08.02.2022м. СумиСправа № 920/793/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/793/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна компанія «Оланво» (49089, м. Дніпро, вул. Суворова, буд.14, секція 3, кв.96, код ЄДРПОУ 43285180),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ - Трансбуд» (41400, Сумська область, м. Глухів, вул. Заміська, буд.1, код ЄДРПОУ41006915),
про стягнення 104651,64 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Григоренко В.О. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Ейсмонт М.О. (адвокат),
Суть спору: 21.07.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 104651 грн 64 коп., з яких: 90524 грн сума основного боргу, 5876 грн 67 коп. пеня, 6567 грн 73 коп. інфляційні втрати, 1683 грн 24 коп. штраф у розмірі 3% річних, за неналежне виконання зобов'язань за Договором поставки № ПТКО-3000 від 13.04.2020 , а також стягнути судові витрати.
Ухвалою суду від 23.07.2021 відкрито провадження у справі № 920/793/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 08.09.2021 відкладено розгляд справи по суті на 23.09.2021.
21.09.2021 відповідачем електронною поштою надіслано до суду:
- відзив на позовну заяву б/н, б/д (вх.№8175/21 від 21.09.2021), відповідно до якого останній просить суд: продовжити відповідачу строк надання відзиву на позов до 03.10.2021; відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог; зобов'язати позивача надати суду оригінали доказів, які б підтверджували наявність у відповідача зобов'язань перед позивачем.
- заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження б/н, б/д (вх.№3471 ід 21.09.2021), відповідно до якого просить суд вирішити питання про заміну правил розгляду справи та розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 23.09.2021 судом задоволено клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; ухвалено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.10.2021, 12:30; відзив на позовну заяву б/н, б/д (вх.№3503 від 24.03.2021) прийнято до розгляду; поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву; запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив та оригінали документів доданих до позовної заяви для огляду їх у судовому засіданні.
18.10.2021 представником відповідача подано клопотання б/н від 18.10.2021 про відкладення розгляду справи.
19.10.2021 позивачем надіслано до суду відповідь на відзив б/н від 12.10.2021 (вх.№8779/21 від 19.10.2021), відповідно до якої просить відхилити доводи відповідача, що викладені у відзиві на позов та дослідити подані позивачем оригінали письмових доказів під час розгляду справи. А саме позивачем подано до суду: 1. Оригінали: договору поставки №ПТКО-3000 від 13.04.2020р.; акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2020р. по 06.07.2021р.; видаткової накладної №976 від 03.11.2020р.; рахунку на оплату №1256 від 03.11.2020р.; претензії-вимоги №1020 від 04.06.2021р. з доказами направлення; претензії-вимоги №1025 від 24.06.2021р.; 2. Засвідчені належним чином копії: наказу про призначення директора Позивача; виписки з ЄДР стосовно Позивача; податкової накладної №1008 від 03.11.2020р.; платіжного доручення №1732 від 31.03.2021р.; довіреності №29 від 03.11.2020р.; скріншоту з електронної пошти у кількості 4 шт..
19.10.2021 розгляд справи № 920/793/21 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному (в період з 04.10.2021 по 29.10.2021).
Ухвалою суду від 02.11.2021 призначено підготовче засідання на 25.11.2021, 11:00.
Ухвалою суду від 12.11.2021 задоволено клопотання б/н б/д (вх.№4038 від 12.11.2021) представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна компанія "Оланво" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції позами межами суду за допомогою системи "EasyCon" та ухвалено провести судове засідання у справі № 920/793/21, призначене на 25 листопада 2021 року о 11 год. 00 хв. за участю представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна компанія "Оланво" у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
23.11.2021 представником відповідача надіслано до суду (ел. пошта) клопотання б/н від 23.10.2021 (вх.№9698/21 від 23.11.2021) про відкладення підготовчого засідання.
В судовому засіданні 25.11.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; оголошено перерву до 09.12.2021, 11:00.
