14 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 352/2482/19 пров. № А/857/22129/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року про закриття провадження в адміністративній справі (суддя - Хоминець М.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - 22.11.2021р.),
в адміністративній справі №352/2482/19 за позовом ОСОБА_1 до Лисецької селищної ради Івано-Франківської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Посіцької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення 10 сесії 6 скликання Посіцької сільської ради від 09.07.2012р. у частині надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га. із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель запасу сільської ради по АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10.12.2019 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, провадження у справі закрито, на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (а.с. 68, 99).
Постановою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року ухвалу суду першої інстанції від 02 червня 2020 року та постанову суду апеляційної інстанції від 30 липня 2020 року - скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 134-141).
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10.12.2020р. замінено первісного відповідача Посіцьку сільську раду Тисменицького району Івано-Франківської області її правонаступником, яким є Лисецька селищна рада Івано-Франківської області (а.с. 156-157).
Ухвалою цього ж суду від 17.02.2021 р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_2 (а.с. 162-163).
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року закрито провадження в адміністративній справі, в зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (а.с. 197-201).
З цією ухвалою суду першої інстанції від 15.11.2021р. позивачка (апелянт) не погодилась та оскаржила її в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржена ухвала суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та за невірної юридичної оцінки фактичних обставин справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд першої інстанції помилково вважав, що факт приватизації третьою особою спірної земельної є обставиною, яка перешкоджає розгляду справи за правилами адміністративного судочинства.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржувану ухвалу суду від 15 листопада 2021 року.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом встановлено, що предметом спору у розглядуваній адміністративній справі є питання правомірності рішення сесії Посіцької сільської ради від 09.07.2012р. у частині надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Закриваючи провадження в адміністративній справі за цим позовом суд першої інстанції дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір набув приватноправового характеру, бо на підставі рішення Лисецької селищної ради від 14.05.2021 р., яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку площею 0,25 га. з кадастровим номером 2625884601:02:001:0045, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2405966926258, яке 08.07.2021р. зареєстровано за ним. Водночас, визнання протиправним та скасування рішення Посіцької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 09.07.2012 р. у частині надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір і не є достатнім та ефективним захистом порушених прав позивачки, тобто не виконується основне завдання судочинства.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Статтею 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Аналіз змісту наведених вище правових норм свідчить, що при розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб'єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - суб'єкт владних повноважень.
Водночас, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.
При цьому, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, спір, у якому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (дію чи бездіяльність) не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, а прийняте відповідачем рішення (дія чи бездіяльність), стосувалось прав іншої особи, а не позивача.
Приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що завданням цивільного судочинства, відповідно до ст.2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, адміністративні суди розглядають публічно-правові спори - такі, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади. Якщо в результаті їх здійснення приймається рішення, на підставі якого особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №809/739/17).
Колегія суддів враховує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 22.08.2019 року у справі №822/199/16, від 13.02.2019 року №815/1327/18.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своєю власністю (негаторний позов).
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з цим позовом обумовлено захистом права на власну земельну ділянку, а саме тим, що проїзд загального користування, через який вона має доступ (прохід та заїзд) до своєї земельної ділянки, включено до складу земельної ділянки, яка відводиться ОСОБА_2 , а отже, має місце приватноправовий інтерес, на захист якого, по суті, направлено звернення до суду з вимогою про скасування рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою.
Рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або в оренду є результатом здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямованим на набуття прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону. За юридичною природою такий дозвіл є правопідтверджувальним індивідуальним актом, оскільки підтверджує наявність у зацікавленої особи права замовити розробку проекту землеустрою щодо конкретної земельної ділянки для подальшого передання її у власність чи в оренду із земель державної або комунальної власності. Такий дозвіл безпосередньо стосується майнових інтересів особи та спрямований на створення необхідних організаційних і юридичних умов для набуття цивільних прав на земельну ділянку.
У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі №380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.
Відтак - правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.
Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб'єкта владних повноважень, в тому числі особи, яка не зверталась із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі №308/10112/16-а та від 18 грудня 2019 року у справі №160/4211/19.
Водночас допоки на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, особа не зареєструвала відповідне речове право на земельну ділянку, існує публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративного суду, крім випадку, якщо певне речове право на ту ж ділянку чи на її частину на момент прийняття вказаного рішення належить іншій особі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №617/1315/15-ц).
Оскільки на підставі дій суб'єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого фактично оспорюється апелянтом, про що зазначається позивачкою в своїй апеляційній скарзі, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Із матеріалів адміністративної справи та змісту позову видно, що спір у справі, що розглядається, стосується прав позивачки ОСОБА_1 на земельну ділянку, зокрема на користування земельною ділянкою, площею 0,2436 га. з кадастровим номером 2625884601:02:001:0048.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у розглядуваних правовідносинах, хоча позивач і оспорює дії та рішення Лисецької селищної ради Івано-Франківської області як суб'єкта владних повноважень щодо скасування рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою, однак наслідки цих дій та рішень призвели до зміни (виникнення, припинення) цивільних правовідносин і на даний момент мають майновий характер.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 02 червня 2020 року та постанову суду апеляційної інстанції від 30 липня 2020 року суд касаційної інстанції зазначає, що спір щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, яке є стадією процесу отримання права на земельну ділянку, є публічно-правовим, оскільки рішення не породило особистих майнових прав та зобов'язань конкретної особи. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію.
Однак з моменту ухвалення Верховним Судом у цій справі постанови від 24 вересня 2020 року до часу прийняття Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області ухвали від 15 листопада 2021 року про закриття провадження в адміністративній справі, обставини справи істотно змінилися.
У зв'язку з набуттям третьою особою ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,25 га. з кадастровим номером 2625884601:02:001:0045, право власності на яку зареєстровано 08.07.2021 р., яка межує із належною позивачці ОСОБА_1 на праві власності земельною ділянкою площею 0,2436 га. з кадастровим номером 2625884601:02:001:0048, даний спір набув приватноправового характеру.
Вказана обставина підтверджується долученою стороною позивача інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 192).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року в справа №485/1472/17 зазначила, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або в оренду, виготовлення спеціалізованою організацією такого проекту, рішення про його затвердження, видання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди земельної ділянки є елементами юридичного складу - виникнення права власності (оренди) земельної ділянки, - а тому їх слід оцінювати під кутом зору спрямування на виникнення права власності на земельну ділянку.
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оскаржуватися на предмет його законності, а вимоги про визнання такого рішення незаконним - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на земельну ділянку), що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб'єкта владних повноважень (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №401/2400/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №911/44/17).
Наявність права власності, інших речових прав третіх осіб на земельну ділянку, стосовно якої позивачем заявлені вимоги до суб'єктів владних повноважень щодо незаконності їх дій, рішень чи бездіяльності, унеможливлює розгляд справи як публічно-правового спору судами адміністративної юрисдикції.
Оскарження рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, прийняте на виконання розпорядчої функції органу влади як суб'єкта права власності на землю, після його виконання, тобто після державної реєстрації права, не має ніякого юридичного сенсу. Таке оскарження не може призвести до скасування державної реєстрації права на землю.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що розглядуваний спір хоча й зумовлений владними функціями відповідача як суб'єкта владних повноважень, однак має за мету захист приватного права, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачкою позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки за своєю суттю має приватно-правовий характер.
Одночасно, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року про закриття провадження в адміністративній справі №352/2482/19 за позовом ОСОБА_1 до Лисецької селищної ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль