ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.02.2022Справа № 910/16676/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ"
про стягнення 4388678,86 грн.
представники сторін:
від позивача: Дяковський О.С.
від відповідача: Дяченко О.Л.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" про стягнення 4359780,59 грн заборгованості, з яких: 3530977,00 грн - прострочена заборгованість за поставлений товар, 250712,91 грн - пеня, 192865,33 грн - 3 % річних, 385225,36 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №14/05-1 від 14.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху.
25.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.12.2021.
06.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві відповідач зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу не відповідає дійсності, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем становить 3530977,00 грн. За наведених обставин, розрахунки штрафних санкцій не відповідають вимогам укладеного між сторонами договору, чинного законодавства та обставинам справи. Посилаючись на наведені обставини, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ".
У підготовчому засіданні 09.12.2021 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.
Протокольною ухвалою від 09.12.2021 оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 20.01.2022.
20.01.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли відповідь на відзив, заява про збільшення позовних вимог та заява про стягнення судових витрат.
20.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 20.01.2022 суд розглянув заяву позивача про збільшення позовних вимог.
У заяві про збільшення позовних вимог позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача: 3500977,00 грн - прострочена заборгованість за поставлений товар, 237416,22 грн - пеня, 196659,92 грн - 3 % річних, 453625,72 грн - інфляційні втрати.
У відповідності до ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Заява позивача про збільшення позовних вимог відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України. Судом прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, про що постановлено протокольну ухвалу від 20.01.2022.
У підготовчому засіданні 20.01.2022, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибути у судове засідання представника, суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відмову у задоволенні вказаного клопотання з огляду на його необґрунтованість, оскільки до поданого клопотання не надано жодних документів на підтвердження обставин, якими обґрунтоване клопотання та заявником не підтверджено неможливості відповідача забезпечити явку у судове засідання іншого представника.
Протокольною ухвалою від 20.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.02.2022.
Присутній у судовому засіданні 03.02.2022 представник відповідача подав суду клопотання про розстрочку виконання рішення суду на три місяці рівними частинами з виплатою кожної частини боргу до 30 числа кожного з трьох місяців. Також до зазначеного клопотання відповідачем долучено платіжне доручення №145 від 02.02.2022 про сплату заборгованості на суму 200000,00 грн.
Представник позивача підтвердив часткову оплату відповідачем заборгованості на суму 200000,00 грн.
У судовому засіданні 03.02.2022 представник позивача надав суду заяву про стягнення судових витрат по справі №910/16676/21.
Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2022 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.02.2022 просив суд розстрочити суму основного боргу на три місяці, зменшити штрафні санкцій на 50% та простив зменшити витрати позивача на правову допомогу до 3000,00 грн.
У судовому засіданні 03.02.2022 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
14.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" (постачальник, позивач) укладений договір поставки №14/05-1 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупцю товар - какао порошок, в певній кількості, відповідної якості і за ціною вказаною в специфікації, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі (п.1.2. договору).
Кількість і асортимент товару, що поставляється вказуються в специфікації та в накладній, складеній на підставі замовлення покупця, яка є невід'ємною частиною цього договору. Накладні оформляються на кожну партію товару (п.1.2. договору).
Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, здійснених згідно оформленим накладними (п.1.3. договору).
У пункті 3.1. договору постачання кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку або іншим способом, прийнятним для Сторін. Замовлення вважається прийнятим постачальником від покупця в разі, якщо протягом 1 (одного) робочого дня після його одержання постачальник не надасть покупцеві мотивовану відмову.
Право власності, ризик випадкової загибелі та/або, пошкодження, знищення товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі Товару останньому і засвідчується накладною (товарно-транспортною накладною), підписаною уповноваженими представниками сторін (п.4.3. договору).
Згідно із п.2.1. договору, покупець оплачує товар поставлений постачальником за ціною вказаною в специфікації, та/або видаткових накладних, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.2.2. договору ціни на товар, що поставляється за цим договором, можуть бути змінені за згодою сторін шляхом підписання сторонами нової Специфікації. Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, які здійснювались протягом всього терміну дії цього договору.
