справа № 372/943/21 головуючий у суді І інстанції Тиханський О.Б.
провадження № 22-ц/824/1310/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; змінити спосіб стягнення аліментів, який було встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2018 року ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) батька дитини щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення повноліття, на тверду грошову суму у розмірі 5 000 грн., щомісячно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_3 . Після народження дитини спільне життя сторін не склалося, сторони розлучилися та почали проживати окремо. Дитина проживає разом з позивачем. Відповідач протягом останніх років участі у вихованні дитини не приймав, дитину не відвідує, не цікавиться її життям, матеріальну допомогу не надає, аліменти не платить. У 2019 році, коли відповідач відвідував дитину, він знущався з позивача, наносив їй тілесні ушкодження, влаштовував бійки та суперечки, дитина боїться батька. ОСОБА_2 перешкоджає дитині отримати повноцінне оздоровлення за кордоном шляхом ненадання згоди на перетин кордону України, через що позивачу неодноразово довелося звертатися до органів опіки та піклування з даного питання. Відповідач жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування позивача та дитини, а з боку ОСОБА_1 ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дитини з батьком та прийманні участі останнього у вихованні. Вказані обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове не бажання виконувати відносно дитини батьківські обов'язки, покладені на відповідача законом.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 , які утримуються з нього на користь ОСОБА_1 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2018 року в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) батька дитини щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на тверду грошову суму у розмірі 3 000 грн., щомісячно. В задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав та частини аліментів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та позбавити відповідача батьківських прав.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не взяв до уваги факт усунення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо малолітнього сина. Відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не займається утриманням та вихованням дитини. Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами та показами свідків. Суд не взяв до уваги, що з боку відповідача мали місце насильницькі дії, що спричинили середньої тяжкості тілесні ушкодження, через що позивач була змушена звертатися до правоохоронних органів. Дані дії свідчать про неадекватну та агресивну поведінку відповідача відносно оточуючих і мають негативний вплив на психіку дитини відносно норм поведінки у суспільстві та в сім'ї, зокрема. Відповідач також підтвердив, що він не забирав дитину з пологового будинку і не приймав жодної фінансової участі у розвитку дитини весь цей час. Судом не було взято до уваги моральну поведінку відповідача та здійснення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Суд надав відповідачу час на виправлення, відкладаючи справу на два місяці. Проте, дана обставина жодним чином не вплинула на відповідача і він жодного разу не приїжджав до дитини та не намагався якось виправитися. Позивач намагалася вплинути на відповідача та закликати його до виконання батьківських обов'язків шляхом звернення до органів опіки та піклування. Проте, дані дії також були марними. Орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Позивачем доведено, що нею вжито усіх заходів впливу до відповідача за неналежне виховання до дитини.
Отже, рішення суду першої інстанції переглядається в частині вимог про позбавлення відповідача батьківських прав.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 січня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.14).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) батька дитини щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
23 серпня 2018 року Обухівська районна державна адміністрація Київської області винесла розпорядження про участь у вихованні малолітньої дитини, якою розглянула заяву ОСОБА_2 та визначила його участь у вихованні сина ОСОБА_3 (а.с.18).
Відповідно до довідки Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у ОСОБА_2 існує заборгованість по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_3 .
11 вересня 2020 року Обухівська районна державна адміністрація Київської області надала висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 (а.с.30).
06 січня 2021 року Обухівська районна державна адміністрація Київської області надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , в зв'язку з ухиленням від виконання ним своїх батьківських обов'язків (а.с.31).
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17 вересня 2018 року розпочато досудове розслідування по факту нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.31).
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12 жовтня 2019 року розпочато досудове розслідування по факту не сплати аліментів ОСОБА_2 (а.с.34).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є недоведеними та не підтвердженими жодними доказами. Наявний конфлікт між матір'ю та батьком дитини так і часткова не сплата аліментів не є безумовними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та з урахуванням висновків, що містяться в постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 487/5912/17, від 25 квітня 2020 року в справі № 296/7848/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 750/2395/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 756/7260/18, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), яка відповідно до статті 9 Конституції України є складовою національного законодавства України, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про правадитини держави - учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказує на те, що відповідач не бажає виконувати відносно дитини батьківські обов'язки, покладені на нього законом, а саме протягом останніх років участі у вихованні дитини не приймає, дитину не відвідує, не цікавиться її життям, матеріальну допомогу не надає, аліменти не платить, перешкоджає дитині отримати повноцінне оздоровлення за кордоном шляхом ненадання згоди на перетин кордону України.
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз'яснено судам, що позбавлення батьківських прав (тобто, прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батька, матері батьківських прав щодо дитини здійснюється виключно за наявності передбачених законом підстав та є крайнім заходом впливу на відповідну особу в разі неможливості врегулювання спірних правовідносин іншим шляхом.
Цей захід впливу є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК), тому він підлягає застосуванню тільки тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Хант проти України» сказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.
Такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька до дитини, бажання спілкуватись і брати участь в її вихованні.
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з позивачем.
У даній справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь в його вихованні. У той же час, судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами виникли напружені стосунки, що негативно вплинуло на взаємовідносини батька та дитини, яка залишилася проживати з матір'ю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що з боку відповідача мали місце насильницькі дії, що спричинили середньої тяжкості тілесні ушкодження. Дані дії свідчать про неадекватну та агресивну поведінку відповідача відносно оточуючих і мають негативний вплив на психіку дитини відносно норм поведінки у суспільстві та в сім'ї, зокрема. Судом не було взято до уваги моральну поведінку відповідача та здійснення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У той же час, вказані обставини не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки не свідчать про те, що відповідач вчиняє відносно малолітньої дитини неправомірні дії та його спілкування з дитиною та участь у її вихованні може нашкодити дитині. Позивач не надала достатніх доказів, які дають підстави вважати, що батько дитини є особливо неблагонадійним та спілкування з ним суперечитиме інтересам малолітнього ОСОБА_3 .
Позивач також вказує на те, що орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 06 січня 2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , на який посилається позивач, ґрунтується на відсутності участі батька у вихованні дитини, самостійному вихованні дитини матір'ю, ухиленням батька від виконання ним своїх батьківських обов'язків по утриманню дитини, акті обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини та свідченнях сусідів ОСОБА_1 . Вказаний висновок не містить жодних посилань на те, на підставі чого орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина. У висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачем щодо врегулювання конфлікту між сторонами, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини.
Неприязні стосунки між батьками дитини не є підставою для позбавлення одного з батьків батьківських прав.
Отже, наведені у висновку обставини як у своїй сукупності, так і окремо, не дають підстав стверджувати, що відповідачумисно та свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками та ухиляється від їх виконання, а сам висновок не є достатньо обґрунтованим.
Позивач також зазначає, що відповідач не сплачує аліменти. Однак, вказані обставини не є безумовною підставою вважати, що батько свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками та ухиляється від їх виконання.
Під час розгляду справи у суді встановлено, що батько дитини має бажання спілкуватися з малолітнім сином та брати участь у його житті. Вказані обставини підтверджують, зокрема, зверненням відповідача до органу опіки та піклування з заявою про визначення способу участі у вихованні дитини шляхом реалізації права спілкування батька зі своїм малолітнім сином. Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23 серпня 2018 року визначено спосіб такої участі.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.