ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2021 року м. Київ № 640/21602/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головної інспекції Міністерства оборони України (також далі - відповідач-1), Департаменту фінансів Міністерства оборони України (також далі - відповідач-2), у якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, що виразилася в не зазначені в наказі Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08.07.20017 №114 щодо виключення позивача із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби у запас пункту (інформації) про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту" у 2014, 2015, 2016 та 2017 роках виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у запас (08 липня 2017 року), у розмірі 21862,40 грн., у відповідності до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2, що виразилася в не проведені заходів щодо перевірки повноти та відповідності вимогам законодавства наказу Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08.07.2017 №114 щодо виключення позивача із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення (у тому числі, з фінансового забезпечення безпосередньо при Департаменту фінансів Міністерства оборони України) у зв'язку із звільненням з військової служби у запас, в результаті чого позивачу не було проведено нарахування та виплата зазначеної в пункті 2 позовної заяви грошової компенсації;
- зобов'язати відповідача-1 внести зміни в наказ Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08.07.2017 №114 щодо виключення позивача із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби у запас пункту (інформації) про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2014, 2015, 2016 та 2017 роках, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у запас (08 липня 2017 року), у розмірі 21862,40 грн., у відповідності до абзацу третього пункту 14 статті 10 і Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати відповідача-2 провести нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2014, 2015, 2016 та 2017 роках, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у запас (08 липня 2017 року), у розмірі 21862,40 грн., у відповідності до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати відповідача-2 виплатити позивачу рівноцінну та повну компенсацію втрат доходів за сплату відповідно до розділу IV Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримується з одержаної суми грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2014, 2015, 2016 та 2017 роках, як таку, що не компенсується відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України з вини відповідача через несвоєчасне нарахування та виплату мені зазначеної грошової компенсації під час звільнення з військової служби у запас.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є військовим пенсіонером, посилається на Закони України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про відпустки”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та зазначає, що йому протиправно не нараховано та не виплачено йому грошову компенсацію за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, оскільки позивач має право на отримання зазначених коштів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач - Міністерство оборони України проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що відпустка як учаснику бойових дій є додатковою відпусткою і не входить до складу щорічної відпустки, а тому на наступний календарний рік не переноситься, крім цього звертав увагу суду на пропуск позивачем встановленого місячного та шестимісячного строку для звернення до суду, оскільки позивач звільнений зі служби у 2017 році.
Також звертав увагу суду на той факт, що Департамент фінансів Міністерства оборони України є структурним підрозділом Міністерства оборони України, у зв'язку з чим належним відповідачем є Міністерство оборони України.
Також, відповідач, Головна інспекція Міністерства оборони України, подав клопотання про залишення позовну без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, а також зауважувало на той факт, що є структурним підрозділом Міністерства оборони України, а тому не є належним відповідачем.
Дослідивши подані клопотання відповідачів, суд дійшов висновку, що дійсно належним відповідачем у даній справі повинно бути Міністерство оборони України, оскільки ні Головна інспекція Міністерства оборони України, ні Департамент фінансів Міністерства оборони України не мають статусу юридичної особи, у зв'язку з чим не можуть бути відповідачами у даній справі.
Суд звертає увагу, що відзив подано саме Міністерством оборони України, а тому суд вважає за можливе здійснити подальший розгляд справи, з урахуванням того факту, що належний відповідач у справі №640/21602/19 проінформований належним чином та висловив власну позицію щодо позовних вимог.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до посвідчень від 15 березня 2005 року серії НОМЕР_1 та від 18 січня 2017 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій.
Наказом Міністра оборони України від 05 липня 2017 року №457 полковника ОСОБА_1 , відповідно до пункту “г” частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову” звільнено з військової служби у запас.
Наказом Головної інспекції Міністерства оборони України від 08 липня 2017 року №114 полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідачів з заявою від 12 вересня 2019 року, в якому просив надати довідку про невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2014-2017 роки та нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Листом від 30 вересня 2019 року №221/2226 Головна інспекція Міністерства оборони України повідомила, що позивачу за період з 2014 року по 2017 рік додаткові відпустки не надавались і грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки у вказаний період та під час звільнення не нараховувалась і не виплачувалась, а також, що від Департаменту фінансів Міністерства оборони України не надходило вказівок щодо обов'язковості виплати компенсації за невикористану додаткову грошову відпустку.
Листом від 19 вересня 2019 року № 248/3/1/496 Департамент фінансів Міністерства оборони України відмовив позивачу в нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки як в наказі про виключення зі списків особового складу, так і в наявній у Департаменті інформації відсутні дані щодо невикористаної додаткової відпустки, як учасником бойових дій.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2014 року по 2017 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що: зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення (пункт 22 статті 4); рішення Верховного Суду у зразковій справі підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами перегляду рішень в апеляційному порядку, визначеному цим Кодексом (частина одинадцята статті 290); при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина третя статті 291).
Верховним Судом розглянуто зразкову справу №620/4218/18 за позовом особи до військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити особі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 вказане рішення Верховного Суду в зразковій справі №620/4218/18 залишено без змін.
За змістом постанови Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є звернення осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період, визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень, військова частина, де позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Нормами права: стаття 4 Закону України “Про відпустки”, статті 5, 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, стаття 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 відповідно до посвідчень від 15 березня 2005 року серії НОМЕР_1 та від 18 січня 2017 року серії НОМЕР_2 є учасником бойових дій. Наказом Головної інспекції Міністерства оборони України від 08 липня 2017 року №114 полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у період з 2014 по 2017 роки додаткових відпусток як учаснику бойових дій не надавалося, предметом спору є визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, де проходив військову службу позивач щодо невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку та зобов'язання нарахувати та виплати таку компенсацію.
З огляду на встановлені обставини та предмет спору адміністративна справа №640/21602/19 є типовою справою оскільки відповідає ознакам зразкової справи 620/4218/18.
Вирішуючи зразкову справу №620/4218/18 Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року зазначив:
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію;
в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється;
статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік;
згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;
відповідно до статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (пункт 8). У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац 3 пункту 14). В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (пункт 17). В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18). Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 19).
Проаналізувавши наведені норми законів України Верховний Суд дійшов таких висновків:
положення Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації;
припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто право на відпустку) може бути реалізовано в один із таких способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на висновки Верховного Суду в зразковій справі №620/4218/18, зважаючи на те, що спірні відносини з отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період, позивач є учасником бойових дій, підлягають задоволенню вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік (з урахуванням дати отримання статусу учасника бойових дій - 13 серпня 2015 року та звільнення з військової служби наказом від 05 липня 2017 року), виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
При цьому, за переконанням суду, визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача, а тому не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині:
- визнання протиправною бездіяльності Головної інспекції Міністерства оборони України, що виразилася в не зазначені в наказі Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08.07.20017 №114 щодо виключення позивача із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби у запас пункту (інформації) про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту" у 2014, 2015, 2016 та 2017 роках виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у запас (08 липня 2017 року), у розмірі 21862,40 грн., у відповідності до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- визнання протиправною бездіяльності Департаменту фінансів Міністерства оборони України, що виразилася в не проведені заходів щодо перевірки повноти та відповідності вимогам законодавства наказу Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08.07.2017 №114 щодо виключення позивача із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення (у тому числі, з фінансового забезпечення безпосередньо при Департаменту фінансів Міністерства оборони України) у зв'язку із звільненням з військової служби у запас, в результаті чого позивачу не було проведено нарахування та виплата зазначеної в пункті 2 позовної заяви грошової компенсації;
- зобов'язання Головної інспекції Міністерства оборони України внести зміни в наказ Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08.07.2017 №114 щодо виключення позивача із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби у запас пункту (інформації) про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2014, 2015, 2016 та 2017 роках, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у запас (08 липня 2017 року), у розмірі 21862,40 грн., у відповідності до абзацу третього пункту 14 статті 10 і Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Суд також звертає увагу, що відповідно до Положення про Департамент фінансів Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17.07.2016 р. №364, що діяло на час існування спірних правовідносин, у посадових осіб Департаменту фінансів Міністерства оборони України були відсутні повноваження щодо повноти та відповідності вимогам законодавства наказів Головного інспектора Міністерства оборони України, зокрема і щодо виключення позивача із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів грошового забезпечення (у тому числі, з фінансового забезпечення безпосередньо при Департаменті фінансів Міністерства оборони України) у зв'язку із звільненням у запас, що також підтверджує необґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу, суд зазначає наступне.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженням постановою КМУ від 21 лютого 2001 року №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, позивач помилково трактує норми законодавства, які регламентують питання нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Нарахування та виплата компенсації не можлива без виплати самої заборгованості. Розраховується вона саме на день виплати та виплачується вона відповідно до статті 4 Закону №2050-III у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Судом встановлено, що права позивача на час звернення до суду щодо нарахування та виплати йому компенсації на нараховану за рішенням суду заборгованість по виплаті компенсації за додаткову відпустку не порушені, у зв'язку з ненарахуванням та невиплатою вказаної заборгованості.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи учасників справи не спростовують висновків, викладених у даному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 статті 5 Закону України “Про судовий збір” від 08 липня 2011 року №3674-VI. Оскільки сторонами не надано доказів понесення судових витрат такі витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м .Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Мамедова