Ухвалою суду від 03.12.2021 було ухвалено провести судове засідання у справі №920/793/21, призначене на 09 грудня 2021 року о 11 год. 00 хв. за участю представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна компанія "Оланво" у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою суду від 03.12.2021 задоволено клопотання б/н б/д (вх.№4281 від 02.12.2021) представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна компанія "Оланво" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції позами межами суду за допомогою системи "EasyCon" та ухвалено провести судове засідання у справі № 920/793/21, призначене на 09 грудня 2021 року о 11 год. 00 хв. за участю представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна компанія "Оланво" у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
09.12.2021 розгляд справи № 920/793/21 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. 09.12.2021 у відпустці.
Ухвалою суду від 13.12.2021 призначено підготовче засідання на 20.12.2021, 12:40 та ухвалено провести судове засідання у справі № 920/793/21, призначене на 20 грудня 2021 року о 12 год. 40 хв. за участю представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна компанія "Оланво" у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
20.12.2021 відеоконференція за участю представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна компанія "Оланво" не відбулася з технічних причин, про що спеціалістом відділу інформаційно-технічного забезпечення судового процесу Господарського суду Сумської області було складено відповідний акт та в телефонному режимі повідомлено представника позивача. Зазначений акт суду знаходиться в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, представник позивача участі в даному судовому засіданні не приймав.
В судове засідання 20.12.2021 прибув представник відповідача та заявив усне клопотання про оголошення перерви для ознайомлення з матеріалами справи.
Судом постановлено протокольну ухвалу від 20.12.2021, якою усне клопотання відповідача залишено без задоволення та зазначено, що представник зможе ознайомитися з матеріалами справи після закінчення судового засідання.
Крім того, судом зазначено, що відповідно до п. 6 відзиву на позовну заяву б/н, б/д (вх.№3505 від 24.03.2021) представником відповідача заявлено клопотання про зобов'язання позивача надати суд оригінали доказів, які б підтверджували наявність у відповідача зобов'язань перед позивачем.
В даному судовому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу, якою вищевказане клопотання судом залишено без задоволення у зв'язку з його необгрунтованістю, а також оголошено перерву в судовому засіданні до 20.01.2022.
Протокольною ухвалою від 20.01.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 08.02.2022, 11:40.
08.02.2022 представником відповідача надано до суду Пояснення.
08.02.2022 представником позивача надано до суду письмові пояснення та оригінали документів.
В судовому засіданні 08.02.2022 позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 08.02.2022 проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Як зазначає позивач, 13.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна компанія «Оланво» (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Північ - Трансбуд» (відповідач, покупець), було укладено Договір поставки № ПТКО-3000.
Пунктом 1.1. Договору встановлено, що в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити Товар на умовах, в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться в рахунку-фактурі, або інших передбачених чинним законодавством документах на Товар, які є невід'ємною частиною Договору (Додатки) та остаточно узгоджуються Сторонами на кожну окрему партію Товару.
Відповідно, до п. 3.3. Договору встановлено, що оплата вартості (ціни) Товару здійснюється Покупцем у три етапи:
Перший етап - сплата 50% ціни (вартості) Товару, протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання Покупцем рахунку-фактури на Товар (пп. 3.3.1. п. 3.3. Договору).
Другий етап - сплата 25% ціни (вартості) Товару не пізніше 20.12.2020 (пп. 3.3.2. п. 3.3. Договору).
Третій етап - сплата 25% ціни (вартості) Товару не пізніше 25.01.2021 (пп. 3.3.3. п.3.3 Договору).
Пунктом 3.4. Договору передбачено, що датою оплати вартості (ціни) Товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Продавця.
Відповідно до Видаткової накладної від 03.11.2020 № 976 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, відповідно до договору № ПТКО-3000 від 13.04.2020.
03.11.2020 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №1256 від 03.11.2020 на суму 93024 грн.
