справа № 761/45983/18 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.
провадження № 22-ц/824/3498/2022 суддя-доповідач у ІІ Інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про встановлення факту проживання однією сім'єю з спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом,-
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 з ним у період часу з грудня 2004 року до 29 квітня 2011 року включно однією сім'єю та визнати позивача спадкоємцем четвертої черги за законом спадкодавця ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з грудня 2004 року по 29 квітня 2011 року позивач проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після смерті спадкодавця ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй рухоме і нерухоме майно, до якого увійшли: депозитний вклад у ВАТ «Державний ощадний банк України» в сумі 10 000 грн. та двокімнатна квартина АДРЕСА_1 . В Шевченківському районному суді міста Києва перебуває цивільна справа № 761/43241/17 про визнання спадщини ОСОБА_2 відумерою. Так як існує спір про право на спадщину, порушуються спадкові права позивача, як спадкоємця четвертої черги. Враховуючи те, що син спадкодавця ОСОБА_3 , являючись єдиним спадкоємцем першої черги за законом, так і за заповітом ОСОБА_2 від 14 травня 1999 року, після смерті спадкодавця не прийняв у встановлений законом строк спадщину, та помер у 2014 році, не маючи спадкоємців за законом. У даному випадку ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем усього майна, що залишилося після смерті ОСОБА_2 . Хоча після смерті спадкодавця позивач не звертався до нотаріальної контори про прийняття спадщини, він є таким спадкоємцем, який вчасно прийняв спадщину протягом встановленого строку відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що свідки не підтвердили факту ведення спільного господарства між померлою та позивачем не відповідає обставинам справи, а надана судом невірна оцінка показам свідків призвела до неповного з'ясування обставин справи. Подані позивачем письмові документи доводять факт наявності у позивача, ОСОБА_2 та її сина довірливих стосунків, оскільки такі документи передаються лише близьким. Позивач вказує на те, що станом на період з 2005 року і до моменту смерті ОСОБА_2 позивач був єдиним членом їхньої родини, хто міг фінансово забезпечувати основні витрати сім'ї, так як ОСОБА_2 була непрацездатною, оскільки була пенсіонером, а її син ОСОБА_3 був безробітним. Крім того, надані позивачем докази у їх взаємному зв'язку та сукупності дають підстави для встановлення юридичного факту спільного проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_2 понад п'ять років.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.135, Т.1).
За життя ОСОБА_2 була зареєстрована і проживала в належній їй на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_1 (а.с.24, Т.1).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, в тому числі на вищезазначену квартиру. За життя ОСОБА_2 було складено заповіт на користь свого сина ОСОБА_3 (а.с. 165, т.1).
13 червня 2019 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ліпатової Л.А. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , як спадкоємець четвертої черги за законом (а.с. 133, т.1).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 21 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач просив встановити факт його проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім'єю, в період часу з грудня 2004 року по 29 квітня 2011 року включно.
Позивач вказував на те, що проживав у належній спадкодавцю квартирі разом з нею та її сином, як єдина сім'я, а після смерті ОСОБА_2 продовжував жити разом з нею та її сином ОСОБА_3 в цій квартирі, вважаючи його своїм братом.
Водночас, рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року у справі № 760/4372/15-ц, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловол С.М., про визнання права власності на майно в порядку спадкування встановлено, що позивачем не доведено, що ОСОБА_3 прийняв спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 фактично, оскільки судом не встановлено, що на час смерті ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 проживав разом із нею в цій квартирі.
Надані позивачем письмові докази, не підтверджують факт ведення з померлою спільного господарства. Більша частина наданих доказів підтверджують лише наявність на праві власності майна у померлої та досвід її роботи на підприємствах. Крім того, надані позивачем докази на оплату певних видів житлово-комунальних послуг в квартирі спадкодавця, свідчать про оплату комунальних послуг вже після смерті ОСОБА_2 .
Свідки, які були допитані в судовому засіданні судом першої інстанції, повідомили лише про окремі випадки, коли їм було відомо про факт проживання позивача із померлою. Однак, такі свідчення не підтверджують факту ведення спільного господарства між померлою та позивачем, наявності у сторін спільного побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Фактично позивач, наполягаючи на задоволенні своїх вимог, посилаються виключно на покази свідків, про що не заперечував в суді апеляційної інстанції. Як було зазначено вище, зазначені покази по суті не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків.
Крім того, покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 129/2115/15-ц від 14 лютого 2018 року.
Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , ведення з нею спільного побуту та наявності між ними взаємних прав та обов'язків.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалено на підставі наявних у справі доказах, є законним та обґрунтованим, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.