Справа №430/989/21
Провадження №2/430/25/22
15 лютого 2022 року смт. Станиця Луганська
Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі: головуючого судді Попової О.М., за участю секретаря судового засідання Романової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Станиця Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; третя особа - Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що їй на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.10.1976 року реєстр. №933, що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.10.1976 року реєстр. №933 належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Для підтвердження перенумерації вулиці, позивачка надала суду копію довідки № 421 від 17.05.2021 року видану Станично-Луганською селищною радою про те, що фактичним місцем розташування житлового будинку є адреса АДРЕСА_1 - власник ОСОБА_1 . В будинку позивачки зареєстровані її діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт того, що вони зареєстровані за зазначеною адресою підтверджується домовою книгою та довідкою № 588 від 17.05.2021 року виданою виконавчим комітетом Станично-Луганської селищної ради. Відповідачі не проживають у будинку позивачки з 2014 року - з моменту початку конфлікту на території Донецької та Луганської областей. Цей факт підтверджується оригіналом акту, підписаного сусідами 20.05.2021 року.
Позивачка зверталась до дітей із проханням приїхати для того, щоб вона могла зняти їх з реєстрації для того, щоб позивачка могла отримати субсидію. Але відповідачі в усній формі повідомили, що мають вже постійне місце проживання у Російській Федерації і не планують сюди повертатись і навіть приїжджати у гості, а отже беї їх присутності позивачка не може скасувати їх реєстрацію місця проживання у своєму будинку. Те, що відповідачі зареєстровані у будинку позивачки, але не проживають, перешкоджає праву позивачки отримувати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, яка є для пощивачки життєво необхідною.
Оскільки єдиним шляхом захисту права позивачки як власника є звернення до суду, позивачка просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування будинком з тих підстав, що не проживають в ньому тривалий час і добровільно з реєстраційного обліку не знімаються.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, у позовній заяві просила розглядати справу за її відсутності.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника третьої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідачі в судове засідання повторно не з'явились, жодних заяв чи клопотань від них не надходило. Враховуючи, що відповідачі про дату та час розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідачі відзивів не подавали, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідачів за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачу по справі належить на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.10.1976 року реєстр. №933 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.10.1976 року реєстр. №933.
Відповідно до довідки виданої Станично-Луганською селищною радою про те, що фактичним місцем розташування житлового будинку є адреса: АДРЕСА_1 - власником є ОСОБА_1 , що підтверджується копією довідки № 588 від 17.05.2021 року виданої виконавчим комітетом Станично-Луганської селищної ради, також копією титульної сторінки технічного паспорту на будинок, в якому зазначається зміна нумерації будинку відносно тої, що зазначена у договорі купівлі-продажу.
Відповідно до довідки № 588 від 17.05.2021 року виданої виконавчим комітетом Станично-Луганської селищної ради, за адресою: АДРЕСА_1 , окрім власника, також зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також факт того, що відповідачі зареєстровані за зазначеною адресою підтверджується копією домової книги
08.05.2021 року мешканцями смт. Станиці Луганської, а саме сусідами позивача ОСОБА_4 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , складено Акт відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає власник будинку: ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за зазначеною адресою зареєстровані, але фактично не мешкають з 2014 року.
Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.
Відповідачі за місцем своєї реєстрації не проживають з 2014 року, будинком не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на його утримання не сплачують, домовленості з позивачкою про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої їх реєстрації у будинку позивачки наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідачів такими, що втратили право користування вищевказаним будинком.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідачів. Разом з цим, суд враховує, що позивачка не просила стягувати судовий збір з відповідачів, а тому вважає за можливе залишити їх за рахунок позивачки.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; третя особа - Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Попова