Відповідач за поставлений Товар сплатив частково кошти в сумі 2 500 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1732 щ 31.03.2021 на суму 2 500 грн.
Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію-вимогу № 1020 від 04.06.2021 та претензію-вимогу (повторно) від 24.06.2021 № 1025.
Відповіді на претензії в матеріалах справи відсутні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем належним чином не виконано договірних зобов'язань та не сплачено в повному обсязі і в обумовлені в договорі строки вартість отриманого товару, в зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 90524 грн 00 коп., що і стало причиною звернення з даним позовом до суду.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначаючи що сторони до цього моменту не досягли домовленостей щодо умов поставки товару і відповідно зазначений договір поставки уповноваженими представниками відповідача не підписувався, так само як і не отримувався товар і видаткова накладна № 976 від 03.11.2020 не підписувалася з боку відповідача.
Вирішуючи спір уданій справі суд керується наступним:
За приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з вимогами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо).
Твердження відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, щодо не укладення між сторонами спірного договору, а саме Договору поставки № ПТКО-3000 від 13.04.2020 в зв'язку з недосягненням домовленості щодо умов поставки товару та не підписанням його з боку відповідача, суд оцінює критично, враховуючи наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем і позивачем відбувалася переписка електронною поштою, в тому числі і 13.04.2020 від відповідача було отримано його реквізити, витяг з ЄДРПОУ та витяг платника податку відповідача (а.с. 133, том 1). 05.01.2021 позивач звертався з прохання надіслати йому договір, спірний договір відповідачем був надісланий 06.01.2021 (а.с. 132, 134, том 1).
Переписка з відповідачем відбувалась з електронної адреси відповідача - verona-88@ukr.net.
Дійсність електронної адреси відповідача, з якої відбувалось листування з позивачем та з якої було надіслано відповідачем спірний договір підтверджується матеріалами справи, зокрема вона вказується самим відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 48-58, том 1).
Відповідно до п. 1 ст. 7 Цивільного кодексу України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового оборогу. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» у статті 5 визначено, що - електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
У статті 8 вищезазначеного закону зазначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він мас електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Висновки щодо правомірності застосування електронного листування керуючись нормами звичаю ділового обороту містяться у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17.
Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
В даному випадку, матеріали справи підтверджують, що 13.04.2020 позивачем здійснено поставку товару на підставі видаткової накладної № 172 від 13.04.2020, яка підписана та скріплена печаткою обох сторін, а відповідачем зазначений товар був прийнятий.
Зокрема, в рамках спірного Договору поставки № ПТКО-300 від 13.04.2020 Позивачем здійснювалися поставки товару, крім поставки відповідно до спірної видаткової накладної № 976 від 03.11.2020, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками з обох сторін видатковими накладними:
1 (зазначена вище) видаткова накладна № 172 від 13.04.2020 р. на суму 4 500,00 грн., згідно рахунку на оплату № 263 від 13.04.2020 р.;
2. видаткова накладна № 200 від 21.04.2020 р. на суму 8 500,00 грн., згідно рахунку на оплату № 291 від 21.04.2020 р.;
3. видаткова накладна № 239 від 05.05.2020 р. на суму 7 800,00 грн., згідно рахунку на оплату № 334 від 05.05.2020 р.;
4. видаткова накладна № 319 від 29.05.2020 р. на суму 2 710,00 грн., згідно рахунку на оплату № 409 від 22.05.2020 р.;
5. видаткова накладна № 320 від 29.05.2020 р. на суму 7 800,00 грн., згідно рахунку на оплату № 408 від 22.05.2020 р.;
6. видаткова накладна № 466 від 13.07.2020 р. на суму 15 950,00 грн., згідно рахунку на оплату № 615 від 13.07.2020 р.;
7. видаткова накладна № 861 від 06.10.2020 р. на суму 10 300,00 грн., згідно рахунку на оплату № 1099 від 05.10.2020 р.;
8. видаткова накладна № 890 від 12.10.2020 р. на суму 640,00 грн., згідно рахунку на оплату № 1138 від 12.10.2020 р.;
9. видаткова накладна № 937 від 26.10.2020 р. на суму 62 400,00 грн., згідно рахунку на оплату № 1205 від 26.10.2020 (а.с. 221-229, том 1).
