28 січня 2022 року Справа № 160/22905/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
22 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській від 30.08.2021 року у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській оформити і видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, замість втраченого, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ та проставити відмітку про реєстрацію без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних.
В обґрунтування позовної заяви позивач повідомив, що у зв'язку із втратою паспорта у формі книжечки він 27 серпня 2021 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та 01 вересня 2021 року до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення та видачу ОСОБА_1 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, без згоди на обробку своїх персональних даних, з формулюванням відмови за релігійними переконаннями у оформленні і отриманні паспорта у формі ID-картки.
Однак, Головне управління ДМСУ в Дніпропетровській області листом від 30 серпня 2021 року №К-249/6/1201-21/1201.4.1/9673-21 та Новомосковський районний відділ ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області листом №1235-1620/1235-21 від 03.09.2021 року повідомили позивача про відмову у наданні паспорта у формі книжечки у зв'язку із його втратою.
Позивач вважає відмову такою, що грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси, права людини, що і стало підставою для звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
14 грудня 2021 року на адресу суду від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№113678/21, в якому останній заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними і необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Дійсно, 27.08.2021 року позивач звертався із заявою, складеною у довільній формі, до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та з такою ж заявою до Новомосковського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в яких просив: «в зв'язку з викраденням паспорта громадянина України оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі».
Враховуючи вимоги законодавства про звернення громадян, Новомосковським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих.№1235-1620/1235-21 від 03.09.2021 року та Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих.№К-249/6/1201-21/1201.4.1/9673-21 від 30.08.2021 року було розглянуто вищезазначені заяви позивача та відповідними листами надано відповідь щодо порядку оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства.
Отже, вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження позивача про нібито відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України є необґрунтованим та безпідставним, оскільки зазначені вище заяви не є заявами про надання адміністративної послуги, а відповідно листи-відповіді Новомосковського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних, то ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі книжечки не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Щодо вимоги зобов'язати відповідача проставити відмітку про реєстрацію, зазначив, що механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлення форми необхідних для цього документів визначений «Правилами реєстрації місця проживання» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207.
Так, пунктом 3 розділу «Загальні положення» Правил №207 встановлено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Згідно пункту 8 розділу «Загальні положення» Правил №207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".
Враховуючи вищенаведене, ГУ ДМС у Дніпропетровській області заперечує проти пояснень, міркувань та аргументів позивача, які він навів у позовній заяві, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що у зв'язку із втратою паспорта у формі книжечки позивач 27 серпня 2021 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та 01 вересня 2021 року до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення та видачу ОСОБА_1 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, без згоди на обробку своїх персональних даних, з формулюванням відмови за релігійними переконаннями у оформленні і отриманні паспорта у формі ID-картки.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих.№К-249/6/1201-21/1201.4.1/9673-21 від 30 серпня 2021 року та Новомосковським районним відділом ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області листом вих.№1235-1620/1235-21 від 03.09.2021 року було розглянуто заяви ОСОБА_1 і надано лист-відповідь щодо порядку оформлення паспорта громадянина України у зв'язку із його втратою, у тому числі і у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до норм чинного законодавства, та додатково зазначено, що заяви не є заявами про надання адміністративної послуги, а відповідно листи-відповіді Новомосковського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.
ОСОБА_1 вважає відмову такою, що грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси, права людини, що і стало підставою для звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема, Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, що була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини (Elsholz v.Germany) [ВП], заява № 25735/94, п.45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492 від 21.12.2019 документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч.1 ст.21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч.3 ст.13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.3,5,6,8 Положення про паспорт №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна;, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 червня 2019 року №456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України .
Пунктом 1 Розділу І Порядку №456 встановлено, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з п.2 Розділу І Порядку №456, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Так зокрема, розділ VI Тимчасового порядку регулює відносини пов'язані з видачею паспортів замість утрачених або викрадених.
Пунктом 1 розділу VI Тимчасового порядку передбачено, що для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає:
1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком,
наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку;
2) рішення суду;
3)заяву;
4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;
5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта);
6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України);
7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб)...».
Поряд з цим, п.3 Постанови №302 визначено, що до завершення роботи із забезпеченням у повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.01.2016 припиняється.
Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (від цифрований образ обличчя особи, від цифрований підпис особи, від цифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.
Як встановлено судом, позивач звернувся до відділу УДМС України із заявою про видачу йому у зв'язку із втратою паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку із відмовою із релігійних переконань у оформленні паспорту у формі пластикової картки ID.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.6 Закону №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст.2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.5,6 ст.6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
У цьому контексті суд зауважує, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
При цьому, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі Groppera Radio AG and Others v. Switzerland від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачене.
Поряд з цим, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 18.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
В силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, при вирішенні спору у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
На час звернення особи до відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч.3 ст.21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
З урахуванням викладеного, у цій справі суд дійшов висновку, що позбавлення позивача права мати та користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене втручання є не пропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
На думку суду, за наявності норми, що регулює можливість оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки недоцільно позбавляти особу такого права враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.02.2020 у справі №480/1430/19.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що при видачі паспорта у формі книжечки, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлення форми необхідних для цього документів визначений «Правилами реєстрації місця проживання», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207.
Так, пунктом 3 розділу «Загальні положення» Правил №207 встановлено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Згідно пункту 8 розділу «Загальні положення» Правил №207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Як слідує зі змісту відповіді від 30.08.2021 відповідач вказав позивачу, що постановою КМУ від 03.04.2019 №398 Про внесення змін до п.3 постанови КМУ від 25.03.2015 №302, яка набрала чинність 07.06.2019, до постанови КМУ від 25.03.2015 №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до пп.1 п.1 розділу IV "Обмін паспорта" Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591, обмін паспорта здійснюється в разі зміни прізвища, імені, по-батькові, дати та/або місця народження.
Згідно з п.2 Тимчасового порядку заявник для обміну паспорта подає:
1) заяву;
2) рішення суду;
3) паспорт, що підлягає обміну;
4) дві (три у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;
5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита в разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення його від сплати;
6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально;
7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Тобто, фактично відповідач відмовив позивачу у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки замість втраченого позивачем лише за відсутності у позивача відповідного рішення суду.
При цьому, суд зазначає, що відповідач у своєму листі не вказував на неподання позивачем необхідних документів чи їх неповноту.
Дослідивши відповідь відповідача, оформлену листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вих.№К-249/6/1201-21/1201.4.1/9673-21 від 30 серпня 2021 року, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно відмовив позивачу у видачі паспорта громадянина України у зв'язку із його втратою та формально відмовив у такій процедурі з мотивів відсутності відповідного судового рішення.
Відтак, така заява позивача не була розглянута відповідачем по суті.
Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відмовляючи позивачу у видачі паспорта у формі книжечки у зв'язку із його втратою на підставі заяви ОСОБА_1 , діяло не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області від 30.08.2021 року у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку із його втратою, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ та необхідності поновлення порушеного права шляхом зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській оформити і видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, замість втраченого, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до вимог ч.1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією АТ "Акцент-банк" №MP-AB040883VLV_22129586 від 22 листопада 2021 року.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 800,00 грн. (вісімсот гривень нуль копійок).
Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки, у зв'язку із його втратою, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) оформити і видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, замість втраченого, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 800,00 грн. (вісімсот гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник