Справа № 22-а-942/2007 Головуючий 1 інстанції -Кучма А.Ю.
Категорія - пенсійні Доповідач - Сіренко О.І.
28 серпня 2007 року Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду складі:
головуючого - судді Сіренко О.І.
суддів - Мельнікової Л.В.
Григорова А.М.
за участю секретаря Спесивцевої О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 травня 2007 року по справі за адміністративним позовомОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Комінтернівському районі м. Харкова про зобов'язання відповідача провести перерахунок виплат, забезпечити санаторно-курортним лікуванням та стягнення не донарахованих та недоплачених сум, -
26 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Комінтернівському районі м. Харкова не донараховану та невиплачену суму на полівітамінізоване харчування, зобов'язати відповідача забезпечувати її санаторно-курортним лікуванням безстроково за висновком лікарів щорічно, виплачувати щомісячні витрати на полівітамінізоване харчування за довідкою держадміністрації безстроково, в подальшому сплачувати виплати на транспортні витрати.
В ході судового розгляду позивач уточнювала та доповнювала позовні вимоги та остаточно просила суд стягнути одноразово на її користь з відповідача компенсацію за ненадане санаторно-курортне лікування у сумі 4,503,00 грн. , та полівітамінізоване харчування у сумі 2090,00 грн., а усього 6593,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що відповідно акту розслідування професійного захворювання № 6 від 17.02.1958р. їй було завдане променеве опромінення у зв'язку із поломкою апарату ГУП-Со-60. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24.08.1959 ДП «Завод ім. Малишева" визнано винним у профзахворюванні, та зобов'язано щомісячно сплачувати матеріальну шкоду. Рішенням ЛТЕК (в теперішній час МСЕК) Орджоникідзевського району м. Харкова від 20.06.1990 позивачку визнано інвалідом другої групи від профзахворювання безстроково, із втратою професійної працездатності на 80%. Окрім того, ОСОБА_1 визнано такою, що потребує санаторно-курортного лікування та полівітамінізованого харчування безстроково. За висновком ЛТЕК ДП «Завод ім. Малишева" у добровільному порядку прийняло на себе обов'язок по сплаті відшкодувань, проводило їх до 10.07.2001. Вартість полівітамінізованого харчування було вирахувано інститутом медичної радіології м. Харкова у сумі 3,50 грн. на добу. В подальшому у зв'язку із інфляцією вартість такого харчування було збільшено до 4,50 грн. на добу. Однак відповідач такого перерахунку не визнав та продовжує виплати виходячи з вартості 3,50 грн. на добу. На думку позивачки, відповідач невірно застосовує до неї положення Наказу міністерства охорони здоров'я, який прийнято в 1995 році, надаючи їй путівки санаторно-курортного лікування 1 раз на 3 роки. Оскільки ДП «Завод ім. Малишева" надавав їй путівки кожного року, то і Відповідач має надавати путівки кожного року, адже жодних обмежень висновком ЛТЕК від 1990 року не встановлено, а згаданий Наказ прийнято лише у 1995 році і він не має зворотної сили. У зв'язку із чим позивачка просить стягнути з відповідача вартість санаторно-курортного лікування за 2002 рік у розмірі 1250,00 грн., 2004 рік - 1501,00 грн., 2005 рік - 1752,00 грн., а усього 4503,00 грн.
Представник позивачки позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у суді заперечувала проти позову. Зазначила, що позивачка перебуває на обліку у відділенні Фонду. Відповідно до вимог Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 212 від 22.11.1995 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків" та Закону України «Про загальнообов'язкове державне (соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", № 1105-ХІУ від 23.09.1999, Фонд надає позивачці путівки на санаторно-курортне лікування один раз на три роки, та виплачує витрати на додаткове полівітамінізоване харчування, у розмірі, який було встановлено до передачі пенсійної справи до фонду.
