ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.02.2022Справа № 910/16527/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест"
до Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод"
про стягнення 4 600 495,10 грн.,
Представники сторін:
від позивача: Колесник О.І. за ордером від 25.01.2022 року серії АА № 1184487;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" (далі - відповідач) про стягнення 4 600 495,10 грн., з яких: 3 127 924,91 грн. - інфляційні втрати, 1 472 570,19 грн. 3 % річних, нараховані у період з жовтня 2019 по серпень 2021 року на суму заборгованості в розмірі 25 594 672,37 грн. за Договором постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2021 року подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" позовну залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
23.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2021 року відкрито провадження у справі № 910/16527/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.12.2021 року.
30.11.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" від 25.11.2021 року № 435-13 на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти пред'явлених до нього вимог з огляду на те, що в обґрунтування таких вимог позивач посилався на підписаний між сторонами 23.09.2019 року акт звірки взаєморозрахунків. Проте означений документ Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" до матеріалів позовної заяви не долучено.
Разом із тим, підготовче засідання у вказаній справі, призначене на 01.12.2021 року, не відбулося, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Ломакою В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2021 року підготовче засідання у справі № 910/16527/21 призначено на 21.12.2021 року.
06.12.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій останній вказав, що факт підписання уповноваженими представниками сторін акту звірки взаєморозрахунків від 23.09.2019 року був встановлений у рішенні господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19, яке на час розгляду даного спору набрало законної сили. Крім того, наявність заборгованості відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" у розмірі 25 594 672,37 грн., яка є базою для нарахування спірних у даній справі сум компенсаційних виплат, підтверджується рядом інших доказів, зокрема, договорами та судовими рішеннями.
У підготовчому засіданні 21.12.2021 року з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення сторонам можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, судом, з урахуванням положень статей 177, 182 Господарського процесуального кодексу України, постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/16527/21 на 30 днів. Крім того, у наведеному підготовчому засіданні судом продовжено Акціонерному товариству "Перший київський машинобудівний завод" строк на подання відзиву на позовну заяву до 25.11.2021 року, а також встановлено останньому строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 14.01.2022 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/16527/21 до судового розгляду по суті на 25.01.2022 року.
До початку призначеного судового засідання 25.01.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" від 24.01.2022 року № 13-13 про відкладення розгляду справи на іншу дату.
У судовому засіданні 25.01.2022 року оголошувалася перерва до 08.02.2022 року.
Представник позивача у судовому засіданні 08.02.2022 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установлені законом порядку і строки, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105491906886, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 08.02.2022 року не забезпечив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Приймаючи до уваги, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, та беручи до уваги поданий відповідачем відзив від 25.11.2021 року № 435-13 на позовну заяву, в якому Акціонерне товариство "Перший київський машинобудівний завод" виклало свою правову позицію по суті даного спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 08.02.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
24.02.2011 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", код ЄДРПОУ 00131305 (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Науково виробниче підприємство "Більшовик", код ЄДРПОУ14308569 (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 11000, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами цього договору та додатків, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною; точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності електроустановок споживача.
Згідно з пунктами 2.2.2 та 2.3.2-2.3.3 цієї угоди постачальник зобов'язаний постачати відповідачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору, згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок чинної редакції та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком. Споживач зобов'язується дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків "Перелік об'єктів споживача" та "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу", оплачувати постачальнику вартість електричної енергії.
Відповідно до пункту 2 додатку 2 "Порядок розрахунків" до вищевказаного правочину споживач зобов'язаний здійснювати повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати, яка відповідно до підпункту 2.1 цього додатку здійснюється до 20 числа розрахункового місяця у розмірі 70 % та до 30 числа розрахункового місяця в розмірі 30 %.
Пунктом 2.2 додатку 2 "Порядок розрахунків" контрагентами за договором погоджено, що остаточний розрахунок за спожиту активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що споживач взяті на себе за договором про постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000 обов'язки, а також інші грошові зобов'язання, що виникли з цієї угоди, виконував неналежним чином, що зумовило неодноразові звернення постачальника до суду з відповідними позовами.
