ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про передачу справи на розгляд іншого суду
м. Київ
09.02.2022Справа № 910/18093/21
За позовомДепартаменту економічного розвитку Львівської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Атріум Естейт»
про стягнення 1 209 399,28 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Луцько Р.М.
Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атріум Естейт» про стягнення 1 209 399,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про пайову участь №104 від 03.05.2019, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 110 821,91 грн., 3% річних у розмірі 23 342,00 грн. та інфляційних у розмірі 75 235,37 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 08.12.2021.
Підготовче засідання неодноразово відкладалося з метою надання сторонам можливості скористатися правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України.
Так, в судовому засіданні 12.01.2022 підготовче засідання відкладено на 26.01.2022.
У зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці, підготовче судове засідання, призначене на 26.01.2022, було перенесено на 09.02.2022.
12.01.2022 представником відповідача на електронну пошту суду направлено клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Львівської області.
Представник позивача в судове засідання 09.02.2022 не з'явився, на адресу суду направив клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, підтримав раніше подане клопотання про передачу справи за підсудністю.
Розглянувши подане клопотання, заслухавши пояснення представника відповідача, суд прийшов до висновку про необхідність передачі справи на розгляд Господарського суду Львівської області з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Разом з тим, ст. 30 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок розгляду справ за виключною підсудністю.
Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Отже, виходячи із комплексного аналізу положень ст.ст. 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.
Згідно з ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн., яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором про пайову участь №104 від 03.05.2019 у зв'язку зі здійсненням будівництва за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45.
При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Одночасно, у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №462/7217/18 вказано, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Верховний Суд вказав, що відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі №638/1988/17 від 10.04.2019.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Разом з тим, правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі №643/4648/18 від 25.05.2020.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 у питанні щодо застосування статті 30 ГПК України дійшла, зокрема, таких висновків: нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном; оскільки спір у цій справі виник з приводу об'єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 Господарського процесуального кодексу України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У чинній редакції Господарського процесуального кодексу України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України. Тобто, фактично, Договір про сплату пайового внеску укладений щодо нерухомого майна - об'єкта містобудування, будівництво якого здійснює замовник - за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45.
За таких обставин, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, суд дійшов висновку, що спір у справі стосується нерухомого майна (стягнення 1 000 000,00 грн. пайового внеску у зв'язку із здійсненням будівництва за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45) у розмінні ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, а отже підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, тобто, за місцезнаходженням об'єктів нерухомості - м. Львів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2390/18.
Пунктом 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, з огляду на те, що спір у справі належить до територіальної підсудності Господарського суду Львівської області, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для передання означеної справи на розгляд вказаного суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 31, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Передати матеріали справи №910/18093/21 за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атріум Естейт» про стягнення 1 209 399,28 грн. на розгляд Господарському суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128).
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена.
Повна ухвала складена 11.02.2022.
Суддя В.П. Босий