об'єктом будівництва, готовність якого до експлуатації становила 12%.
Однак як стверджує позивач спірний будинок не був введений в експлуатацію, оскільки не було проведено усіх необхідних ремонтних робіт, хоча і не заперечує той факт, що вони проживали у вказаному будинку.
Позивач вказує, що після реєстрації шлюбу вони разом з відповідачем працювали, мали господарство та завершували будівництво житлового будинку, здійснювали покрівлю даху будинку, ставили пластикові вікна, утеплювали будинок зовні, проводили роботи з водопостачання та водовідведення, замінили пічне опалення на газове, збудували паркан та повністю зробили придатними для належних умов проживання кімнати в будинку, тобто необхідні внутрішні роботи.
Після чого в 2004 році будинок і був введений в експлуатацію.
Такі обставини відповідачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не спростовано.
До того ж наданими в судовому засіданні показами свідків не спростовується факт повного завершення відповідачем будівництва спірного житлового будинку до укладення шлюбу сторін.
Також не знайшли свого підтвердження посилання сторони відповідача на той факт, що позивач під час перебування у шлюбі та проживання у спірному житловому будинку, грошові кошти витрачала не на будівництво будинку, а лише на поліпшення умов життя та в інтересах сім'ї.
Кожен із свідків зазначив, що сторони у шлюбі проводили ремонтні роботи.
Також суд приймає до уваги письмові пояснення свідка ОСОБА_10 , яка є дружиною рідного дядька відповідача, та в своїх письмових поясненнях стверджує про спільне будівництво сторін житлового будинку із зазначенням робіт, які сторони проводили, і про які їй безпосередньо відомо.
Заперечення сторони відповідача щодо письмових пояснень свідка та дачі її особистих пояснень в судовому засіданні, суд зазначає, що жодною із сторін не поставлено під сумнів написання таких пояснень свідком із зазначенням конкретних обставин, які б на це вказували.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Таким чином, в силу приписів статті 331 ЦК України право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами виникло з моменту його прийняття до експлуатації, тобто з 2004 року.
Тому, суд не погоджується із твердженням відповідача та його представника про те, що право власності на спірне нерухоме майно у відповідача виникло в 1991 році, тобто з моменту будівництва спірного будинку, адже законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і стаття 368 ЦК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, в такому разі покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на це майно. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 757/45050/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 199/3645/17, від 29.01.2021 у справі №161/14048/19, від 15.07.2021 у справі №761/31846/14.
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно із ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч.4 ст.120 ЗК).
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у ч.4 ст.120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем належність спірного майна до його особистої приватної власності, зокрема завершення будівництва до укладення шлюбу з позивачем, не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником спірного майна, оскільки воно перебуває у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу.
Крім того, суд зазначає, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, доведеними позивачем та підлягають задоволенню.
За результатами розгляду справи та з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір, понесений позивачем під час розгляду справи, у загальному розмірі 3953,50 грн (а.с.9, 38-а, 54), суд стягує з відповідача на користь позивача.
Крім того, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені судові витрати на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги у розмірі 5000 гривень (а.с.22,23,25).
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Нормою частини 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження розміру та факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги, укладений 16.03.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Шпонарським Є.В., додатком №1 до договору на представництво та на надання правничої допомоги від 16.03.2020 ОСОБА_1 , із зазначеним переліком послуг адвоката, квитанцією серії ААЗ за №804588 про оплату послу адвоката у розмірі 5000 грн. (а.с.22,23,25).
Таким чином, суд уважає, що розмір витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 137 ЦПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4,5, 19, 43,81, 82, 141,176, 263-265,354,355 ЦПК України ст.ст.328,331, 355,368, 372,377 ЦК України, ст.ст. 60,61,69-71 СК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , з нежилими допоміжними спорудами, а також земельну ділянку площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , право власності на Ѕ будинку АДРЕСА_1 , з нежилими допоміжними спорудами та Ѕ земельної ділянки площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , право власності на Ѕ будинку АДРЕСА_1 , з нежилими допоміжними спорудами та 1/2 земельної ділянки площею 0.12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , понесені нею судові витрати, а саме: 3 953 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 50 копійок, сплаченого судового збору та 5 000 (п'ять тисяч) гривень витрат за надання професійної правничої допомоги.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Головуючий суддя Євген БРУХОВСЬКИЙ