Так, рішенням господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року в справі № 910/2392/13 з Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 880 600,01 грн. заборгованості, 5 873,12 грн. 3 % річних, 29 942,63 грн. пені та 26 332,49 грн. судового збору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2014 року в справі № 910/274/14 з Публічного акціонерного товариства "Науково виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 3 619 939,79 грн. заборгованості за активну електроенергію, 95 931,90 грн. заборгованості за реактивну електроенергію, 2 018,59 грн. пені, 75 930,06 грн. 3 % річних, 9 819,53 грн. інфляційних втрат, а також 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2015 року в справі № 910/9677/15 з Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 2 373 244,36 грн. інфляційних втрат та 126 769,64 грн. 3 % річних (нарахованих на несплачені суми заборгованості за рішенням господарського суду від 18.03.2014 року в справі № 910/274/14 у розмірі 3 619 939,79 грн. та ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2013 року в справі № 910/2392/13 у розмірі 870 600,01 грн.), а також 50 000,28 грн. судового збору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2015 року в справі № 910/10452/15 з Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 9 295 723,61 грн. боргу за спожиту активну електроенергію, 271 498,46 грн. 3 % річних, 3 899 413,59 грн. інфляційних втрат, 583 198,26 грн. пені та 73 080,00 грн. судових витрат.
Означені рішення на час розгляду даної справи набрали законної сили.
Разом із тим, суд звертає увагу на наступне.
25.12.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Купер прайс" (далі - фактор) був укладений договір факторингу № 1484-15, за умовами якого фактор у порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, зобов'язався передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язався відступити факторові права вимоги за укладеним основним договором в обсязі та на умовах, що існують на дату, визначену в розрахунку заборгованості.
Відповідно до пункту 2.4 цього договору відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за укладеним основним договором, та їх перехід від клієнта до фактора відбувається після повної оплати фактором суми фінансування за рахунок клієнта.
Згідно з пунктом 2.8 наведеної угоди при її укладенні клієнт повідомив фактора про наступне:
- у додатку № 5 до цього договору перелічені судові справи, пов'язані із укладеним основним договором;
- клієнту невідомо про порушення будь-яких інших судових справ щодо заборгованостей, пов'язаних із укладеним основним договором, окрім справ, перелічених у додатку № 5 до цього договору.
Сторони домовились, що сума прав вимоги, які відступаються клієнтом фактору за цим договором, визначаються станом на дату, зазначену в розрахунку заборгованості та фіксуються у ньому (пункт 3.3 означеного договору).
Пунктом 10.1 даного договору передбачено, що останній вступає в силу в дату його підписання уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін та залишається чинним до дати повного виконання сторонами усіх зобов'язань за цим договором.
Додатковою угодою від 25.12.2015 року № 1 до договору факторингу від 25.12.2015 № 1484-15 розділ 3 цього договору доповнено наступним пунктом:
"3.4. Розмір заборгованості боржника, що відступається клієнтом, 01.12.2015 становить 25 594 672,37 грн., що складається з боргу за активну електроенергію у розмірі 17 952 302,59 грн., реактивну електричну енергію у розмірі 42 168,77 грн., інфляції у розмірі 6 282 477,48 грн., 3 % річних у розмірі 480 071,28 грн., пені у розмірі 615 159,48 грн. та судового збору на суму 222 492,77 грн. за рішенням суду".
Згідно з додатком № 4 до договору факторингу від 25.12.2015 № 1484-15 Публічне акціонерне товариство "Київенерго" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Купер прайс" право вимоги до боржника - Публічного акціонерного товариства "НВП "Більшовик", код ЄДРПОУ 4308569 (попереднє найменування відповідача - Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод") за договором на постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000, у редакції додаткової угоди від 25.12.2019 року № 1, загальна сума заборгованості якого складає 25 594 672,37 грн.
У той же час 29.12.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Купер прайс" (первісний кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги № ВПВ-12-15/01, за умовами якого новий кредитор в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, зобов'язався передати (сплатити) первісному кредитору ціну відступлення права вимоги, а первісний кредитор зобов'язався відступити новому кредитору права вимоги за основним договором в обсязі та на умовах, що існують на дату, визначену у розрахунку заборгованості.
Згідно з пунктом 2.3 цього договору відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних первісному кредитору за укладеним основним договором, та їх перехід від первісного кредитора до нового кредитора відбувається після повної оплати новим кредитором ціни відступлення права вимоги на рахунок первісного кредитора.
Відповідно до пункту 2.7 вказаної угоди при її укладенні первісний кредитор повідомив нового кредитора про наступне:
- у додатку № 5 до цього договору перелічені судові справи, пов'язані із укладеним основним договором (пункт 2.7.1);
- первісному кредитору невідомо про порушення будь-яких інших судових справ щодо заборгованостей, пов'язаних із укладеним основним договором, окрім справ, перелічених в додатку № 5 до цього договору (пункт 2.7.2).
Пунктом 4.2 договору від 29.12.2015 року № ВПВ-12-15/01 передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний: протягом 10 робочих днів з дати оплати первісному кредитору ціни відступлення права вимоги, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі, зазначеній у пункті 3.1 цього Договору, передати новому кредитору документи, що підтверджують права вимоги, шляхом підписання з новим кредитором акту прийому-передачі документів.
За умовами пункту 10.1 цього Договору останній вступає в силу у дату його підписання уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін та залишається чинним до дати повного виконання сторонами усіх зобов'язань за цим договором.
Додатковою угодою від 29.12.2015 року № 1 до договору відступлення права вимоги від 29.12.2015 року № ВПВ-12-15/01 розділ 3 цього договору доповнено наступним пунктом:
"3.4. Розмір заборгованості боржника, що відступається первісним кредитором, на 01.12.2015 року становить 25 594 672,37 грн., що складається з боргу за активну електроенергію у розмірі 17 952 302,59 грн., реактивну електричну енергію у розмірі 42 168,77 грн., інфляції у розмірі 6 282 477,48 грн., 3 % річних у розмірі 480 071,28 грн., пені у розмірі 615 159,48 грн. та судового збору на суму 222 492,77 грн. за рішеннями суду".
06.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Купер прайс" на виконання пункту 4.2 договору відступлення права вимоги від 29.12.2015 року № ВПВ-12-15/01 було підписано акт прийому-передачі відповідних документів.
З матеріалів справи вбачається, що Акціонерне товариство "Перший київський машинобудівний завод" було належним чином повідомлене про відступлення прав вимоги вищенаведеної суми боргу відповідно до повідомлень від 11.01.2016 року № 42АУ/94ПЗ/133 (договір факторингу від 25.12.2015 року № 1484-15), отриманого відповідачем 13.01.2016 року за вхідним № 25, та від 11.01.2016 року № 04/01-16 (договір відступлення права вимоги від 29.12.2015 року № ВПВ-12-15/01), отриманого відповідачем 10.03.2016 року за вхідним № 303. Факт повідомлення відповідача та обізнаність останнього про відступлення на користь позивача прав вимоги щодо стягнення боргу в загальному розмірі 25 594 672,37 грн. був визнаний Акціонерним товариством "Перший київський машинобудівний завод" у відзиві на позовну заяву.
Вищенаведені обставини також встановлені та відображені у рішенні господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" до Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" про стягнення 12 357 904,03 грн., з яких: 4 208 207,95 грн. - заборгованість за поставлену активну та реактивну електроенергію за договором постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000, вимоги за яким були відступлені позивачу в цій справі за договором відступлення права вимоги від 29.12.2015 року № ВПВ-12/15/01, а також 1 619 502,42 грн. - 3 % річних та 6 530 193,66 грн. - інфляційні втрати, нараховані у період з жовтня 2016 року по вересень 2019 року.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки рішення господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19 на час розгляду спору в справі № 910/16527/21 між тими ж сторонами в установленому законом порядку набрало законної сили, обставини, встановлені означеним рішенням, повторному доказуванню не підлягають.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19, що факт наявності боргу в розмірі 25 594 672,37 грн., який винник у зв'язку з неналежним виконанням умов укладеного між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Публічним акціонерним товариством "НВП "Більшовик" договору від 24.02.2011 року № 11000 підтверджується судовими рішеннями у справі № 910/2392/13 (про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 880 600,01 грн. заборгованості, 5 873,12 грн. 3 % річних, 29 942,63 грн. пені та 26 332,49 грн. судового збору), у справі № 910/274/14 (про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Науково виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 3 619 939,79 грн. заборгованості за активну електроенергію, 95 931,90 грн. заборгованості за реактивну електроенергію, 2 018,59 грн. пені, 75 930,06 грн. 3 % річних, 9 819,53 грн. інфляційних втрат та 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору); у справі № 910/9677/15 (про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 2 373 244,36 грн. інфляційних втрат, 126 769,64 грн. 3 % річних, а також 50 000,28 грн. судового збору); у справі № 910/10452/15 (про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 9 295 723,61 грн. боргу за спожиту активну електроенергію, 271 498,46 грн. 3 % річних, 3 899 413,59 грн. інфляційних втрат, 583 198,26 грн. пені та 73 080,00 грн. судових витрат).