Більше того, Покупець сплатив за поставлений Товар відповідно до вищезазначених 9-ти видаткових накладних (а.с. 239-247, том 1).
Вищезазначені видаткові накладні не стосуються предмету спору, а лише доводять факт існування договірних відносин між сторонами і саме на підставі Договору поставки № ПТКО-3000 від 13.04.2020, оскільки даний договір зазначений безпосередньо в видаткових накладних, які скріплені підписами та печатками сторін.
Щодо поставки товару за спірною видаткової накладною, то в даному випадку позивачем 03.11.2020 відвантажено на адресу відповідача товар на підставі видаткової накладної від 03.11.2020 № 976 з посиланням на Договір поставки № ПТКО-3000 від 13.04.2020, яка підписана сторонами, та скріплена їх печатками ( а.с. 22, том 1).
Твердження представника відповідача про те, що ні печатки, ні підпису уповноважена особа відповідача на вказаній видатковій накладній не ставила не підтверджується будь-яким доказом.
Відповідачем не надано доказів звернення з відповідною заявою до правоохоронних органів про втрату печатки чи підроблення підпису, чи відтиску печатки, так само і не ставилося у справі питання про проведення почеркознавчої експертизи.
В свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19 вказує на те, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Верховний Суд встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через, що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
Окрім цього, Позивач на підтвердження реальності господарської операції, в межах Договору поставки № ПТКО-300 від 13.04.2020 до матеріалів справи надано податкову накладну №1008 від 03.11.2020.
Пунктом 201.10 Податкового Кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Таким чином, на виконання ст. 201 ПКУ Позивач направив на реєстрацію в ЄРПН відповідну податкову накладну товару, які були зареєстровані в ЄРПН у встановленому законодавством порядку.
Верховний Суд у постанові від 01.06.2020 по справі №906/355/19, підтверджуючи наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поставки товару зазначив, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Більш того, як доказ реальності господарської операції за видатковою накладною №976 від 03 листопада 2020 року, Позивач надає до суду копію Довіреності № 29 від 03 листопада 2020 р. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торговельна компанія «Оланво» цінностей за Рахунком № 1256 від 03.11.2020, яка підписана та скріплена печаткою ТОВ «ПІВНІЧ-ТРАНСБУД», і яка також була отримана Позивачем засобами електронного зв'язку з поштової скриньки verona088@ukr.net. При цьому, суд звертає увагу, що перелік товарно - матеріальних цінностей, зазначений в такій Довіреності повністю співпадає з переліком, зазначеним як у видатковій накладній № 976 від 03.11.2020, так і в рахунку на оплату №1256 від 03.11.2020, а також в податковій накладній №1008 від 03.11.2020 р.
До того ж, відповідачем за платіжним доручення № 1732 від 31.03.2020 сплачено 2500 грн, де платником зазначено ТОВ «ПІВНІЧ-ТРАНСБУД» отримувачем - ТОВ «ПТК «ОЛАНВО» з призначенням платежу «за запчастини згідно рах №1256 від 03 листопада 2020 р.».
Так, Велика палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 зазначила, що, зважаючи на погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку товариства (перерахування частини авансу), так і з боку підприємця (виготовлення та Доставка частини брусів), Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали. Верховний Суд дійшов висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір поставки № ПТКО-300 від 13.04.2020 та на виконання його умов відповідно до видаткової накладної № 976 від 03.11.2020 відбулась поставка товару на загальну суму 93024 грн.
Окрім цього, суд звертає увагу, що згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме таке визначення наводиться в одній із постанов Верховного Суду (постанова КЦС від 16.05.2018 у справі №449/1154/14).