За змістом пункту 2.3. договору покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу до 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки товару, але не пізніше наступної поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначені в розділі "Реквізити Постачальника" цього договору. Порядок та умови оплати товару покупцем може бути змінено за взаємною домовленістю сторін.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року. У випадку, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати договір, то цей договір вважається пролонгованим на той строк і на тих же умовах (п.7.1., 7.5. договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з 16.05.2019 по 12.07.2021 поставив відповідачу товар згідно із видатковими накладними №17 від 16.05.2019 на суму 200000,00 грн, №21 від 06.06.2019 на суму 550000,00 грн, №25 від 24.07.2019 на суму 500000,00 грн, №27 від 12.08.2019 на суму 550000,00 грн, №28 від 14.08.2019 на суму 16800,00 грн, №30 від 07.10.2019 на суму 550000,00 грн, №32 від 06.11.2019 на суму 528000,00 грн, №35 від 09.12.2019 на суму 528000,00 грн, №2 від 10.02.2020 на суму 230000,00 грн, №4 від 02.03.2020 на суму 506000,00 грн, №5 від 17.04.2020 на суму 506000,00 грн, №6 від 09.06.2020 на суму 117500,00 грн, №7 від 15.06.2020 на суму 305500,00 грн, №8 від 02.07.2020 на суму 517000,00 грн, №9 від 21.08.2020 на суму 484000,00 грн, №11 від 01.10.2020 на суму 500625,00 грн, №12 від 30.10.2020 на суму 225000,00 грн, №13 від 12.11.2020 на суму 225000,00 грн, №14 від 09.12.2020 на суму на суму 495000,00 грн, №2 від 04.02.2021 на суму 79200,00 грн, №3 від 23.02.2021 на суму 160800,00 грн, №4 від 01.04.2021 на суму на 318552,00 грн, №5 від 19.05.2021 на суму на 130000,00 грн, №6 від 01.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №7 від 14.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №8 від 12.07.2021 суму на 130000,00 грн.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у сумі 3500977,00 грн (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).
Також у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, позивач на підставі ст.625 ЦК України (у редакції заяви про збільшення позовних вимог) нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 196659,92 грн та інфляційні втрати у сумі 453625,72 грн, а також на підставі п.5.2. договору пеню у сумі 237416,22 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із матеріалами справи правові відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору поставки №14/05-1 від 14.05.2019.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №17 від 16.05.2019 на суму 200000,00 грн, №21 від 06.06.2019 на суму 550000,00 грн, №25 від 24.07.2019 на суму 500000,00 грн, №27 від 12.08.2019 на суму 550000,00 грн, №28 від 14.08.2019 на суму 16800,00 грн, №30 від 07.10.2019 на суму 550000,00 грн, №32 від 06.11.2019 на суму 528000,00 грн, №35 від 09.12.2019 на суму 528000,00 грн, №2 від 10.02.2020 на суму 230000,00 грн, №4 від 02.03.2020 на суму 506000,00 грн, №5 від 17.04.2020 на суму 506000,00 грн, №6 від 09.06.2020 на суму 117500,00 грн, №7 від 15.06.2020 на суму 305500,00 грн, №8 від 02.07.2020 на суму 517000,00 грн, №9 від 21.08.2020 на суму 484000,00 грн, №11 від 01.10.2020 на суму 500625,00 грн, №12 від 30.10.2020 на суму 225000,00 грн, №13 від 12.11.2020 на суму 225000,00 грн, №14 від 09.12.2020 на суму на суму 495000,00 грн, №2 від 04.02.2021 на суму 79200,00 грн, №3 від 23.02.2021 на суму 160800,00 грн, №4 від 01.04.2021 на суму на 318552,00 грн, №5 від 19.05.2021 на суму на 130000,00 грн, №6 від 01.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №7 від 14.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №8 від 12.07.2021 суму на 130000,00 грн позивач на виконання умов договору №14/05-1 від 14.05.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 8612977,00 грн.
Вище вказані видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із п.2.3. договору відповідач здійснює оплату на умовах відстрочки платежу до 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки товару, але не пізніше наступної поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.
Отже, з огляду на погоджений сторонами порядок оплати, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки виконання зобов'язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст.599 ЦК України), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем за договором (зобов'язаною стороною за договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.
