ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 січня 2022 року м. Київ № 640/19407/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва
про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва (далі-відповідач), в якій просить суд:
- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Стужука П.П., вчинені в межах виконавчого провадження №52672400, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 10.06.2021;
- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Стужука П.П. про стягнення виконавчого збору від 10.06.2021 в межах виконавчого провадження №52672400.
В обгрунтування позовних вимог вказано, що позивачем було отримано постанову від 25.06.2021 про відкриття виконавчого провадження №65906826 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 88610, 05 грн. Виконавче провадження №65906826 було відкрите на підставі постанови про стягнення з позивача виконавчого збору від 10.06.2021 по виконавчому провадженню №52672400. Зазначено, що Оболонським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 03.06.2021 отримано заяву стягувана ТОВ "Фінансова компанія "Гровінг Стейт" про повернення виконавчого листа №2/756/1922/14, виданого 30.08.2016 Оболонським районним судом м. Києва, без виконання, у зв'язку з прощенням боргу. Вказано, що старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Стужук П.П., незважаючи на вказану заяву стягувача 10.06.2021 винесено постанову про стягнення виконавчого збору та лише 24.06.2021 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Позивач вважає, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом №2/756/1922/14, а відтак, на думку позивача, у відповідача були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, який передбачений частиною другою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2021 адміністративну справу №640/19407/21 за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, передано на розгляд Оболонському районному суду м. Києва суддею Клочковою Н.В.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03.11.2021 адміністративну справу №640/19407/21 за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва про визнання протиправними дій, забов'язання вчинити дії, передано на розгляд до Окружному адміністративному суду міста Києва за підсудністю.
Відповідно до частини першої статті 30 Кодексу адміністративного судочинства України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/19407/21 з викликом сторін та з урахуванням приписів статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та призначено до судового розгляду по суті. Відповідачу запропоновано у встановлені судом строки надати відзив на позовну заяву.
Від позивача 17.01.2022 надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач явку свого представника не забезпечив, без повідомлення будь-яких причин, також не направив суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
В судовому засіданні 17.01.2022 судом ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідачем у визначений судом строк відзиву на позовну заяву не надано, заяви про визнання позову також до суду не надходило, у зв'язку з чим, суд, згідно вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, Старшим державним виконавцем Оболонського районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 10.06.2021 ВП №52672400 про стягнення виконавчого збору у розмірі 88610,05 грн. з боржника ОСОБА_1 .
В подальшому, старшим державним виконавцем Оболонського районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 24.06.2021 ВП №52672400 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Вважаючи протиправним стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII). Закон № 1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Статтею 1 Закону № 1404-VIII закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною третьою статті 45 Закону №1404 передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Приписами статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до пункту 1-3 частини першої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до пункту 1 частини першої Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Слід також зауважити, що повернення виконавчого документу за заявою стягувача не є заходом примусового виконання рішень, за допомогою якого приватним виконавцем здійснюється стягнення або повернення заборгованості, а є способом добровільного врегулювання сторонами виконавчого провадження питань щодо умов фактичного виконання виконавчого документу, що і мало місце в даному випадку.
Вищезазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.02.2018 у справі № 910/1587/13, від 19.09.2018 у справі №804/8289/16.
Разом з тим, відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (надалі також - Інструкція), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені першою частиною статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи поверненні виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначається підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягнутої суми, якщо за виконавчим документом проводилось стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до вказаного підпункту у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
Аналогічну правову позицію з подібних правовідносин встановлено Верховним Судом постановах від 19.06.2019 по справі №824/172/18-а, від 16.04.2020 по справі №480/2853/19.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої Закону №1404-VІІІ враховуючи заяву стягувача про повернення виконавчого документу.
Отже, суд наголошує, що виконавчий документ повернуто без фактичного виконання, грошові кошти на користь стягувача не стягнуті. Таким чином, розмір виконавчого збору стягненню з боржника не підлягає.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права вже була висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13, від 28 лютого 2019 року у справі № 819/1116/17.
Додатково суд звертає увагу, що з аналізу приписів Закону №1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ.
З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника, а також те, що державним виконавцем реального стягнення суми боргу з боржника не було, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 88610,05 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 в справі №1340/5053/18.
З огляду на те, що фактично виконавчий документ виконано не було, реального стягнення грошових коштів не здійснено, суд вважає, що у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірні постанові.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно, всупереч чинного законодавства, прийнято постанову про стягнення виконавчого збору від 10.06.2021 ВП №52672400, відтак, суд вбачає таку спірну постану такою, що підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 134, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужука Павла Петровича щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 88610,05 грн. від 10.06.2021 ВП №52672400.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Оболонського районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10.06.2021 ВП №52672400 про стягнення виконавчого збору у розмірі 88610,05 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 2-д, код ЄДРПОУ 35018577) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень) 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 287, 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.