07 лютого 2022 року м. Харків Справа № 922/4571/14
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В. , суддя Шевель О.В.
за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" (вх. № 3417 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №922/4571/14 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Лавровою Л.С., повний текст ухвали підписано 11.10.2021) за результатами розгляду заяви ТОВ "Лозівський автопарк" про визнання грошових вимог (вх. 18559 від 12.08.2020) до боржника,
за заявою Відкритого акціонерного товариства "Лозівське АТП-16309", м.Лозова, Харківська область,
про визнання банкрутом,
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.10.2014 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Лозівське АТП - 16309" на підставі ст.95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Постановою Господарського суду Харківської області від 27.11.2014 визнано ВАТ "Лозівське АТП - 16309" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
12.08.2020 до суду від ТОВ "Лозівський автопарк" надійшла заява (вх. 18559), в якій товариство просило суд визнати грошові вимоги ТОВ "Лозівський автопарк" до ВАТ "Лозівське АТП 16309" у розмірі 2 974 534,00 грн, з яких: 2 970 330,00 грн основний борг за договором поворотної фінансової допомоги та 4 204,00 грн судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, задоволено заяву ТОВ "Лозівський автопарк" про визнання поважними причин пропущення строку позовної даності. Визнано поважними причини пропуску ТОВ "Лозівський автопарк" строків позовної даності для звернення із вимогами про повернення поворотної фінансової допомоги. Задоволено заяву ТОВ "Лозівський автопарк" з грошовими вимогами до боржника. Визнано грошові вимоги ТОВ "Лозівський автопарк" до боржника у розмірі 2 970 330,00 грн як конкурсні без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів та 4 204 грн судового збору за звернення із заявою з грошовими вимогами до боржника.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2020 у справі № 922/4571/14 скасовано, справу № 922/4571/14 у скасованій частині щодо розгляду заяви ТОВ "Лозівський автопарк" про визнання грошових вимог до боржника було направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено чи звернення ТОВ "Лозівський автопарк" з позовом про визнання права власності на майно та із заявою про визнання дійсними угоди про припинення зобов'язання передачею відступного та договору купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна було належним способом захисту порушеного права останнього на повернення фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн, з урахуванням фактичних обставин у цій справі, а відтак чи розгляд судами справ за вказаними позовами може бути підставою для визнання поважними причин пропуску позовної давності. Також, судами не встановлено об'єктивних причин неможливості звернення ТОВ "Лозівський автопарк" із позовом до боржника про стягнення неповернутої фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн, або із заявою з грошовими вимогами до боржника у строк передбачений законом, і зокрема до 27.11.2017.
Окрім того, як зазначено в постанові, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо передбаченого договорами строку повернення суми фінансової допомоги та відповідно дати, з якої ТОВ "Лозівський автопарк" мало змогу дізнатись про порушення його права у зв'язку із неповерненням такої фінансової допомоги боржником.
При новому розгляді, ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" з грошовими вимогами до боржника у справі № 922/4571/14 (вх. 18559 від 12.08.2020).
Ухвала суду мотивована тим, що рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2016 у справі № 922/2473/15 та ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2020, які набрали законної сили, було встановлено необґрунтованість вимог, які заявлялися ТОВ "Лозівський автопарк", звернення ТОВ "Лозівський автопарк" з позовом про визнання права власності на майно та із заявою про визнання дійсними угоди про припинення зобов'язання передачею відступного та договору купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна не було належним способом захисту порушеного права останнього на повернення фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн, з урахуванням фактичних обставин у цій справі, а відтак, розгляд судами справ за вказаними позовами не може бути підставою для визнання поважними причин пропуску позовної давності. Окрім того, обраний ТОВ "Лозівський автопарк" спосіб захисту своїх прав щодо погашення заборгованості з фінансової допомоги у розмірі 2 970 330 грн шляхом укладення угоди про припинення зобов'язань у спосіб передання відступного, договору купівлі - продажу, звернення з позовами до суду про визнання права власності на майно, про визнання дійсними цих договорів, не був об'єктивною непереборною перешкодою для ТОВ "Лозівський автопарк" звернутися в межах позовної давності, встановленої законом, до суду з позовом про стягнення 2 970 330 грн заборгованості з фінансової допомоги, з незалежних від кредитора підстав які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання такого позову, адже залежав тільки від права вибору ТОВ "Лозівський автопарк" щодо способу захисту своїх прав. Будь-яких інших об'єктивних причин неможливості звернення ТОВ "Лозівський автопарк" із позовом до боржника про стягнення неповернутої фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн, або із заявою з грошовими вимогами до боржника у строк передбачений законом, і зокрема до 27.11.2017, заявником не було надано, тому суд не знайшов підстав для визнання поважними причин пропущення строку позовної даності.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №922/4571/14, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ "Лозівський автопарк" з грошовими вимогами до боржника у справі № 922/4571/14 (вх. 18559 від 12.08.2020).
Скарга обґрунтована тим, що на момент відкриття процедури банкрутства ВАТ «Лозівське АТП 16309» серед кредиторів боржника не було ТОВ «Лозівській автопарк», а в переліку об'єктів ліквідаційної маси банкрута не було заявлено спірного майна. Це, на думку скаржника, свідчить про те, що станом на 27.11.2014 заборгованість ВАТ «Лозівське АТП-16309» перед ТОВ «Лозівський автопарк» була урегульована угодою про припинення зобов'язання передачею відступного №2 від 30.03.2014 на виконання угоди №3 від 31.03.2014 про перехід права власності майна №4 по договору оперативного лізингу №12-а від 15.01.2004.
Зазначає, що Господарський суд Харківської області ухвалою від 18.02.2020 у справі №922/4571/14 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" про визнання дійсним договору купівлі- продажу рухомого та нерухомого майна №4 від 31.03.2014 та угоди про припинення зобов'язання передачею відступного №2 від 30.03.2014, укладені між ТОВ "Лозівський автопарк" та ВАТ "Лозівське АТП - 16309". Східний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2020 у справі №922/4571/14 залишив ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.02.2020 у справі № 922/4571/14 без змін. З моменту прийняття постанови від 21.05.2020 у справі № 922/4571/14 у ТОВ «Лозівський автопарк» виникло право застосування реституції через неможливість задоволення своїх вимог до ВАТ «Лозівське АТП 16309» у інший спосіб. Враховуючи, що вказані вище правочини не визнані судом дійсними, задоволення вимог кредитора за рахунок майна боржника не відбулось. Не реалізована передача майна за вказаними вище договорами в рахунок погашення заборгованості ВАТ «Лозівське АТП 16309» перед ТОВ «Лозівський автопарк». Фактично сторони вказаних вище правочинів повернуті у первісний стан. Таким чином підлягають застосуванню наслідки двосторонньої реституції: майно залишається у ВАТ «Лозівське АТП - 16309», а грошові кошти, які були передані боржнику в рахунок цього майна, підлягають поверненню ТОВ «Лозівський автопарк». ТОВ «Лозівський автопарк» має непогашену боржником кредиторську заборгованість. Тому до спірних правовідносин між ВАТ «Лозівське АТП- 16309» та ТОВ «Лозівський автопарк» повинна бути застосована двостороння реституція.
17.01.2022 до суду від арбітражного керуючого Черкасова С.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5480), в якому ліквідатор боржника проти апеляційної скарги заперечує, просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що при новому розгляді судом першої інстанції відповідно до положень ст.316 ГПК України було дотримано вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції від 18.05.2021, які є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи. Будь-яких об'єктивних причин неможливості звернення ТОВ «Лозівський автопарк» із позовом до боржника про стягнення неповернутої фінансової допомоги у розмірі 2 970 330,00 грн, або із заявою з грошовими вимогами до боржника у строк передбачений законом, і зокрема до 27.11.2017, заявником надано не було, тому суд першої інстанції правомірно не вбачав підстав для визнання поважними причин пропущення строку позовної давності.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2022 у зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/4571/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В.
Представник ТОВ "Лозівський автопарк" у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Ліквідатор боржника у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 14.02.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк", кредитором, та Відкритим акціонерним товариством "Лозівське автотранспортне підприємство 16309", позичальником, укладено угоду "Про співпрацю та організацію взаємовідносин" № 1/2, відповідно до умов якої сторони зобов'язались спільно діяти для досягнення господарчих цілей у відповідності до уставних завдань та економічної зацікавленості кожної з сторін, які приймають участь у цій угоді.