Згідно із матеріалами справи, відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару, у зв'язку із чим заборгованість відповідача за договором поставки №14/05-1 від 14.05.2019 станом на час звернення до суду становить 3500977,00 грн.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Невиконане відповідачем зобов'язання за договором у сумі 3500977,00 грн підтверджується матеріалами справи. Відповідач факт наявності заборгованості у сумі 3500977,00 грн станом на час звернення до суду не заперечує.
У той же час, як встановлено судом, після звернення позивача з відповідним позовом до суду відповідач здійснив часткову оплату заборгованості у сумі 200000,00 грн згідно із платіжним дорученням № 145 від 02.02.2022.
Судом враховано, що у призначенні платежу платіжного доручення №145 від 02.02.2022 вказано інший договір, ніж за яким заявлено позовні вимоги у цій справі, однак, присутній у судовому засіданні 03.02.2022 представник позивача підтвердив часткову оплату відповідачем заборгованості на суму 200000,00 грн саме за договором №14/05-1 від 14.05.2019.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Ураховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості у сумі 200000,00 грн припинив своє існування після звернення позивача з цим позовом, то суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 200000,00 грн, згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин заборгованість відповідача перед позивачем становить 3300977,00 грн. Доказів оплати заборгованості відповідачем не надано.
Враховуючи наведене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов'язання за договором у сумі 3300977,00 грн, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 3300977,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 237416,22 грн, 3 % річних у сумі 196659,92 грн та інфляційні втрати у сумі 453625,72 грн (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.5.2 договору за несвоєчасну оплату товару, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.
Нарахування пені (у редакції заяви про збільшення позовних вимог) здійснено позивачем у наступному порядку: за період з 12.10.2020 по 16.11.2020 на суму 506000,00 грн, з 12.10.2020 по 14.01.2021 на суму 305500,00 грн, з 12.10.2020 по 31.01.2021 на суму 517000,00 грн, з 12.10.2020 по 19.03.2021 на суму 484000,00 грн, з 31.10.2020 по 30.04.2021 на суму 500625,00 грн, з 30.11.2020 по 29.05.2021 на суму 225000,00 грн, з 12.12.2020 по 11.06.2021 на суму 225000,00 грн, з 08.01.2021 по 07.07.2021 на суму 495000,00 грн, з 06.03.2021 по 05.09.2021 на суму 79200,00 грн, з 25.03.2021 по 24.09.2021 на суму 160800,00 грн, з 01.05.2021 по 31.10.2021 на суму 31552,00 грн, з 18.06.2021 по 13.12.2021 а суму 130000,00 грн, з 01.07.2021 по 13.12.2021 а суму 130000,00 грн, з 14.07.2021 по 13.12.2021 а суму 130000,00 грн, з 11.08.2021 по 13.12.2021 а суму 130000,00 грн.
Однак, враховуючи строки встановлені сторонами у договорі та приписи ч.5 ст.254 ЦК України судом встановлено, що позивачем допущені помилки при нарахуванні пені у періоди, починаючи з 31.10.2020. Так, нарахування слід здійснювати з 01.11.2020 по 30.04.2021 на суму 500625,00 грн, з 01.12.2020 по 29.05.2021 на суму 225000,00 грн, з 13.12.2020 по 11.06.2021 на суму 225000,00 грн, з 12.01.2021 по 07.07.2021 на суму 495000,00 грн, з 10.03.2021 по 05.09.2021 на суму 79200,00 грн, з 26.03.2021 по 24.09.2021 на суму 160800,00 грн, з 06.05.2021 по 31.10.2021 на суму 31552,00 грн, з 19.06.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн, з 02.07.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн, з 15.07.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн, з 12.08.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн.