На виконання вказаних вище рішень господарським судом міста Києва були видані відповідні накази про їх примусове виконання.
Разом із тим, ухвалами господарського суду міста Києва від 04.04.2016 року, від 20.04.2016 року, від 05.04.2016 року та від 29.04.2016 року було задоволено заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" про заміну стягувача у виконавчому провадженні та замінено у справах № 910/2392/13, № 910/274/14, № 910/9677/15 та № 910/10452/15 стягувача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест".
Судом встановлено, що внаслідок, зокрема, неналежного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" суми заборгованості в загальному розмірі 25 594 672,37 грн., позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" про стягнення 12 357 904,03 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19 вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" на користь позивача суму основного боргу в розмірі 4 208 207,95 грн. (яка на дату відступлення права вимоги являла собою поточну заборгованість відповідача перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго" за поставлену активну та реактивну електроенергію за договором постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000), інфляційні втрати в розмірі 6 529 314,84 грн. та 3 % річних в розмірі 1 619 130,65 грн. (нараховані у період з жовтня 2016 року по вересень 2019 року), а також 185 349,80 грн. витрат по сплаті судового збору.
У той же час, враховуючи неналежне виконання Акціонерним товариством "Перший київський машинобудівний завод" зобов'язань зі своєчасної сплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" (як нового кредитора) суми заборгованості в загальному розмірі 25 594 672,37 грн., позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача 3 127 924,91 грн. інфляційних втрат та 1 472 570,19 грн. 3 % річних, нарахованих у період з жовтня 2019 по серпень 2021 року (період, що не охоплюється рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19) на суму заборгованості в розмірі 25 594 672,37 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За умовами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року № 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Як вже було зазначено, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судові рішення у справах № 910/2392/13, № 910/274/14, № 910/9677/15, № 910/10452/15 та № 910/14862/19 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі, не можуть їм суперечити. Відтак, факт належного виконання відповідачем умов договору постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000 та факт наявності у відповідача грошових зобов'язань підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Акціонерне товариство "Перший київський машинобудівний завод" у відзиві на позовну заяву від 25.11.2021 року № 435-13 вказувало, що в обґрунтування вимог у справі № 910/16527/21 позивач посилався на підписаний між сторонами 23.09.2019 року акт звірки взаєморозрахунків. Проте такий документ Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" до матеріалів позовної заяви не долучено.
Проте означені заперечення відповідача не беруться судом до уваги та не спростовують вимог позивача, оскільки факт наявності заборгованості Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" у загальному розмірі 25 594 672, 37 грн. безпосередньо підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема, судовими рішеннями у справах № 910/2392/13, № 910/274/14, № 910/9677/15, № 910/10452/15 та № 910/14862/19, договором про постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000, договором факторингу від 25.12.2015 року № 1484-15 та договором відступлення права вимоги від 29.12.2015 року № ВПВ-12-15/01 з відповідним додатками, отриманими боржником повідомленнями про відступлення права вимоги від 11.01.2016 року № 42АУ/94ПЗ/133 та від 11.01.2016 року № 04/01-16.
Разом із тим, акт звірки взаєморозрахунків не є зведеним обліковим чи первинним документом, а лише відображає стан заборгованості, має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами та в сукупності з іншими документами може бути доказом, зокрема, фактичного визнання боржником наявної у нього заборгованості.
Слід також зазначити, що рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19 було встановлено, що 16.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" в особі керівника Павленко Т.В. та Публічним акціонерним товариством "НВП "Більшовик" в особі керівника Білокурського P.C. був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за договором № ВПВ-12-15/01 за період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року, яким підтверджується сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором постачання електричної енергії від 24.02.2011 року № 11000 у розмірі 25 594 672, 37 грн. Крім того, означеним рішенням також встановлено факт складення 23.09.2019 року представниками: з боку позивача - директором Павленко Т.В., з боку відповідача - головним бухгалтером Кулик С.О., акту звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач повторно підтвердив наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 25 594 672, 37 грн. Відтак, вищенаведені заперечення відповідача, з огляду на положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України та наявні у матеріалах справи докази, визнаються судом необґрунтованими.
