ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
08 лютого 2022 року Справа № 923/1603/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши справу
за позовом: Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№90)", м. Херсон, код в ЄДРПОУ 08680997,
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія Бетон", м. Херсон, код в ЄДРПОУ 34555046,
про стягнення 29735,86 грн.
Розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Обставини справи.
06 грудня 2021 року Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№90)" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія Бетон" суми заборгованості у розмірі 29735,86 грн, з якої: 26716,37 грн - сума основного боргу, 2268,55 грн - сума інфляційних втрат та 750,94 грн - сума 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач надав відповідачу послуги по виготовленню продукції, однак останнім не в повному обсязі здійснено оплату наданих позивачем послуг, за підрахунками позивача сума основного боргу відповідача становить 26716,37 грн. Оскільки відповідачем порушено строки виконання зобов'язань, позивачем, на підставі ст.ст. 526, 530, 549-554, 625, 655 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою від 10 грудня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин та заперечення (в разі надходження відповіді на відзив), а позивачу - відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України у встановлені строки.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклик і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Матеріали справи містять докази вручення позивачу ухвали суду про відкриття провадження у справі (т. 1, а.с. 47).
Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 923/1603/21 надсилались судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте, ухвала про відкриття провадження у справі № 923/1603/21, надіслана на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою Укрпошти щодо причини повернення (досилання) - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місцезнаходження, місця проживання, ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Однак, відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Від сторін у справі жодних заяв, клопотань про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених вищезазначеним Законом, не надходило.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Суд зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі у відповідача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, подання відзиву, тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги відсутність протягом тривалого часу будь-яких клопотань від сторін у справі, в яких останні заперечували б проти розгляду даної справи по суті, враховуючі, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами. За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання розумних строків вирішення спору справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд,
Матеріали справи свідчать, що згідно актів наданих послуг № 249 від 16 листопада 2020 року, № 256 від 20 листопада 2020 року, № 283 від 22 грудня 2020 року та № 285 від 24 грудня 2020 року Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№90)" (надалі - виконавець або позивач) було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Таврія Бетон" (надалі - замовник або відповідач) послуги з виготовлення армокаркасу та секцій, на загальну суму 47517,36 грн (т. 1, а.с. 29-32), які відповідач не оплатив.
Позивач зазначає, що після заявлених усних претензій на адресу замовника щодо проведення своєчасних розрахунків за виконані послуги згідно підписаних актів, було досягнуто згоди на отримання виконавцем від замовника товару на суму 21774,00 грн в рахунок погашення існуючої заборгованості, що підтверджується видатковою накладною № 444 від 24.05.2021 (т. 1, а.с. 40).
Позивач вказує, що відповідачем частково здійснено оплату наданих послуг, залишок заборгованості становить 26716,37 грн.
Отже, за твердженням позивача, загальна сума заборгованості відповідача становить 29735,86 грн, з якої: 26716,37 грн - сума основного боргу, 2268,55 грн - сума інфляційних втрат та 750,94 грн - сума 3% річних.
Оскільки відповідачем не виконані зобов'язання з оплати наданих послуг, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 29735,86 грн заборгованості.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№90) підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору про надання послуг у спрощений спосіб, встановлення факту надання послуг та встановлення факту порушення умов договору відповідачем в частині оплати наданих послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№90)" і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАВРІЯ БЕТОН" досягнуто домовленість щодо надання позивачем послуг з виготовлення армокаркасу та секцій, тобто укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб.
Позивачем згідно актів наданих послуг № 249 від 16 листопада 2020 року, № 256 від 20 листопада 2020 року, № 283 від 22 грудня 2020 року та № 285 від 24 грудня 2020 року виконані роботи (надані послуги) на загальну суму 47517,36 грн. Вказані акти підписані представниками позивача та відповідача без претензій і зауважень.
Суд звертає увагу позивача, що згідно актів наданих послуг № 249 від 16 листопада 2020 року, № 256 від 20 листопада 2020 року, № 283 від 22 грудня 2020 року та № 285 від 24 грудня 2020 року, позивачем виконані роботи (надані послуги) на загальну суму (13792,04+20688,06+9137,26+3900,00=47517,36) 47517,36 грн, а не 48490,36 грн, як помилково у позовній заяві зазначає позивач.