В рамках цієї угоди між сторонами було підписано договір №2-а поворотної фінансової допомоги (позики) від 14.02.2003, згідно з яким сума позики складає 180 000,00 грн; строк дії даного договору визначено до моменту виконання його сторонами, але до 21.02.2006.
Відповідно до п.4.1 договору кредитор зобов'язаний надати позику протягом трьох років з моменту підписання цього договору нерівними частинами виходячи із виробничої необхідності і у відповідності зі статутними завданнями підприємств.
Відповідно до додаткової угоди № 10 від 10.02.2006, укладеної до договору №2-а поворотної фінансової допомоги (позики) від 14.02.200, ТОВ "Лозівський автопарк" зобов'язалось надати ВАТ "Лозівське АТП-16309" безпроцентну фінансову допомогу у розмірі 1 800 000,00 грн, а ТОВ "Лозівське АТП -16309" її повернути у строк не пізніше 21.02.2014.
Додатковою угодою № 10 від 10.02.2006 п.4.1 договору №2-а поворотної фінансової допомоги (позики) від 14.02.2003 викладено в наступній редакції: «Кредитор зобов'язаний надати позику на протязі восьми років з моменту підписання цього договору».
Згідно з додатковою угодою №23 від 21.02.2014 до договору №2-а поворотної фінансової допомоги (займу) від 14.02.2003 сторони внесли зміни до п.7 договору, та погодили, що даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його повного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2014.
30.03.2014 між сторонами (ВАТ "Лозівське АТП-16309" та ТОВ "Лозівський автопарк") підписана угода про припинення зобов'язання передачею відступного №2, відповідно до умов якої, сторони домовилися про припинення всіх зобов'язань відповідача, що випливають з договору поворотної фінансової допомоги (займу) № 2-а від 14.02.2003 з доповненнями в додатковій угоді № 10 від 10.02.2006, укладеного між первісним кредитором та боржником, внаслідок надання відповідачем замість виконання цих зобов'язань, відступного відповідно до умов цієї угоди (розділ 2 угоди).
Сторонами також погоджено, що відступне повністю покриває всі вимоги кредитора щодо боржника, що випливають з договору поворотної фінансової допомоги, в тому обсязі, в якому вони існують на момент підписання угоди, щодо оплати поставленого товару і сплати неустойки за прострочення оплати (розділ 3 угоди). У розділі 4 угоди сторонами була визначена форма надання відступного, шляхом передання відповідачем позивачу рухомого майна відповідно до додатку до договору. У розділі 7 угоди про припинення зобов'язання передачею відступного сторони погодили обов'язковість її нотаріального посвідчення.
Крім того, 15.01.2004 між сторонами (позивач - лізингоодержувач, відповідач - лізингодавець) підписано договір оперативного лізингу № 21-а від 15.01.2004, за умовами якого, лізингодавець передає, а лізингоодержувач отримує у тимчасове володіння та платне користування майно, відповідно до актів приймання - передання (розділ 1 договору).
На виконання договору лізингу, сторонами був підписаний акт приймання - передання рухомого майна за договором оперативного лізингу № 21-а від 15.01.2004.
Додатковою угодою № 5 від 03.05.2012 до договору оперативного лізингу №12-а від 15.01.2004, сторони погодили, що лізингодавець передає, а лізингоодержувач бере у тимчасове володіння в платне користування нерухоме майно терміном на 2,5 роки. На виконання цієї додаткової угоди, сторонами був підписаний акт приймання - передання нерухомого майна за договором оперативного лізингу № 21-а від 15.01.2004.
Пунктом 4.8 договору оперативного лізингу № 21-а від 15.01.2004 сторони передбачили можливість викупу лізингоодержувачем майна, переданого в лізинг.
31.03.2014 між сторонами підписано угоду № 3 про перехід права власності майна по договору оперативного лізингу № 21-а від 15.01.2004, відповідно до якої сторонами було погоджено перехід у власність позивача майна відповідача, як лізингодавця, згідно із актами приймання - передання (п. 1 угоди), та домовились, в підтвердження переходу права власності на майно укласти договір купівлі - продажу.
На виконання вказаної угоди, 31.03.2014 між сторонами було підписано договір купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна № 4, відповідно до умов якого ВАТ "Лозівське АТП -16309" зобов'язалось продати, а ТОВ "Лозівський автопарк" купити нерухоме майно з обладнанням та транспортними засобами, що належать ВАТ "Лозівське АТП -16309". Нежитлові будівлі, споруди, комунікації, а також найменування, кількість транспортних засобів, їх технічний стан вказуються окремими угодами до цього договору (розділ 1 договору), які було підписано сторонами 31.03.2014.
Пунктом 2.1. цього договору, сторонами визначено, що у зв'язку з повним виконанням умов оплати "майна", відсутністю претензій у сторін одна до одної, право власності на "майно" переходить до покупця після підписання сторонами акту -приймання-передачі, вказаного "майна".
31.03.2014 сторонами підписані акти передачі - приймання рухомого та нерухомого майна.
Сторони звернулися до нотаріуса за нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу нерухомого майна №4 від 31.03.2014. Однак, постановою приватного нотаріуса №135/02-31 від 01.04.2014 відмовлено у посвідченні вказаного договору, у зв'язку з невідповідністю статутних документів відповідача вимогам законодавства про акціонерні товариства - відсутність такої організаційно-правової форми, як відкрите акціонерне товариство. Отже, у нотаріальному засвідченні договору купівлі-продажу № 4 від 31.03.2014 було відмовлено приватним нотаріусом.
Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Лозівське АТП-16309" з позовом про визнання права власності на нежитлові будівлі літ. "А-2", загальною площею 1073,8 кв.м, літ. "Б-2", загальною площею 3983,9 кв.м, літ. Д", загальною площею 23,5 кв.м, 2 СК-26, огорожу - 650 п.м, асфальтовану відкриту стоянку на 150 авто, площею 6400 кв.м, зовнішнє освітлення ЛЕП-10КВТ, мережі водопостачання та каналізації, газопровід внутрішній, розташовані за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Польова, 1, а також транспортні засоби: ПАЗ 3205 (1991 рік випуску, державний номер НОМЕР_1 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_2 , дата реєстрації 14.05.2008 року), IKARUS 250 (1986 рік випуску, державний номер НОМЕР_3 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_4 , дата реєстрації 07.07.2007), DAIMLER-BENZ 0303 (1977 рік випуску, державний номер НОМЕР_5 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_6 , дата реєстрації 09.06.2007); DAIMLER-BENZ (1987 рік випуску, державний номер НОМЕР_7 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_8 , дата реєстрації 12.06.2002 року); IKARUS 256 (1988 рік випуску, державний номер НОМЕР_9 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_10 , дата реєстрації 21.08.1997), КРАЗ 256 (1993 рік випуску, державний номер НОМЕР_11 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_12 , дата реєстрації 09.04.1993), ГАЗ 3307 (1993 рік випуску, державний номер НОМЕР_13 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_14 , дата реєстрації 12.01.1995).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2016 у справі № 922/2473/15 (за результатами нового розгляду з урахуванням висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 №922/2473/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судом апеляційної інстанції у справі №922/2473/15 встановлено, що за період з 2003-2014 роки позивачем надано відповідачу фінансової допомоги в рамках договору №2-а поворотної фінансової допомоги 2 970 330,00 грн. Враховуючи обов'язкові вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна та відсутність в матеріалах справи доказів його нотаріального посвідчення, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна №4 від 31.03.2014, укладений між ТОВ «Лозівський автопарк» та ВАТ «Лозівське АТП-16309», є нікчемним, оскільки його недійсність прямо встановлена законом. Також, суд дійшов висновку щодо недійсності угоди про припинення зобов'язань шляхом відступного від 30.03.2014 №2, укладеної між ТОВ “Лозівський автопарк” та ВАТ “Лозівське АТП-16309”, оскільки підставою недійсності такого правочину є недодержання сторонами в момент його укладення умови щодо нотаріального посвідчення такого договору.
Враховуючи наведені обставини, ТОВ "Лозівський автопарк" звернулось до Господарського суду Харківської області в межах справи про банкрутство ВАТ "Лозівське АТП-16309" із заявою (вх.№896 від 14.01.2019), в якій заявник просив суд:
-визнати дійсною угоду про припинення зобов'язання передачею відступного №2 від 30.03.2014, укладену між ТОВ "Лозівський автопарк" та ВАТ "Лозівське АТП - 16309";
-визнати дійсним договір купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна №4 від 31.03.2014, укладений між ТОВ "Лозівський автопарк" та ВАТ "Лозівське АТП - 16309".
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020, відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" (вх.№896 від 14.01.2019) повністю.
При розгляді заяви вх.№896 від 14.01.2019 судом було встановлено, що під час розгляду справи №922/2473/15 за участю тих самих сторін судами першої та апеляційної інстанції були досліджені обставини, на які заявник посилається в обґрунтування заяви вх.896 від 14.01.2019, поданої в межах справи №922/4571/14 про банкрутство. Відповідна обставина не заперечувалась представником апелянта в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.05.2020. Таким чином, зважаючи на встановлене та положення ст.75 ГПК України, обставини, на які посилається заявник у даній справі (стосовно дійсності угод, обставин нотаріального посвідчення договорів) вже були досліджені судом при розгляді справи №922/2473/15, а отже повторний їх розгляд буде зводитись до переоцінки обставин, встановлених судом, що в свою чергу процесуально недопустимо.
Звертаючись до суду з заявою з грошовими вимогами до боржника (вх.№18599 від 12.08.2020), ТОВ "Лозівський автопарк" свої вимоги обґрунтовує наявністю заборгованості ВАТ "Лозівське АТП 16309" у розмірі 2 970 330 грн, що отримані останнім за договором поворотної фінансової допомоги (позики), однак не були повернуті. Договір про надання поворотної фінансової допомоги №2-а від 14.02.2003 не визнано недійсним у встановленому законом порядку, отже є дійсним та підлягає виконанню. Отримання боржником фінансової допомоги протягом 2003-2014 років у розмірі 2 970 330 грн підтверджується актом податкової перевірки від 06.10.2014 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 922/2473/15. При розгляді справи №922/2473/15 Харківським апеляційним господарським судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено розмір отриманої боржником фінансової допомоги протягом 2003-2014 років - 2 970 330 грн (постанова від 29.03.2016). Матеріали справи не містять доказів повернення боржником фінансової допомоги, отриманої за договором поворотної фінансової допомоги №2-а від 14.02.2003 у розмірі 2 970 330 грн.
В обґрунтування причин пропуску строку позовної давності заявник посилався на те, що з метою врегулювання питання щодо повернення отриманої поворотної фінансової допомоги між боржником та ТОВ "Лозівський автопарк" було укладено договори, за яким ТОВ "Лозівський автопарк" вважав, що набув права власності на майно боржника в рахунок заборгованості боржника щодо повернення фінансової допомоги. На виконання цих договорів боржником за актами приймання передачі були передані ТОВ "Лозівський автопарк" об'єкти рухомого та нерухомого майна. Майно перебувало у реальному користуванні ТОВ "Лозівський автопарк", про що не заперечується сторонами. Підписання зазначених договорів та передача майна відбувалась ще до відкриття провадження у справі про банкрутство ВАТ "Лозівський автопарк". Зазначені обставини мали наслідком обґрунтовані сподівання ТОВ "Лозівський автопарк" та його висновки про те, що боржником передано майно в рахунок заборгованості за договорами надання поворотної фінансової допомоги. Таким чином, як зазначає ТОВ "Лозівський автопарк", воно мало цілком обґрунтовані підстави вважати виконаними зобов'язання боржника перед ним та відповідно відсутність вимог до останнього. Однак, під час реєстрації зазначених договорів ТОВ "Лозівський автопарк" стало відомо про те, що договори не відповідають встановленим до них законом вимогам, що мало наслідком відмову у реєстрації права власності за ТОВ "Лозівський автопарк" на майно, яке, як він вважав, отримано ним в рахунок заборгованості боржника. Наведені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Лозівський автопарк" до суду з позовом про визнання права власності на отримане ним за цими договорами майно. За результатами розгляду вимог про визнання за ТОВ "Лозівський автопарк" права власності на майно ухвалено рішення про відмову у задоволенні таких вимог. Відмовляючи у задоволенні вимог, суд зауважив на тому, що договори, на які посилався позивач (ТОВ "Лозівський автопарк"), як на підставу виникнення права власності, є нікчемними, що унеможливлює задоволення позовних вимог. ТОВ "Лозівський автопарк" з метою захисту свого порушеного права та сподівання отримати задоволення своїх вимог звернувся до суду з іншими вимогами про визнання нікчемних договорів дійсними. Такі вимоги були