Харківський апеляційний адміністративний суд
"02" жовтня 2007 року м. Харків
Справа № 22-а-1312/07
Категорія: 14 Головуючий 1 інстанції: Кузнєцова О.Ю.
Доповідач: Водолажська Н.С.
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Філатов Ю.М.,
Суддя Водолажська Н.С., Суддя Шевцова Н.В.
при секретарі Волошиній Я.В.
за участю представників:
з викликаних та повідомлених осіб у судове засідання ніхто не з'явився
до Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації
третя особа ГУДКУ у Полтавській області
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом, в якому просив стягнути з Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на його користь недоплачену щорічну разову допомогу за 2004-2006 рр. у розмірі 5447,6 грн.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 07.05.07 р. по справі № 2-а-203/2007 р. (за участю в якості третьої особи - Головного управління державного казначейства України в Полтавській області) позов був задоволений в повному обсязі і стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги за 2004-2006 роки в сумі 5447,6 грн., компенсовані позивачу за рахунок Державного бюджету України судові витрати в сумі 300,0 грн. та судовий збір в сумі 54,48 грн.
Відповідач, Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, з даною постановою суду не погодився та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 07.05.07 р. по справі № 2-а-203/2007 р. та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що справа розглянута з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що предметом розгляду по справі є щорічна разова грошова допомога, виплата якої передбачена ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Її розмір для ветеранів війни - учасникам бойових дій розраховується у кратності до мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ст. 17 зазначеного закону, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Мінімальна пенсія за віком, яка встановлена Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» це пенсії, виплата яких здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Крім того, ч. 3 ст. 28 цього Закону визначено, що мінімальний розмір пенсій за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Також апелянт посилається на те, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1 від 03.01.02 р. "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету". В п. 2 зазначеної постанови визначається, що розрахунок підвищень, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться виходячи з розміру 19 грн. 91 коп.
Також за твердженням відповідача, судом не було враховане те, що при підвищенні розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", які були врегульовані постановами КМУ № 279 від 13.03.02 р. та № 544 від 15.04.03 р., збільшення мінімального розміру пенсій не застосовується для визначення розмірів надбавок, підвищень та інших доплат до пенсій.
Крім того апелянт наголошує на тому, що ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинена дія статей Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни. Відповідно до п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановленими затвердженими кошторисами. Єдиний закон України, який Конституція України відокремлює серед інших, це Закон про Державний бюджет України. Згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії.
Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів перед іншими. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили.
Відповідно до ст. 95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове призначення цих видатків. Закон про Державний бюджет України є правовим актом, зміст якого чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Такий закон затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Частиною 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України не вважається бюджетним зобов'язанням. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
З посиланням на вищенаведене апелянт наполягає на тому, що він, як орган виконавчої влади нижчого рівня, діяв в межах повноважень, передбачених законодавством, згідно з кошторисом розпорядників бюджетних коштів, розпису державного бюджету України та відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню.
Оскільки виплата разової грошової допомоги забезпечується постановою КМУ від 18 лютого 2004 р. N 177 "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у виконання якої Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", судом першої інстанції до участі в справі не були залучені в якості співвідповідачів Міністерство фінансів України, Державне казначейство України та Міністерство праці та соціальної політики України, що є порушенням норм процесуального права.
Третя особа, Головне управління державного казначейства України в Полтавській області, також не погодився з постановою суду та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати її і постановити нову ухвалу, якою в частині компенсації позивачу судових витрат в розмірі 300,0 грн. та судового збору в сумі 54,48 грн. відмовити.
Апеляційна скарга третьої особи вмотивована тим, що суд першої інстанції не визначив стороною по справі Державне казначейство України, чим порушило його права, передбачені ст. 49 КАС України. Крім того, суд першої інстанції не застосував положенням ст. 99 КАС України, не зважаючи на те, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку позовної давності.
Також апелянт наполягає на тому, що судом не були взяті до уваги положення постанови КМУ № 590 від 27.04.06 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави», яким передбачено, що розмір компенсації не повинен перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надала правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши судове рішення, дослідивши доводи апеляційних скарг та пояснень представників сторін, колегія суддів вважає апеляційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни - інвалідом війни 2 групи.
Відповідно до вимог ст. 13 ч. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 5 травня ветеранам війни - інвалідам війни 2 групи повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Протягом 2004-2006 р.р. ОСОБА_1 отримав щорічну грошову допомогу у значно менших сумах: у 2004 р. отримав 160 грн., у 2005 р. - 330 грн., у 2006 р. -330 грн.
Згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне страхування" з 01.01.2004 року розмір мінімальної пенсій" складав 92,45 грн.
Згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування" та Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік" з 01.01.2005 року розмір мінімальної пенсії складає 332 грн. Відповідно до ст. 65 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" розмір мінімальної пенсії станом на травень 2006 року був встановлений у розмірі 359 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги за 2004-2006 роки в сумі 5447,6 грн. зважаючи на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.04 р. № 20-рп/2004 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», якими встановлений на 2004 р. розмір виплат щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто визнані неконституційними встановлені Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» обмеження гарантій учасникам бойових дій стосовно отримання ними разової грошової допомоги до 5 травня.
Крім того, ч. 3 ст. 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 20-рп/2004., яким визнано неконституційними положення ст. 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», ч. 3 ст. 22 Конституції України, та враховуючи те, що право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер, колегія суддів прийшла до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову стосовно виплати недоплаченої щорічної грошової допомоги за 2005 р. та 2006 р., оскільки Верховна Рада України, приймаючи закони України «Про Державний бюджет України 2005 рік» та «Про Державний бюджет України 2006 рік», знову обмежує соціальне право громадян, закріплене Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на отримання разової грошової допомоги до 5 травня при наявності рішення Конституційного Суду України з аналогічного питання.
Зважаючи на те, що розрахунок суми недоплати за період, включений у позов, зроблений з урахуванням розміру мінімальної пенсії на відповідний рік, і це не спростовано відповідачем, рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм чинного матеріального права.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно безпідставності посилання відповідача та третьої особи на пропуск позивачем строку подання позову до суду, оскільки КАС України був введений в дію з 01.09.05 р. До цього часу особа, чиї права були порушені могла звертатися до суду в поряду ЦПК України, де строк позовної давності на право звернення до суду не встановлювався, а відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Також не порушені вимоги і ст. 99 КАС України щодо звернення з позовом про стягнення коштів за 2006 р.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про наявність порушень процесуального права при прийнятті оскарженої постанови у зв'язку з не залученням в якості співвідповідачів Міністерства фінансів України, Державного казначейство України та Міністерства праці та соціальної політики України, оскільки повноваженнями цих органів на місцях наділені їх територіальні підрозділи, які є окремими юридичними особами.
Як вбачається з оскарженої постанови суду першої інстанції, суд на свій розсуд визначив суму компенсації на користь позивача за надану останньому правову допомогу. До матеріалів справи позивачем була надана квитанція № 3763 від 06.04.07 р. про сплату ним адвокату ОСОБА_2 коштів в сумі 1500,0 грн. за підготовку позову та представництво інтересів.
Відповідно приписам ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, а граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Третя особа в апеляційній скарзі наполягає на застосуванні судом положень постанови КМУ № 590 від 27.04.06 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави», яким встановлено, що якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, то компенсація не повинна перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Колегія судів вважає доцільним відмітити, що відповідно КАС України обмеження розміру компенсації може бути встановлене законом. Проте, відповідно п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України положення ч. 3 т. 90 КАС України набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом, але до цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється КМУ.
Постанова КМУ № 590 від 27.04.06 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» прийнята відповідно ст. ст. 90-95 та п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення"
В постанові суду першої інстанції вказано, що при визначенні розміру компенсації суд керувався положеннями вищевказаної постанови КМУ.
В ст. 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» з 01.01.07 р. розмір мінімальної заробітної плати встановлений в сумі 400,0 грн. на місяць. Виходячи з цього, на час надання адвокатом правової допомоги позивачу компенсація витрат мала дорівнювати 20,0 грн.
Оскільки позивачем не надано відомостей про кількість часу, протягом якого йому надавалися послуги адвокатом, і зважаючи на те, що представництво в суді першої інстанції продовжувалося протягом 15 хвилин (судове засідання розпочате об 11-30 год., а закінчилося об 11-45 год.), колегія суддів вважає, що розрахунок, здійснений судом першої інстанції, не відповідає фактичним обставинам та приписам чинного законодавства, тому постанова суду в цій частині підлягає скасуванню.
Третя особа в апеляційній скарзі наполягає на необхідності застосуванні судом положень постанови КМУ № 590 від 27.04.06 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави», яким встановлено, що у разі звільнення позивача від сплати судових витрат, такі витрати компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією у їх фактичному розмірі.
Оскільки за твердженнями третьої особи позивач відноситься до категорії громадян, які звільняються від сплати судових витрат при зверненні з адміністративним позовом, то суд повинен був керуватися вищевказаними положеннями.
Колегія судів не погоджується з твердженнями третьої особи і вважає доцільним відмітити, що відповідно п. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації та Головного управління державного казначейства України в Полтавській області на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 07.05.07 р. по справі № 2-а-203/2007 р. задовольнити частково.
Постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 07.05.07 р. по справі № 2-а-203/2007 р. в частині компенсування за рахунок Державного бюджету України судові витрати, понесені ОСОБА_1 в сумі 300,0 грн. скасувати.
Постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 07.05.07 р. по справі № 2-а-203/2007 р. в частині задоволення позову про стягнення з Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги за 2004-2006 роки в сумі 5447,6 грн. та компенсування позивачу за рахунок Державного бюджету України судовий збір в сумі 54,48 грн. залишити без змін.
Постанова набирає чинності негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 30 днів з моменту виготовлення повного тексу.
Головуючий Ю.М. Філатов
Судді Н.С. Водолажська
Н.В. Шевцова
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 05.10.2007 року.
Суддя
Харківського апеляційного
адміністративного суду Н.С. Водолажська