За перерахунком суду, за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 234467,49 грн, у зв'язку із позовні вимоги у цій частині чуд задовольняє частково.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
З огляду на строки встановлені сторонами у договорі та враховуючи приписи ч.5 ст.254 ЦК України у межах визначених позивачем періодів та сум заборгованості нарахування 3% річних слід здійснювати за загальні періоди: з 16.06.2019 по 15.11.2019, з 09.07.2019 по 07.02.2020, з 24.08.2019 по 14.04.2020, з 12.09.2019 по 05.06.2020, з 14.09.2019 по 05.06.2020, з 07.11.2019 по 02.07.2020, з 07.12.2019 по 21.08.2020, з 09.01.2020 по 31.10.2020, з 12.03.2020 по 30.10.2020, з 03.04.2020 по 30.10.2020, з 19.05.2020 по 13.05.2021, з 10.07.2021 по 13.05.2021, з 16.07.2020 по 03.06.2021, з 04.08.2020 по 13.12.2021, з 22.09.2020 по 13.12.2021, з 01.11.2020 по 13.12.2021, з 01.12.2020 по 13.12.2021, з 13.12.2020 по 13.12.2021, з 12.01.2021 по 13.12.2021, з 10.03.2021 по 13.12.2021, з 26.03.2021 по 13.12.2021, з 06.05.2021 по 13.12.2021, з 19.06.2021 по 13.12.2021, з 02.07.2021 по 13.12.2021, з 15.07.2021 по 13.12.2021, з 12.08.2021 по 13.12.2021.
Перевіривши розрахунки 3% річних судом встановлено, що сума 3% річних становить 194835,28 грн, а тому позовні вимоги у частині стягнення 3% річних суд задовольняє частково.
Нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем у наступному порядку: з 10.10.2019 по 15.11.2019 на суму 46000,00 грн, з 06.07.2019 по 15.11.2019 на суму 550000,00 грн, з 23.08.2019 по 07.02.2020 на суму 500000,00 грн, з 26.02.2020 по 13.04.2020 на суму 226000,00 грн, з 11.09.2019 по 14.04.2020 на суму 550000,00 грн, з 16.04.2020 по 17.04.2020 на суму 376000,00 грн, з 13.09.2019 по 05.06.2020 на суму 16800,00 грн, з 06.11.2019 по 05.06.2020 на суму 550000,00 грн, з 06.06.2020 по 02.07.2020 на суму 336800,00 грн, з 06.12.2020 по 02.07.2020 на суму 528000,00 грн, з 08.01.2020 по 21.08.2020 на суму 528000,00 грн, з 22.08.2020 по 02.10.2020 на суму 433000,00 грн, з 03.10.2020 по 30.10.2020 на суму 38000,00 грн, з 11.03.2020 по 30.10.2020 на суму 230000,00 грн, з 30.03.2020 по 30.10.2020 на 506000,00 грн, з 31.10.2020 по 09.12.2020 на суму 374000,00 грн, з 10.12.2020 по 26.01.2021 на суму 74000,00 грн, з 17.05.2020 по 26.01.2021 на суму 506000,00 грн, з 27.01.2021 по 01.04.2021 на суму 80000,00 грн, з 02.04.2021 по 13.05.2021 на суму 30000,00 грн, з 09.07.2020 по 13.05.2021 на суму 117500,00 грн, з 15.07.2020 по 13.05.2021 на суму 305500,00 грн, з 14.05.2021 по 20.05.2021 на суму 152500,00 грн, з 21.05.2021 по 03.06.2021 на суму 12000,00 грн, з 01.08.2020 по 03.06.2021 на суму 517000,00 грн, 04.06.2021 по 15.06.2021 на суму 389000,00 грн, з 07.07.2021 по 13.12.2021 на суму 269000,00 грн, з 20.09.2020 по 13.12.2021 на суму 484000,00 грн, з 31.10.2020 по 13.12.2021 на суму 500625,00 грн, з 30.11.2020 по 13.12.2021 на суму 225000,00 грн, з 12.12.2020 по 13.12.2021 на суму 225000,00 грн, з 08.01.2021 по 13.12.2021 на суму 495000,00 грн, з 06.03.2021 по 13.12.2021 на суму 79200,00 грн, з 25.03.2021 по 13.12.2021 на суму 160800,00 грн, з 01.05.2021 по 13.12.2021 на суму 318552,00 грн, з 18.06.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн, з 01.07.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн, з 14.07.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн, з 11.08.2021 по 13.12.2021 на суму 130000,00 грн.
Перевіривши розрахунок позивача судом встановлено, що при нарахуванні інфляційних втрат за видатковою накладною від 06.06.2019 позивачем нараховані інфляційні втрати на суму 452,00 грн, однак з розрахунку позивача неможливо встановити за який конкретно період здійснено нарахування. Відтак, судом при перерахунку інфляційних втрат не враховано зазначену суму.
