02 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/7802/20 пров. № А/857/15798/21
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року (суддя - Потабенко В.А., час ухвалення - 15:37 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 27.07.2021),
в адміністративній справі №380/7802/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
встановив:
У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позову, просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивача, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листах відповідача від 21.05.2020 року та зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; 2) стягнути з відповідача кошти в сумі 100000,00 (сто тисяч) гривень, на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.
Відповідач у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
З рішенням суду першої інстанції від 19.07.2021 року не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу через свого представника. Вважає апелянт, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновок суду, наведений в оскарженому рішенні щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з тим, що дана справа є продовженням виконання минулого рішення суду, є невірним, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії вирішується на підставі поданої до пенсійного органу заяви встановленого зразка, а її розгляд завершується прийняттям УПФ відповідного рішення, у якому зазначаються мотиви і підстави його прийняття. Не погоджується скаржник із висновком суду першої інстанції про відсутність можливості вирішити питання про поновлення виплати пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю відомостей про перебування останнього на обліку в органах Пенсійного фонду чи відділі соцзахисту, позаяк матеріали справи містять посвідчення міністерства соціального забезпечення УРСР про призначення пенсії позивачу. Щодо дискреційних повноважень відповідача, апелянт вказує, що відповідач при вирішенні питання стосовно наявності права особи на поновлення виплати раніше призначеної пенсії не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. За обставин у справі відповідач повинен або постановити рішення про поновлення пенсії або про відмову у такому поновленні, що і було виконано відповідачем - відмовлено у поновленні виплати пенсії, про що прийнято відповідачем нове рішення, яке є предметом позову у даній справі. З огляду на наявність у справі нового рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії - відповідач підлягає зобов'язанню судом - поновити виплату пенсії відповідно до чинного законодавства. На думку скаржника, судом протиправно поставлено право позивача на власність - його вже призначену пенсію, у залежність від того, що відповідач направив один запит і отримав негативну відповідь про призначення пенсії, тоді як не тільки у справі є пенсійне посвідчення, яке безспірно підтверджує факт призначення пенсії, а і у відповідача наявні всі документи, зокрема, в електронному виді, які були передані йому органом соціального захисту. Вказує апелянт, що у випадку власної халатності відповідач втратив документи позивача, то відповідачу була надана трудова книга та відповідне пенсійне посвідчення, на підставі яких відповідач і повинен був відновити пенсійну справу та поновити позивачу пенсію. Якщо ж відповідачу бракувало якихось документів, то відповідно до Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднанні управління, яке затверджене постановою Правління ПФУ №28-2 від 22.12.2014р. УПФУ має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Тому не можуть прийматися до уваги твердження відповідача про неможливість поновити пенсію позивачу з огляду на те, що позивач буцім-то не стоїть у нього на обліку. Адже, відповідач має всі дані стосовно пенсійного забезпечення позивача як у фізичному вигляді, так і в електронному. Отже, зважаючи на викладене вище - саме до відповідача була передана пенсійна справа позивача і саме на нього покладається обов'язок поновити і виплачувати йому пенсію, призначену органом соціального захисту населення. Якщо, ж з якихось причин Відповідачу не вдається відновити пенсійну справу - то він має всі необхідні документи та всі необхідні повноваження для виконання відповідних запитів - для заведення нової пенсійної справи. Крім того, вказує апелянт, що якби дійсно суд вважав, що дана справа є продовження виконання минулого рішення суду, то мав би закрити провадження у справі на підставі, що у справі є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами. Проте, суд відмовив по суті позову. Враховуючи вину у поведінці органів Пенсійного фонду України, недоотримана пенсія позивачу має бути виплачена з 07.10.2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Вважає скаржник, що відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 та обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Позивач стверджує, що вина відповідача та інших органів Пенсійного фонду України полягає не тільки в позбавленні пенсії і в бездіяльності, яка виразилась в не поновленні пенсії, але і в активних незаконних діях. Органи Пенсійного фонду України на чолі з Пенсійним фондом України, з моменту винесення рішення Конституційним судом України і до сьогоднішнього дня проводять протиправну, дискримінаційну кампанію по дезінформації своїх громадян, які проживають за кордоном, публікуючи недостовірну інформацію, відповідно до якої слідує, що у випадку, якщо пенсіонер проживає за кордоном, пенсія йому може бути виплачена лише за наявності відповідної міждержавної угоди між країнами. Позивач по справі, що на даний час постійно проживає в Державі Ізраїль, особа похилого віку, що десятки років свого життя віддав тяжкій праці, не маючи відповідних юридичних знань та не знаючи особливостей пенсійного законодавства, як і тисячі інших пенсіонерів, що проживають за межами України, був введений органами ПФУ в оману, та був впевнений, що він не має права на поновлення пенсії до моменту визначення механізму виплати пенсій в законодавстві України або до укладення договору між державами. Враховуючи вину у поведінці органів Пенсійного фонду України, на підставі ст.46 Закону про пенсії - пенсія позивачу має бути поновлена з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів. Твердження відповідача, що позивачем буцім-то не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії - є абсурдним, таким що не відповідає дійсності та має критично сприйматися судом з огляду на те, що позивачем вимога щодо особистої подачі заяви про поновлення пенсії була дотримана в повному обсязі. Також вказує скаржник, що твердження відповідача, що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем буцім-то забороняє відповідачу поновити пенсію позивача - є незаконним та дискримінаційним, а тому не має братися судом до уваги.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 19.07.2021 року - без змін.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.01.2022 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.02.2022 року.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.01.2022 року задоволено клопотання позивача (його представника) про участь в судовому засіданні на 02.02.2022 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».
Судове засідання в режимі відеоконференції 02.02.2022 року не проводилося за участю представника позивача (його представника) у зв'язку із зверненням до суду апеляційної інстанції представника позивача із заявою про розгляд справи без участі позивача ОСОБА_1 та його представника, в якій також висловлено прохання в підтримку апеляційних вимог в повному обсязі, які просять задоволити.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у січні 1990 року виїхав з України до держави Ізраїль на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.
У подальшому, через представника по довіреності позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 25.10.2018 року про поновлення виплати пенсії із 07.10.2009 року (а.с. 51 Т.2).
До заяви було додано наступні документи: довіреності представників (нотаріально засвідчені копії); посвідчення особи № НОМЕР_1 від 29.03.1990 (нотаріально засвідчена копія); ІПН (нотаріально засвідчена копія); виписка з трудової книжки (завірена копія); архівна довідка (оригінал); особистий листок з обліку кадрів (завірена копія); посвідчення № НОМЕР_2 (завірена копія); посвідчення учасника війни (завірена копія); заява з реквізитами банку (оригінал); апостильована особиста заява про поновлення пенсії (оригінал) (а.с. 51-71 т.2).
Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 22.03.2019 за №591/03.10-36 відмовило ОСОБА_1 у поновленні пенсії у зв'язку з відсутністю підстав для її поновлення (а.с. 49-50 т.2).
Не погодившись з вказаним рішенням УПФ від 22.03.2019 року, позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із адміністративним позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019.004291 позовні вимоги задоволено частково. Визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області при вирішенні питання про поновлення пенсії ОСОБА_1 - протиправною. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 22.03.2019 №591/03.10-36. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вирішити питання про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 у встановленому законом порядку з врахуванням позиції викладеної у рішенні суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 184-196 т.2).
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 21.05.2020 за №1300-0311-8/34165 було поінформовано ОСОБА_1 про те, що вирішити питання про поновлення виплати пенсії (перерахунок) немає можливості, оскільки на обліку ОСОБА_1 не перебував (а.с. 198-199 т.2).
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача та рішення відповідача від 21.05.2020 року про відмову у поновленні пенсії позивачу протиправними, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходів із того, що фактичний зміст правовідносин, що виникли між сторонами, полягає у контролі за виконанням судового рішення у справі №1.380.2019.007291 від 21.01.2020. Нових правовідносин між ОСОБА_1 та ГУ ПФУ у Львівській області в зв'язку з надісланням останнім відповіді від 21.05.2020 №1300-0311-8/34165 не виникло. Тому суд дійшов висновку про обрання позивачем невірного способу захисту порушених прав, і як наслідок - відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу згідно листа від 21.05.2020р.. У зв'язку із тим суд вважав, що похідні вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, суд погодився з твердженням відповідача, викладеним у відповіді від 21.05.2020 №1300-5904-7/59573, про відсутність можливості вирішити питання про поновлення виплати пенсії позивача у зв'язку з відсутністю відомостей про перебування останнього на обліку в органах Пенсійного фонду чи відділі соцзахисту.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
Отже, при розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до положень статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із приписами частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.
Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Так, статтею 383 КАС України передбачено можливість визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, а саме, згідно із ч.1 ст.383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, вказаною нормою визначено особливий порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, який здійснюється судом в процесі контролю за виконанням судових рішень.
Суд при вирішенні спору повинен встановити природу спірних правовідносин, зокрема те, які рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвела до порушення прав позивача, чи такі пов'язані з виконанням рішення суду, чи вчинені відповідачем у зв'язку з виникненням нових правовідносин.
Вказане відповідає правовій позиці Верховного Суду, що наведена у постанові від 12.11.2018 (справа №806/3099/17).
Крім того, згідно із правовою позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 27.11.2018 (справі №520/11892/17), наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як видано з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є оскарження дій та бездіяльності відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 , яка полягає у відмові, що викладена у листі від 21.05.2020р. №1300-0311-8/34165.
Водночас, із змісту вказаної відповіді (листа) ГУ ПФУ у Львівській області від 21.05.2020 №1300-0311-8/34165 видно, що така відповідь надана позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019.007291.
У цій відповіді (листі) від 21.05.2020 №1300-0311-8/34165 вказано про неможливість вирішити питання про поновлення виплати пенсії (перерахунок), тобто фактично про неможливість виконання рішення суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019.007291.
При цьому, як уже було вказано вище, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019.004291 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вирішити питання про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.
Це рішення суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019. 004291, згідно із даним Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87198146) набрало законної сили 24.04.2020 р..
Крім цього, апеляційний суд звертає увагу, що вказаний вище лист ГУ ПФУ у Львівській області від 21.05.2020 №1300-0311-8/34165 не є рішенням про відмову в поновленні виплату пенсії позивачу, а є інформаційним листом про неможливість вирішення питання про поновлення виплати пенсії позивачу.
В матеріалах справи відсутнє чинне рішення Пенсійного органу про відмову у поновленні пенсії позивача після рішення суду від 21.01.2020р..
В такій ситуації зумовлюється висновок про те, що станом на час розгляду цієї адміністративної справи питання про поновлення пенсії позивачу не вирішено ГУ ПФУ у Львівській області, тобто фактично є невиконаним рішення суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019.004291.
На підставі встановлених фактичних обставин справи та наведених правових норм колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що у даній справі позивач оскаржує дії та бездіяльність відповідача щодо невирішення питання про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, у зв'язку із невиконанням рішення суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019.004291, а не у зв'язку з виникненням нових правовідносин.
Отже, фактичний зміст правовідносин, що виникли між сторонами, полягає у контролі за виконанням рішення суду у справі №1.380.2019.004291 від 21.01.2020, який може бути здійснено у порядку, визначеному статтями 382, 383 КАС України.
У зв'язку із встановленим, суд апеляційної інстанції підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо обрання позивачем невірного способу захисту порушених прав, і як наслідок - відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним і скасування рішення щодо не поновлення пенсії.
Відносно позовних вимог про зобов'язання провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009, а також відшкодування моральної шкоди, то такі вимоги є похідними і також не підлягають до задоволення, за відсутності підстав для задоволення вимог про визнання протиправними дій і бездіяльності відповідача.
Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновки суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, і підстав для скасування рішення суду у цій частині немає.
Разом з тим, що стосується наведених у мотивувальній частині рішення суду від 19.07.2021 року висновків суду першої інстанції в частині погодження з твердженням відповідача, викладеним у відповіді від 21.05.2020 №1300-5904-7/59573 про відсутність можливості вирішити питання про поновлення виплати пенсії позивача у зв'язку з відсутністю відомостей про перебування останнього на обліку в органах Пенсійного фонду чи відділі соцзахисту, то такі висновки, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими, оскільки оцінку вказаним обставинам може бути надано судом при вирішенні відповідного питання в порядку судового контролю за виконанням рішення суду у справі №1.380.2019.004291 від 21.01.2020 року.
Тому, оскаржене рішення суду від 19.07.2021 року у відповідності до статті 317 КАС України у вказаній частині підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду відповідних висновків суду першої інстанції.
У решта частині рішення суду першої інстанції від 19.07.2021 року належить залишити без змін.
Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року в адміністративній справі №380/7802/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - змінити, а саме, у мотивувальній частині цього рішення суду виключити мотивувальні висновки про те, що суд погоджується з твердженням відповідача, викладеним у відповіді від 21.05.2020 №1300-5904-7/59573, про відсутність можливості вирішити питання про поновлення виплати пенсії позивача у зв'язку з відсутністю відомостей про перебування останнього на обліку в органах Пенсійного фонду чи відділі соцзахисту.
У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року в адміністративній справі №380/7802/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови суду складено 14.02.2022 року