02 лютого 2022 року Справа № 160/23641/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо виплати ОСОБА_1 суми разової грошової допомоги за 2020 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є учасником бойових дій, а тому, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ має право на разову грошову допомогу, що виплачується щорічно до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, означена допомога виплачена у меншому розмірі, ніж це передбачено положеннями вказаного Закону.
Крім того, позивач посилається на те, що при виплаті щорічної одноразової допомоги до 5 травня відповідачем не враховано рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 та допущені протиправні дії, які призвели до виплати спірної допомоги у неналежному розмірі.
Позивач, вважаючи такі дії відповідачів протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 30.11.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, даною ухвалою залучено в якості співвідповідача Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради.
У встановлений судом строк, заперечуючи проти позовних вимог, Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради надав до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки діє на підставі Статуту та не є тотожним Центру (визначеним відповідачем по зразковій справі № 440/2722/20), який діє на підставі типового положення про Центри, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25.04.2006 року № 147.
Крім того, КЗ «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» ДОР зазначає, що він лише здійснює підготовку відомостей на виплату (друк та направлення до банківських установ/ центрів поштового зв'язку) на підставі розпоряджень органів соціального захисту населення - суб'єктів владних повноважень та версії програмного забезпечення державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України на кожний рік.
Відповідач стверджує, що він самостійно не призначає та не визначає розміру жодного виду допомоги, зокрема, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, який встановлено ч.2 ст. 122 КАСУ щодо виплати допомоги за 2020 рік, оскільки останній знав про свої права, які визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , дата видачі 02.05.2015 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
У квітні 2020 року було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1390,00 грн., що підтверджується відповідною довідкою, яка надана відповідачем та міститься в матеріалах справи.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" пп. 1 п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину 5 статті 12 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які встановлювали різний розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій, а саме: пункт 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (яким уповноважено Кабінет Міністрів України встановлювати розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій), та частина 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (яка в силу рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 з 22 травня 2008 року діяла в редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком»).
Суд зауважує, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади України - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Чинним законодавством України не врегульовано питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.
Так, Конституційний Суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року у справі № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
З огляду на викладене, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.
Зважаючи на те, що норма пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийнята пізніше, ніж норма частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то у такому випадку при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій слід враховувати саме норму пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин».
Таким чином, суд дійшов висновку, що положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ) та постанов Кабінету Міністрів України № 223 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року та № 237 від 20 березня 2019 року підлягали застосуванню при визначенні позивачу розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій до 2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 348/2100/16-а, від 19 червня 2018 року у справі № 459/2783/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 550/1131/17, від 13 червня 2019 року у справі № 564/189/17 та від 31 липня 2019 року у справі № 348/2005/16-а.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Приписами ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року встановлено, що мінімальна пенсія - це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Так, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-IX від 14 листопада 2019 року встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2020 року - 1638,00 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році складає 8190,00 грн. (1638,00 грн. х 5).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі № 440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року.
Разом з тим, це судове рішення є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було отримано разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі, меншому, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому, суд дійшов висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Щодо посилання КЗ "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради на те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, то суд зазначає наступне.
Так, зі змісту постанови Великої палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 слідує, що це рішення є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), щодо нарахування та виплати такої допомоги у 2020 році у розмірі, передбаченому ст. 13 Закону № 3551-XII.
Крім того, абз. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України(далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання).
Таким чином, визначений Кабінетом Міністрів України порядок передбачає, що виплату грошової допомоги до 5 травня проводить саме Міністерство соціальної політики через відповідні структурні підрозділи (районні органи соціального захисту населення та центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Судом встановлено, що на підставі наказу Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22.03.2019 року № ОД-65/0/209-19 "Про передачу функцій", починаючи з 2019 року функції з нарахування та здійснення соціальних виплат за КПКВК 2501150 передано до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення Дніпропетровської обласної ради.
Суд звертає увагу на те, що Комунальним закладом "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради здійснювалась виплата грошової допомоги до 5 травня позивачу, а тому, саме Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради є належним відповідачем у справі, оскільки вказаний висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у зразковій справі № 440/2722/20.
Таким чином, належним відповідачем у даній справі є Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради.
Крім того, відповідач -Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації не здійснює функції з нарахування та виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня, а тому ним не порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту.
Тому, позовні вимоги, заявлені до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснював саме КЗ «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» ДОР, який і є належним відповідачем у цій справі.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від 06.09.2005р.; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від 18.07.2006р.; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від 10.02.2010р.; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994р., п.29).
Щодо посилання КЗ "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" ДОР на судову практику суду апеляційної інстанцій в інших справах, де відповідачем було визначено Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, то суд не приймає їх до уваги, оскільки такі судові рішення винесено до покладення на КЗ «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» ДОР функцій з нарахування та здійснення соціальних виплат.
Також суд не погоджується з твердженнями КЗ "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" ДОР щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 295/3897/17.
Так, у вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Разом з тим, право на отримання позивачем належної йому за Законом соціальної виплати підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки якщо за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплати та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні виплати доти, доки право на таку виплату передбачено чинним законодавством України.
Протиправне нездійснення соціальної виплати, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів, а саме, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України, може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно позивача, чим порушує його/її право на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно здійснення соціальної виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання соціальних виплат та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи, суд зробив висновок, що дана позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , дата видачі 02.05.2015 року, що наявна в матеріалах справи, а, отже, їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 9, 77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради щодо виплати ОСОБА_1 суми разової грошової допомоги за 2020 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплаченої суми.
У іншій частині позовних вимог- відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 02.02.2022 року.
Суддя І.О. Лозицька