ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.02.2022Справа № 910/19108/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1, код ЄДРПОУ 33240845)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартрейдінг" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, код ЄДРПОУ 38390363)
про стягнення 56 760,00 грн,
Служба зовнішньої розвідки України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартрейдінг» про стягнення грошових коштів за договором № 66/20 від 04.02.2020 про закупівлю товарів за державні кошти у розмірі 56 760,00 грн, з яких 48 312,00 грн пені, 1 848,00 грн 7% штрафу та 6 600,00 грн 25% штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стартрейдінг" (далі - постачальник, відповідач) та Службою зовнішньої розвідки України (далі- позивач, замовник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №66/20, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити замовникові продукти харчування (цукор пісок, цукор рафінад), далі - товари, у кількості та якості зазначених в специфікації згідно з додатком №1, що є невід'ємною частиною договору, а замовник - прийняти та оплатити такі вари на умовах, визначених договором (п.1.1. договору).
Згідно з п.3.3. договору сума договору (загальна вартість цінової пропозиції) складає 26 400,00 грн.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що строк поставки товару: протягом 2020 року, до 21.12.2020 року, окремими партіями згідно з попередніми заявками замовника, що подаються у письмовій формі (поштою, факсом, електронною поштою або передаються під розписку замовником чи його представником). Постачання товару здійснюється на протязі 3 робочих днів з моменту отримання постачальником від замовника відповідної заявки.
Пунктом 5.2. договору визначено, що місце поставки товарів, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 24/1; 20- ти кілометрова зона м. Києва визначена замовником, та попередньо в обов'язковому порядку уточнена постачальником.
Відповідно до п.7.3. договору за порушення строків постачання товару з постачальника стягується пеня у розмірі 1% ціни договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% відсотків вказаної ціни
Згідно з п. 7.7. договору у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 25% від ціни договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору.
Пунктом 6.2.4. укладеного між сторонами правочину передбачено, що замовник має право у разі невиконання (відмови від виконання) зобов'язань постачальником в односторонньому порядку розірвати договір, шляхом письмового повідомлення постачальника.
Відповідно до п. 10.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє щодо бюджетних зобов'язань до 31.12.2020, а стосовно інших зобов'язань, взятих сторонами за даним договором - до повного їх виконання.
У додатку №1 до договору сторонами викладено специфікацію.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач листом № 16/2/3273 від 19.08.2021 повідомив відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку, на підставі п. 6.2.4. договору. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач недопоставив товар за договором на загальну суму 12 144,00 грн, у зв'язку з чим має сплатити 48 312,00 грн пені, 1 848,00 грн 7% штрафу та 6 600,00 грн 25% штрафу.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до частин першої і другої статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
За твердженнями позивача, відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару у строки, визначені договором, виконано не було.
Судом встановлено, що 02.12.2020 замовником була сформована та відправлена заявка від на поставку товару за договором, яка була направлення постачальнику цінним листом з описом вкладення) (номер накладної 215600426655). Копія даної заявки та доказ її направлення відповідачу знаходиться в матеріалах справи.
Однак товар згідно вказаної заявки не був поставлений відповідачем. Доказів протилежного суду не надано.
Вказане стало підставою для направлення Службою зовнішньої розвідки України 19.08.2021 на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору у відповідності до п.п.6.2.4.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Як було зазначено вище, відповідно до п.7.3 договору за порушення строку поставки товару замовнику, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 1% від вартості договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.
У разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 25% від ціни договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору (п.7.7. договору).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За твердженнями позивача, відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару у строки, визначені договором, виконано не було, товар замовнику не передано. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Стартрейдінг" було порушено свої зобов'язання в частині поставки товару на суму 12 144,00 грн.
Вказані обставини вказують на обґрунтованість застосування до відповідача заходів відповідальності, що передбачені п.7.3. договору, а саме неустойки в розмірі 1% за кожен день прострочення зобов'язання на загальну суму 48 312,00 грн та штрафу в розмірі 7% за кожен день прострочення в сумі 1 848,00 грн.
При цьому, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку неустойки за вказаним вище пунктом договору, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.
Щодо вимог про стягнення штрафу у випадку за одностороннього розірвання договору, суд зазначає наступне.
За приписами ст.591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 6.2.4 укладеного між сторонами правочину передбачено, що замовник має право у разі невиконання (відмови від виконання) зобов'язань постачальником в односторонньому порядку розірвати договір, шляхом письмового повідомлення постачальника.
Тобто, з системного аналізу вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину полягає, що сторонами договору було досягнуто згоди щодо можливості розірвання правочину в односторонньому порядку за відповідним повідомленням однієї із сторін.
Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст.627 ЦК України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, у даному випадку досягнення сторонами у договорі згоди щодо можливості одностороннього розірвання правочину в повному обсязі відповідає принципу свободи договору, який визначено Цивільним кодексом України.
Як було встановлено вище, відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару у строки, визначені договором, виконано не було, товар замовнику не передано, що стало підставою для звернення позивача з повідомленням на адресу відповідача про розірвання договору у відповідності до п.п.6.2.4 Договору.
Відповідно до п.7.7. договору у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 25% від ціни договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору.
За таких обставин, з огляду на те, що волевиявлення позивача щодо одностороннього розірвання Договору №65/20 від 04.02.2020 обумовлено саме невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару, суд дійшов висновку щодо правомірності застосування позивачем відповідальності у вигляді стягнення штрафу у розмірі 6 600,00 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартрейдінг" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, код ЄДРПОУ 38390363) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1, код ЄДРПОУ 33240845) пеню у розмірі 48312 (сорок вісім тисяч триста дванадцять) грн 00 коп., 10% штрафу у розмірі 32 444 (тридцять дві тисячі чотириста сорок чотири) грн 22 коп., 7% штрафу у розмірі 1 848 (одна тисяча вісімсот сорок вісім) 00 коп., 25% штрафу у розмірі 6 600 (шість тисяч шістсот) 00 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 14.02.2022
Суддя І.О. Андреїшина