Після заявлених позивачем усних претензій на адресу замовника щодо проведення своєчасних розрахунків за виконані послуги згідно вищевказаних актів, між сторонами було досягнуто згоди на отримання виконавцем від замовника товару на суму 21774,00 грн в рахунок погашення існуючої заборгованості, що підтверджується видатковою накладною № 444 від 24.05.2021.
Решта наданих позивачем послуг у розмірі 25743,36 грн залишилась відповідачем несплаченою, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у сумі 25743,36 грн.
Суд також звертає увагу позивача, що за підрахунком суду (47517,36-21774,00=25743,36), відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги у розмірі 25743,36 грн , оскільки за надані послуги на загальну суму 47517,36 грн позивач в рахунок часткового погашення відповідачем заборгованості отримав від останнього товар на загальну сум 21774,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 444 від 24.05.2021.
В силу приписів ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Підписані позивачем та відповідачем вищевказані акти надання послуг № 249 від 16 листопада 2020 року, № 256 від 20 листопада 2020 року, № 283 від 22 грудня 2020 року та № 285 від 24 грудня 2020 року, які одночасно підтверджують факт досягнення сторонами домовленості щодо предмету та ціни такого правочину, а також, факт передачі та одержання послуг, свідчить про виникнення між сторонами відносин з надання послуг, які регулюються Главою 63 ЦК України.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Таким чином, підписання відповідачем актів надання послуг № 249 від 16 листопада 2020 року, № 256 від 20 листопада 2020 року, № 283 від 22 грудня 2020 року та № 285 від 24 грудня 2020 року, без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості наданих позивачем послуг, свідчить про прийняття відповідачем наданих позивачем послуг, які фактично ототожнюються з прийнятим товаром та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі у порядку ч. 1 ст. 692 ЦК України, тобто з моменту прийняття відповідних послуг.
Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов'язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов'язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.
У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов'язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.
Отже, зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб'єктивної умови відповідальності.
Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб'єктивних, але і об'єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.
У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об'єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.
Доказів сплати, заперечень або спростування визначеної судом обґрунтованої суми основного боргу у розмірі 25743,36 грн - відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 25743,36 грн - є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
В іншій частині вимоги щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 973,01 грн - заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 750,94 грн та інфляційних втрат у розмірі 2268,55 грн, суд зазначає наступне.
Згідно із частинами першою, другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.
Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат (т. 1, а.с. 11), та встановлено наявність помилок у здійсненому позивачем розрахунку, які призвели до зайвого нарахування 3% річних та інфляційних втрат
Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") здійснив власний розрахунок 3% річних за період з 25.12.2020 по 30.11.2021.
Розрахунок 3% річних має наступні дані:
Дата початку нарахування:25.12.2020.
Дата закінчення нарахування:30.11.2021.
Відсоткова ставка:3% річних.
Розраховується за формулою:
[Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]
Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуВідсоткова ставкаВідсотки
25.12.202030.11.202134125 743.363721.48
Всього: 341 721.48
Отже, за здійсненим судом розрахунком, загальна сума 3% річних складає 721,48 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 3% річних лише у розмірі 721,48 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення 3% річних заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Також за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за період з 01.01.2021 по 30.10.2021, оскільки позивач у власному розрахунку інфляційних втрат визначив саме цей період.
Розрахунок інфляційних втрат має наступні дані:
Розрахунок здійснюється за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) = 1.08491248
Інфляційне збільшення:
25 743,36 x 1.08491248 - 25 743,36 = 2185,93 грн.
Отже, за здійсненим судом розрахунком, загальна сума інфляційних втрат складає 2185,93 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню інфляційні втрати лише у розмірі 2185,93 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення інфляційних втрат заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідач, позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку чим з відповідача підлягає стягненню сума судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2187,17 грн.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврія Бетон" (73000, місто Херсон, вул. Ладичука, будинок 150, код в ЄДРПОУ 34555046) на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№90)" (73032, місто Херсон, друге Північне селище, вулиця Некрасова, будинок 234, код в ЄДРПОУ 08680997) суму основного боргу у розмірі 25743,36 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 2185,93 грн, суму 3 % річних у розмірі 721,48 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2187,17 грн.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 08.02.2022.
Суддя С.В. Нікітенко