14 лютого 2022 рокуСправа № 460/8142/21 пров. № А/857/20540/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року (суддя Дорошенко Н.О., м.Рівне, повний текст складено 22 жовтня 2021 року),
17.06.2021 (конверт а.с.11) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») (далі - в/ч НОМЕР_1 )в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 21.04.2021;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 21.04.2021 в сумі 77525,65 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 21.04.2021. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення в сумі 77054,35 грн за затримку розрахунку при звільненні, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду, його в частині задоволених позовних вимог, оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 наводячи окремі обставини справи вказує, передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Також зазначає, що при розрахунку суми середнього заробітку потрібно врахувати принцип співмірності заявлених до стягнення сум порівняно зі встановленим розміром заборгованості, характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача у розглядуваному спорі.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін)за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено строки виплати належних при звільненні працівникові сум, то суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення із позивачем своєчасного і повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 28.02.2019 №49 підполковника ОСОБА_1 з 28.02.2019 виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 (а.с.13).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2020 року у справі №460/6726/20 (далі - Рішення суду), яке набрало законної сили 23.03.2021, визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 без встановлення базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця індексації - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.14-18).
На виконання Рішення суду відповідачем 21.04.2021 позивачу виплачено кошти в сумі 77571,64 грн. Вказані обставини підтверджуються випискою по картковому рахунку позивача від 17.06.2021 (а.с.19).
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не в день виключення із списків особового складу, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять : посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу) було передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, за змістом положень статей 94, 116, 117 КЗпП статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як видно з матеріалів справи, на виконання Рішення суду виплата індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року у сумі 77571,64 грн була здійснена відповідачем 21.04.2021.
Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року по справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відтак, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 3 вересня 2020 року у справі №120/579/19-а.
Крім того, нерозповсюдження на військовослужбовців положень КЗпП стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведений не був, водночас, визнає право позивача на отримання компенсації за фактичний час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 21.04.2021, а тому за період з 28.02.2019 до дня фактичного розрахунку (783 дні) відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядку №100.
Абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки - розрахунку про грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню з військової служби ОСОБА_1 від 11.05.2021 №422 у січні 2019 року позивачем отримано грошове забезпечення в сумі 19986,75 грн, в лютому 2019 року - 19986,75 грн (а.с.20).
Розмір середньоденного заробітку склав 677,52грн.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошового забезпечення - 783, відтак сума середнього грошового забезпечення становить 530498,16 грн (677,52 грн х 783 дні).
Водночас, необхідно зауважити, що в порівнянні із визначеною сумою індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (77571,64 грн) вищевказані розрахункові суми (530498,16 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі в рази перевищують суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
За обставин цієї справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 469846,61 грн, з яких: грошове забезпечення 19986,75 грн та індексація грошового забезпечення 78752,93 гривень (14,36%).
Обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, становить 530498,16грн.
Апеляційний суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 76179,53грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (14,36% від 530498,16 грн).
Вказані висновки апеляційного суду та наведений спосіб розрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні узгоджуються із позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, що наведена у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі76179,53 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
З огляду на викладене, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні (28.02.2019 по 20.04.2021), а саме виплати індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 роки.
Зваживши на вищенаведене, застосований судом першої інстанції спосіб обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходячи із періодів з: 11.09.2020 (дата звернення до суду з позовом до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2019, з врахуванням проведеної виплати, з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року) по 21.04.2021 (виплата індексації за Рішенням суду) та відповідні подальші обрахунки є надумані і призвели до неправильного нарахування спірної сум середнього заробітку.
Необхідно зауважити, що період виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні згідно вимог статей 116-117 КЗпП повинен бути обрахований з 28.02.2019 (день звільнення/початку виникнення права на виплату всіх належних при звільненні сум) по 20.04.2021 (по день фактичного розрахунку - 21.04.2021).
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову у спосіб, що визначений цим судом, ґрунтується на не правильному застосуванні норм матеріального права, із невірним розрахунком періоду та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не правильно вирішив спір, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329КАС, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року в скасувати та прийняти постанову якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 20.04.2021.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення в сумі 76179,53 грн за затримку розрахунку при звільненні, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В задоволені решти позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року.