Верховним судом застосовується при розгляді як цивільних, так і господарських справ доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Так, У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium » (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Використовувалась ця доктрина і у постанові КЦС від 07.08.2019 у справі № 496/1561/16-ц.
Відповідач кожного разу протягом періоду з 13.04.2020 по 26.10.2020 отримував та оплачував товар, з зазначенням в видаткових накладних та рахунках спірного договору поставки №ПТКО-3000 від 13.04.2020, без будь-яких зауважень.
Проте, після поставки 03.11.2020 та часткової оплати за отриманий товар відмовився від факту існування між сторонами договору поставки №ПТКО-3000 від 13.04.2020.
У даних правовідносинах, що розглядаються у даній справі вбачається суперечлива поведінка Відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ-Трансбуд»), яка не відповідає його попереднім заявам та поведінці.
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
Отже, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що ним договірні зобов'язання виконанні належним чином, проте, відповідача свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі та в обумовлені строки не виконав у зв'язку з чим у нього наявна заборгованість в сумі 90524 грн 00 коп.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у власній підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов'язаних з особистим, сімейним, домашнім з іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити Товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до говору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити Продавцеві повну ціну переданого Товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором бо актами цивільного законодавства не встановлено інших строків оплати товару.
Судом встановлено, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на суму 90524 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за поставлений йому товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 90524 грн 00 коп. заборгованості за отриманий товар.
Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1683 грн 24 коп., інфляційне збільшення боргу в сумі 6567 грн 73 коп.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідачем контррозрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань надано не було.
Судом під час перевірки правильності нарахування 3% річних та інфляційних втрат було встановлено, що позивачем в період нарахування включено день оплати частини заборгованості, а саме 31.03.2020, що є недопустимим.
Судом здійснено перерахунок проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних, при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до отриманого результату розмір 3% річних становить - 1338 грн 23 коп. та сума інфляційних втрат дорівнює 6502 грн 36 коп.
Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.
Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 6502 грн. 36 коп. та 3 % річних в розмірі 1338 грн. 23 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
В інший частині позовних вимог, щодо стягнення 3% річних в розмірі 345 грн 01 коп. та інфляційних втрат в сумі 65 грн 37 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю.
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання до учасника господарських відносин застосовуються штрафні санкції, які, відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, застосовуються у розмірі встановленому законом або договором.
Згідно підпунктом 5.2 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань по оплаті за товар за цим договором покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до поданого розрахунку, за несвоєчасну сплату за отриманий товар відповідачеві нарахована пеня в сумі 5876 грн 67 коп.
Відповідач контррозрахунку штрафних санкцій (пані) суду не надав.
Судом під час перевірки правильності нарахування пені було встановлено, що позивачем в період нарахування санкції включено день оплати частини заборгованості, а саме 31.03.2020, що є правильним.
Судом здійснено перерахунок суми пені, при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до отриманого результату розмір пені становить 5860 грн 12 коп.
Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.
З огляду на викладене, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене положеннями договору та діючим законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 5860 грн. 12 коп. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
В інший частині позовних вимог, щодо стягнення пені в розмірі 16 грн 55 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог і становлять 2260 грн 92 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ - Трансбуд» (вул. Заміська, буд. 1, м. Глухів, Сумська область, 41400, код ЄДРПОУ 41006915) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна компанія «Оланво» (вул. Суворова, буд. 14,секція 3, кв. 96, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 43285180) 90524 (дев'яносто тисяч п'ятсот двадцять чотири) гривні 00 коп. основного боргу, 5860 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят) гривень 12 коп. пені, 6502 (шість тисяч п'ятсот дві) гривні 36 коп. інфляційні втрати, 1338 (одна тисяча триста тридцять вісім) гривень 23 коп. 3% річних, 2260 (дві тисячі двісті шістдесят) гривень 92 коп. судового збору.
3. В інший частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 14.02.2022.
Суддя С.В. Заєць