Так, відповідно довідки ДП «Завод ім. Малишева" позивачці у 2001 році було надано путівку до санаторію «Рай-Оленівка" з 28.05.2001. Фондом надані позивачці путівки до санаторію «Бермінводи" з 04.08.2003 та з 15.05.2006.
Витрати на додаткове харчування виплачуються Позивачці з розрахунку 3,50 грн. на добу, що було визначено ще за часів, коли відшкодування цих витрат проводило ДП «Завод ім. Малишева". Після передачі Позивачки на облік до Фонду, ці виплати продовжено, однак підстави для збільшення цієї суми відсутні. Як передбачено п. 4 ст. 34 Закону № 1105-ХІУ від 23.09.1999 додаткове харчування призначається на конкретно визначений строк за раціоном, який складає дієтолог, чи лікар, що лікує пацієнта, та затверджується МСЕК. Цих вимог Позивачем не дотримано. Фонд проводить виплати за старим грошовим визначенням, щоб не погіршити становище Позивача, однак підстави для збільшення виплат відсутні.
Виплати на полівітамінізоване харчування в розмірі 3. 50 грн. виплачуються лише у зв'язку з тим, що вказані виплати здійснювались ДП «Завод ім.. Малишева», а Фонд немає права зменшувати вже існуючі виплати.
Таким чином, виплати Фонд повністю дотримується вимог чинного законодавства, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 травня 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі остання просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне та необґрунтоване, та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
В запереченнях на апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Комінтернівському районі м. Харкова просить зашити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова без змін.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав :
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала на ДП «Завод імені В.О. Малишева", зазнала опромінення та їй було встановлено діагноз «Променева хвороба", про що свідчить акт розслідування профотруєння та профзахворювання № б від 17.02.1958;
Факт перебування ОСОБА_1 у трудових стосунках із ДП «Завод імені В.О. Малишева" також підтверджується архівною довідкою № 1385 та довідкою відділу кадрів від 1982 року, трудовою книжкою.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24.08.1959 ДП «Завод імені В.О. Малишева" визнано винним у профзахворюванні ОСОБА_1, на її користь одноразово стягнуто суму компенсації, завод зобов'язано проводити щомісячні виплати, та оплатити санаторно-курортне лікування та вартість проїзду в обидва кінці. В рішенні суду не визначено періодичність курортного лікування.
Як вбачається з довідки серії НОМЕР_1, що видана Орджоникідзевською ЛПЕК, ОСОБА_1з 13.06.1990 визнана інвалідом другої групи від професійного захворювання, безстроково, вона визнана непрацездатною, та такою, що потребує санаторно-курортного лікування місцевого значення, у будь-який період року безстроково та полівітамінного харчування;
З експертного висновку № 6086 від 18.03.1993, виписки з історії хвороби НОМЕР_2 хворої ОСОБА_1, виписок з медичної карти ОСОБА_1вбачається, що Позивач хвора на хронічну променеву хворобу 1-2 ст.
В консультативних висновках Харківського інституту медичної радіології на адресу суду Орджоникідзевського району м. Харкова та фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, листів ХІМР зазначено, що ОСОБА_1є інвалідом 2 групи з діагнозом хронічна променева хвороба 1-2 ст., потребує вживання певного переліку медикаментів, потребує додаткового полівітамінізованого харчування із розрахунку 3,50 грн. на день.
З консультативного висновку ХІМР від 11.12.2000 вбачається, що ОСОБА_1 потребує додаткового полівітамінізованого харчування із розрахунку 4,50 грн. на день;
Сторонами у справі визнано, що ОСОБА_1отримувала путівки на санаторно-курортне лікування: у 1999, 2000 та 2001 роках за рахунок ДП «Завод імені В.О. Малишева", у 2003 та 2006 роках за рахунок Фонду. Це підтверджується наданими Довідкою ДП «Завод імені В.О. Малишева" та копіями талонів до путівок НОМЕР_3 за 2003 рік та НОМЕР_4 за 2006 рік, згідно яких ОСОБА_1 отримала путівки до санаторію «Бермінводи". Однак Позивач наполягає, що путівки мають бути надані їй не рідше одного разу на рік.
Довідкою про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі особової справи потерпілого НОМЕР_5 від 09.07.2001, виданою ДП «Завод імені В. О. Малишева", визначено, що ОСОБА_1на момент передачі її справи до Фонду виплачувалися 127,00 грн. - сума відшкодування втраченого потерпілим заробітку та 3,50 грн. на день -на харчування.
Відповідно до вимог п. 4.4. розділу 4 Наказу МОЗ України від 22.11. 95 № 212 «Витрати на додаткове харчування (харчування, яке призначається додатково до існуючих дієт, коли не в повній мірі задовольняються потреби організму хворого в харчових речовинах та енергії) компенсуються у випадках:
а) коли при перебуванні хворого в стаціонарі або спеціалізованому реабілітаційному закладі виникає потреба у лікувальному харчуванні, яке цей заклад не може забезпечити;
б) занепаду харчування II чи III ступеня у інвалідів І-ІІ групи;
в) коли у потерпілого внаслідок морфо-функціональних змін, що настали через трудове каліцтво чи професійне захворювання має місце надмірна втрата поживних речовин, яка підтверджується функціональними методами дослідження.
Додаткове харчування призначається на конкретно встановлений термін за раціоном харчування, який складає дієтолог чи лікуючий лікар та затверджує МСЕК. Неможливість забезпечення потерпілого додатковим харчуванням у лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі підтверджується довідкою за підписом головного лікаря (директора).".
Відповідно до вимог п. 4 ст. 34 Закону України № НОБ-ХІУ від 23.09.1999: «Додаткове харчування призначається на конкретно визначений строк за раціоном, який складає дієтолог чи лікар, який лікує, та затверджує МСЕК. Неможливість забезпечення потерпілого додатковим харчуванням у лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі підтверджується довідкою за підписом головного лікаря (директора) цього закладу. В цьому разі компенсація витрат на додаткове харчування здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування у торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали.".
Позивачем не було надано жодних доказів, якими підтверджувалося дотримання процедури, встановленої наведеними Законом та Наказом МОЗ України, при визначенні розміру відшкодувань на додаткове полівітамінізоване харчування у сумі 4,50 грн. Консультативний висновок, яким визначено розмір виплат на додаткове харчування у сумі 4,50 грн. на добу, не визначає терміну таких виплат, не затверджений ЛСЕК та т.і.
Виплати витрат на додаткове полівітамінізоване харчування у сумі 3,50 грн. на добу проводяться Відповідачем згідно вимог Прикінцевих положень Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 та не було предметом судового розгляду.
Пленум Верховного Суду України в п.п. а п. 19 Постанови 3 9 від 24.10.2003р. вказав, що при вирішенні судами вимог щодо витрат на додаткове харчування судам слід виходити з того, що компенсація витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити у лікувально-профілактичній або реабілітаційній установах призначається відповідно раціону, складеного дієтологом чи лікарем, який лікує пацієнта, та затвердженому МСЕК (у відповідних випадках судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговій мережі того місяця, в якому їх придбали.
Такий порядок компенсації витрат на додаткове харчування передбачений і п. 4.4 «Порядку встановлення МСЕК ступеню втрати професійної працездатності у відсотках робітникам, яким спричинено пошкодження здоров'ю, пов'язане з виконанням трудових обов'язків»., затвердженого наказом МОЗ України від 22.11.1995р. № 212.
З викладеного вбачається, що вимоги позивачки сплачувати на додаткове харчування по 4, 50 грн. в день безстроково на підставі консультаційного висновку лікаря протиріччить встановленому порядку та задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог п. 4.8 розділу 4 Наказу МОЗ України від 22.11.95 N 212: «МСЕК не рідше одного разу на три роки, а для інвалідів першої групи щороку робить висновок про потребу потерпілого з даним ушкодженням здоров'я у санаторно-курортному лікуванні.
Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається МСЕК за прямими наслідками каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я потерпілого.
У разі необхідності супроводу потерпілого, МСЕК виносить рішення про потребу у супроводі, що є підставою для відшкодування шкоди на його проїзд, сплату добових і компенсацію витрат на житло.
У разі, коли санаторно-курортне лікування необхідно потерпілому не у зв'язку з даним каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, то рішення про потребу у такому лікуванні МСЕК не виносить, а потерпілий забезпечується санаторно-курортною путівкою у звичайному порядку.".
Відповідно до вимог п. 5 ст. 34, Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999: «Потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд соціального страхування від нещасних випадків у розмірі, встановленому правлінням Фонду.
Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпілого, Фонд соціального страхування від нещасних випадків компенсує витрати на проїзд і житло згідно із законодавством про службові відрядження.
Потерпілому, який став інвалідом та використав щорічну відпустку до одержання путівки у санаторно-курортний заклад, роботодавець надає додаткову відпустку для лікування (включаючи час проїзду) із збереженням на цей час середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я, або заробітку, що склався перед відпусткою (за вибором потерпілого).
Щомісячні страхові виплати потерпілому протягом цього часу проводяться на загальних підставах.".
Посилання позивачки на невірно застосування судом наказу МОЗ України від 22.11.1995 року № 212 безпідставні, оскільки при огляді Орджонікідзевським НОМЕР_1 ОСОБА_1 було показано санаторно-курортне лікування без строку огляду, однак періодичність надання такого лікування визначена саме вищевказаним наказом МОЗ та іншими правовими документами, тому вимоги позивачки про виплату компенсації за санаторно-курортні путівки в сумі 5200, 00 грн. не підлягає задоволенню, т.я. відповідно п. 5 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві»» № 1105-ХІУ від 23.09.1999р. та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995р. № 212 «Про порядок встановлення МСЕК ступеню втрати професійної працездатності робітникам внаслідок каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків» інваліди 2 групи, до яких відноситься позивачка, забезпечуються санаторно-курортним лікуванням не менш одного разу в три роки. З цього приводу є також висновок міжрайонної радіологічної МСЕК № 2 від 07.12.2001р. вих. № 45, де вказано, що путівка ОСОБА_1 повинна надаватись не менш 1 разу в три роки. Враховуючи, що відповідно довідки ДП «Завод ім..Малишева» (вих.. № 78/3 від 05.11.01р.), ОСОБА_1 була надана путівка до санаторію «Рай-Оленівка» з 28.05.2001р., відділення Фонду надало їй путівку до санаторію «Бермінводи» з 04.08.2003р., а потім до того ж санаторію з 15.05.06р. Таким чином путівки позивачці надавались з періодичністю не менш 1 разу в 3 роки, як і передбачено Законом, тому підстав вимагати компенсацію за не отримання путівок у позивачки немає.
Таким чином, Відповідачем дотримано вимог чинного законодавства щодо надання путівок на санаторно-курортне лікування ОСОБА_1, як інваліда 2 групи. Посилання Позивача про необхідність надання Відповідачем їй щорічних путівок на санаторно-курортне лікування, як це раніше робив ДП «Завод імені В.О. Малишева", не обґрунтовані, адже законодавством встановлене обмеження, що путівка має надаватися не рідше одного разу на три роки. Надання путівок частіше, в тому числі і щорічно, не заборонено законодавством, але не є обов'язковим.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції щодо відмови в позові ОСОБА_1, оскільки вони відповідають вимогам діючого законодавства.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1 інстанції, який правильно встановив обставини справи і ухвалив постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстав для скасування постанови суду немає.
Керуючись ст.ст. 195,196, ч.1 п.1 ст. 198, 200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 травня 2007 року без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня проголошення безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 03.09.2007 року.
Головуючий - Сіренко О.І.
Судді - Мельнікова Л.В.
Григоров А.М.