Решта заперечень відповідача проти позову, які зводяться до відсутності у рішенні господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19 посилань на процесуальні норми, на підставі яких суд у цій справі дійшов висновку про підтвердження відповідачем наявності заборгованості за актом звірки взаєморозрахунків від 23.09.2019 року, а також до зазначення у наведеному судовому рішення про переривання строку позовної давності до вимог позивача і початок його обчислення з 16.04.2018 року, також оцінюються судом критично, оскільки фактично направлені на переоцінку доказів та незгоду з мотивами постановленого судом рішення в іншій справі, яке набрало законної сили.
Суд звертає увагу на те, що за змістом статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення нарахованих компенсаційних виплат, питання щодо спливу строку позовної давності до таких вимог та відповідних наслідків такого спливу судом не розглядається.
Суд також звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 року в справі № 922/4099/17, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року в справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 року в справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 року в справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 року в справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 року в справі № 127/15672/16-ц.
Водночас у відзиві на позовну заяву Акціонерним товариством "Перший київський машинобудівний завод" не було викладено будь-яких заперечень проти обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум грошових коштів, а також не викладено жодних доводів про фактичне виконання боржником вищенаведених рішень суду та відсутність на час розгляду спору заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 25 594 672, 37 грн. чи прострочення її сплати.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Як було зазначено вище, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Так, законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року в справі № 918/329/16.
Однак, при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених помилок при визначенні бази нарахування цих компенсаційних виплат, що призвело до їх заявлення у завищеному розмірі.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У розумінні наведених приписів, позивач, як новий кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання відповідачем грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача 3 127 924,91 грн. інфляційних втрат та 1 472 570,19 грн. 3 % річних, нарахованих у період з жовтня 2019 по серпень 2021 року (період, що не охоплюється рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19) на суму заборгованості в розмірі 25 594 672,37 грн. Означена сума заборгованості (база нарахування позивачем компенсаційних виплат), з урахуванням умов договору відступлення права вимоги від 29.12.2015 року № ВПВ-12-15/01, включає в себе борг відповідача за активну електроенергію у розмірі 17 952 302,59 грн., борг відповідача за реактивну електричну енергію у розмірі 42 168,77 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 6 282 477,48 грн., 3 % річних у розмірі 480 071,28 грн., пеню в розмірі 615 159,48 грн. та судовий збір за рішенням суду на суму 222 492,77 грн.
У той же час базою (основою) для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами норми статті 625 Цивільного кодексу України, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року в справі № 914/712/16.
Слід також зазначити, що у рішенні господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року в справі № 910/14862/19 судом також було взято до уваги зміст означених нормативних приписів чинного законодавства та вказано про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача нарахованих за період з жовтня 2016 року по вересень 2019 року інфляційних втрат та 3 % річних, у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання зі сплати лише суми основного боргу в розмірі 17 994 471,36 грн. (що становить загальну суму боргу відповідача за активну електроенергію у розмірі 17 952 302,59 грн. та реактивну електричну енергію в сумі 42 168,77 грн.).
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за дійсні періоди прострочення та з урахуванням обґрунтованої бази нарахування, за обрахунком суду є 3 % річних у розмірі 1 035 298,35 грн., нараховані у період з 01.10.2019 року по 31.08.2021 року на суму основного боргу в розмірі 17 994 471,36 грн. (що становить загальну суму основного боргу відповідача за активну електроенергію у розмірі 17 952 302,59 грн. та реактивну електричну енергію в сумі 42 168,77 грн.).
Крім того, обґрунтованою сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за дійсні періоди прострочення, а також з урахуванням належної бази нарахування, за обрахунком суду, є 2 199 130,13 грн.
За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає 1 035 298,35 грн. 3 % річних та 2 199 130,13 грн. інфляційних втрат, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" 437 271,84 грн. 3 % річних та 928 794,78 грн. інфляційних втрат слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати суми заборгованості чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов'язків зі своєчасної оплати цієї суми боргу протягом спірного у даній справі періоду.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові зобов'язання, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" до Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" про стягнення 4 600 495,10 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод" (03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 14308569) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мередіан Інвест" (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 18 Ж, Н/П № 106; код ЄДРПОУ 39062148) 1 035 298 (один мільйон тридцять п'ять тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 35 коп. 3 % річних, 2 199 130 (два мільйони сто дев'яносто дев'ять тисяч сто тридцять) грн. 13 коп. інфляційних втрат, а також 48 516 (сорок вісім тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.02.2022 року.
Суддя В.С. Ломака