За перерахунком суду у межах визначених позивачем періодів, враховуючи, що встановлені судом вище строки оплати за поставлений товар та з огляду на правила нарахування інфляційних втрат, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у сумі 451444,93 грн. За таких обставин суд частково задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
На відповідача покладається обов'язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.
Відповідачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Також у постанові від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19 Верховним Судом зазначено, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами, які несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) розміру заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондує обов'язок сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами.
З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Так нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вирішуючи питання, зокрема, про зменшення судом розміру процентів річних у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду врахувала конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі № 902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов'язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Суд вважає, що обставини справи № 902/417/18 не є тотожними з обставинами встановленими судом у справі № 910/16676/21.
У справі № 902/417/18 судом встановлено, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов'язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.
Тобто сторони за договором дійшли згоди збільшити розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків. Тоді як у даній справі сторони у договорі таку умову не передбачали.
У даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст.625 ЦК України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст.549 ЦК України та ч.1 ст. 230 ГК України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За встановлених вище судом обставин, позовні вимоги є частково обґрунтованими в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3300977,00 грн основного боргу, пені у сумі 234467,49 грн, 3% річних у сумі 194835,28 грн, інфляційні втрати у сумі 451444,93 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" у сумі 3300977,00 грн основного боргу, пені у сумі 234467,49 грн, 3% річних у сумі 194835,28 грн, інфляційні втрати у сумі 451444,93 грн та про закриття провадження у справі №910/16676/21 в частині позовних вимог про стягнення 200000,00 грн.
Щодо розстрочення виконання рішення суду.
Відповідачем подано до суду клопотання про розстрочку виконання рішення суду на три місяці рівними частинами з виплатою кожної частини боргу до 30 числа кожного з трьох місяців.
В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду, відповідач посилається зокрема на те, що прострочення виконання зобов'язання за договором зумовлене сезонним характером господарської діяльності, складними економічними умовами господарської діяльності, щодо пов'язані із впровадженням в країні епідеміологічних заходів та запровадженням карантину на території України.
Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, суд дійшов висновку про наступне.
У відповідності до ч.3 ст.331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №908/1884/19.
Враховуючи зазначене вище, оцінивши обґрунтування заявника, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи не підтверджують наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні частини 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Недостатність чи відсутність коштів у відповідача, не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких виконання судового рішення можна розстрочити.
Так, у відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, посилання відповідача на складні економічні умови господарської діяльності, не є достатньою підставою для звільнення від виконання господарського зобов'язання та розстрочення виконання рішення суду.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Водночас заявником, у розумінні наведених вище приписів законодавства, не обґрунтовано в чому полягає виключність обставин, якими він обґрунтовує свою вимогу щодо розстрочення виконання рішення.
Також Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
З огляду встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/16676/21.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Позивачем разом із заявою про збільшення позовних вимог та у судовому засіданні 03.02.2022 подано до суду заяву про стягнення судових витрат по справі №910/16676/21. У заяві поданій до суду 03.02.2022 позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9000,00 грн витратна правову допомогу.
Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частиною 1 ст.124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч.2 ст.161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно із п.9 ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Таким чином, у положеннях Господарського процесуального кодексу України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин 5-7 статті 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (додаткова постанова від 21.08.2019 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі 922/2821/18).
Попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу по позову позивачем не додано. Не містить такого розрахунку і сам позов. Натомість у позові позивач зазначив, що інші судові витрати, окрім судового збору не очікує понести в зв'язку із розглядом справи
Відповідно до ч.2 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст.124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
З огляду на те, що позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, враховуючи положення статті 13 ГПК України, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, за якими учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат.
Суд зазначає, що відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи наведене, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 231, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Закрити провадження у справі №910/16676/21 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 200000,00 грн.
В іншій частині позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" (01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 9 -11; ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" (49025, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЛОЗОВА, будинок 13; ідентифікаційний код 40385766) основний борг у сумі 3300977,00 грн, пеню у сумі 234467,49 грн, 3% річних у сумі 194835,28 грн, інфляційні втрати у сумі 451444,93 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 65725,87 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
У клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" про розстрочення виконання рішення - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 15.02.2022.
Суддя С. О. Турчин