Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
14 лютого 2022 року № 520/19259/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 4 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321742) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування повного розміру місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років з урахуванням повного розміру місячного грошового забезпечення за останній місяць служби (липень 2017 року), з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення (3257,84 грн.), винагороди за бойове чергування (38,00 грн.), індексації грошового забезпечення (299,75 грн.+1398,60 грн. = 1698,35 грн.), установленої Законом України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
- у відповідності до вимог ст. 371 КАС України негайно виконати судове рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач протиправно не включив щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, винагороду за бойове чергування та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення, з якого було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років.
Харківським окружним адміністративним судом позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження по справі, запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачем, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що при здійсненні розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача, відповідач діяв в межах та спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України, оскільки спірні виплати не входять до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а мають особливий і разовий характер.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Справа розглянута з урахуванням перебування судді у відпустці.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу та наказом начальника Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02.08.2017 №325-ос виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Вищевказаним наказом зобов'язано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення на день звільнення за 24 повних календарних роки військової служби відповідно до Інструкції від 20.05.2008 №425.
Позивач звернувся з заявою до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про надання розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Листом від 16.09.2021 №11/П-32/12599 відповідач повідомив позивача про розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, яка була виплачена останньому, а також надав довідку про розмір вихідної допомоги при звільненні та розрахунково-платіжну відомість, з яких позивачу стало відомо, що при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служи не було враховано щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, винагороду за бойове чергування та індексацію грошового забезпечення.
Вважаючи дії відповідача щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування повного розміру місячного грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Частиною 3 статті 25 Закону України від 03.04.2003 №661-IV «Про Державну прикордонну службу України» передбачено, що Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Таким чином, в обох перелічених випадках розрахунковою базою для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні є розмір місячного грошового забезпечення.
Як передбачено п.п. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби (припинено контракт) на підставі ст. 26 ч. 6 пп. «а» з урахуванням ст. 26 ч. 8 п. 1 пп. «ї» Закону №2232-XII.
На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 24 роки 09 місяців 10 днів, а відтак, відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону №2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.
Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.
Згідно розрахунку одноразової допомоги позивача при звільненні до складу грошового забезпечення позивача для обрахування цієї допомоги при звільненні з військової служби не включені: додаткова грошова винагороду в розмірі, передбаченому Постановою №889 та винагорода за бойове чергування.
Водночас, судом встановлено та підтверджується даними особистої картки грошового забезпечення позивача з січня по серпень 2017 року, щомісячна додаткова грошова винагорода і винагорода за бойове чергування носять систематичний, щомісячний характер.
Підставою для виплати позивачу одноразової грошової допомоги без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди та винагороди за бойове чергування слугував наказ начальника Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02.08.2017 №325-ос, відповідно до якого позивачеві нараховано і виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом адміністрацією Державної прикордонної служби України 20.05.2008 №425 (далі - Інструкція).
Так, за змістом п. 4.10.1 Інструкції військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до п. 1.2 Інструкції встановлено, що місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія).
Отже, Інструкцією не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, таких складових як щомісячна додаткова грошова винагорода і винагорода за бойове чергування.
Водночас, суд зазначає про пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до їх компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону №2011-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №820/1784/17.
Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищевказаній справі Велика палата дійшла наступних висновків:
«Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця».
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Наведені висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 по справі №522/2738/17 та Верховним Судом у постановах від 24.06.2020 по справі №640/4032/18, від 16.05.2019 по справі № 826/11679/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші правові висновки з цього питання на увагу суду не заслуговують, адже правові позиції Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду України, що указано у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року справа № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року № 826/3398/17.
До того ж правовий висновок Верховного Суду з приводу включення щомісячної додаткової грошової винагороди до місячного грошового забезпечення військовослужбовця у цілях обчислення розміру та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні викладений і у постанові від 31.03.2021 по справі №620/2878/20, що є останньою у часі практикою Верховного Суду.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що національний закон України у сфері соціального та пенсійного забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України передбачає єдине поняття місячного грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.
Суд зазначає, що останні 7 місяців перед звільненням додаткова грошова винагорода та винагорода за бойове чергування нараховувались та виплачувались позивачу щомісяця, а тому, за жодних обставин такі складові не можуть вважатись одноразовими.
Виплата позивачу додаткової грошової винагороди та винагороди за бойове чергування відповідачем не заперечується.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без врахуванням додаткової грошової винагороди та винагороди за бойове чергування є протиправними.
Щодо наявності підстав для включення індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Статтею 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Суд виходить з того, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 27.12.2019 у справі №643/11749/17, предметом розгляду яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.
При цьому, суд враховує позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 24.10.2018 по справі №820/3211/17, в якій суд касаційної інстанції за наслідками дослідження аналогічних обставин дійшов висновку, що чинним законодавством передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Також, суд зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що при обчисленні пенсії не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування індексації грошового забезпечення є також протиправними.
Щодо вимоги відповідно до ст. 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом першим ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням. Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
На думку суду, у пункті 1 та 2 ч. 1 ст. 371 КАС України йде мова про негайне виконання стягнення пенсій, інших періодичних платежів, заробітної плати, іншого грошового утримання, у разі позбавлення осіб зазначених виплат. Інститут негайного виконання стягнення виплат за один місяць у такому разі виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору, однак ст. 371 КАС України не передбачає стягнення всієї недоплаченої суми виплат або платежів за певний період часу однією сумою.
Натомість спірні правовідносини між сторонами у цій справі полягають не у позбавленні позивача грошових коштів як засобу існування. У цьому випадку існує лише спір щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги, яка є разовою виплатою, яка здійснюються при звільненні з військової служби.
На підставі зазначеного суд не вбачає підстав для застосування статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України та негайного виконання судового рішення у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011 у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010 у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994 у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 4 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321742) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування повного розміру місячного грошового забезпечення.
Зобов'язати 4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.2019 №2011-XII у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років з урахуванням повного розміру місячного грошового забезпечення за останній місяць служби (липень 2017 року), з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, винагороди за бойове чергування, індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Шляхова О.М.