заявлені ТОВ "Лозівський автопарк" в межах справи про банкрутство ВАТ "Лозівське АТП 16309". Однак, ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020, у задоволенні вимог відмовлено. Після того, як ТОВ "Лозівський автопарк" використало способи захисту порушеного права у вигляді вимог про визнання права власності на отримане майно та визнання договорів дійсним та пересвідчився у їх неефективності та тому, що вони не призвели до бажаного результату (не зміг отримати задоволення вимог) він звернувся до суду в межах справи про банкрутство із заявою з грошовими вимогами до боржника. Через неефективність попередньо обраних способів захисту порушеного права звернення із заявою з грошовими вимогами до боржника вважав єдиним можливим способом захистити своє право. Зазначає, що ТОВ "Лозівський автопарк" протягом всього цього строку учинялись активні дії, направлені на намагання захистити своє право, однак такі дії не дали результату. Такі причини обґрунтовані зверненнями до суду з вимогами про визнання права власності на майно та визнання дійсними нікчемних договорів та судовим розглядом таких вимог. На протязі всього цього строку та ухвалення остаточних судових рішень за результатами такого розгляду ТОВ "Лозівський автопарк" вважав можливим задоволення своїх вимог у інший спосіб.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
12.08.2020 до суду від ТОВ "Лозівський автопарк" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника (вх.№18599), в якій товариство просило визнати грошові вимоги до ВАТ "Лозівське АТП 16309" у розмірі 2 970 330 грн основного боргу та 4204,00 грн судових витрат та включити їх до реєстру вимог кредиторів.
Як вже зазначалось, судом апеляційної інстанції у справі №922/2473/15 було встановлено, що за період з 2003-2014 роки позивачем надано відповідачу фінансової допомоги в рамках договору №2-а поворотної фінансової допомоги 2 970 330,00 грн.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.4 ст.60 КУзПБ у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку черговості, визначеної статтею 64 цього Кодексу.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції в постанові від 18.05.2021 зазначив, що при новому розгляді суду необхідно належним чином дослідити та встановити обставини щодо того чи звернення ТОВ "Лозівський автопарк" з позовом про визнання права власності на майно та із заявою про визнання дійсними угоди про припинення зобов'язання передачею відступного та договору купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна було належним способом захисту порушеного права останнього на повернення фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн, з урахуванням фактичних обставин у цій справі, а відтак чи розгляд судами справ за вказаними позовами може бути підставою для визнання поважними причин пропуску позовної давності; дослідити та встановити наявність/відсутність об'єктивних причин неможливості звернення ТОВ "Лозівський автопарк" із позовом до боржника про стягнення неповернутої фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн, або із заявою з грошовими вимогами до боржника у строк передбачений законом.
Частиною 1 ст.316 ГПК України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Кредитор самостійно обирає спосіб захисту порушеного права. Звернення конкурсного кредитора із заявою з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство є одним із таких способів.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, положення якого втратили чинність з 21.10.2019, та чинний КУзПБ введений в дію з 21.10.2019, не встановлюють спеціальних норм, які регулюють застосування позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при розгляді кредиторських вимог до боржника. Таких норм не містить і ГК України.
Водночас частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з преамбулою Закону про банкрутство цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Схожого змісту преамбула закріплена у КУзПБ.
Можливість судового захисту суб'єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012).
Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 ЦК України.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п.1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 позовна давність застосовується у розгляді вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у провадженні зі справ про банкрутство, за винятком випадків, коли підставою цих вимог є виконавчі документи або якщо у відповідних вимогах судом вже було відмовлено в порядку позовного провадження.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Законодавець у частинах першій та другій статті 4 ГПК України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ГПК України).
Пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, з урахуванням вимог статті 46 ГПК України позивач самостійно визначає предмет й підстави позову, зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
ЦК України, як основний акт цивільного законодавства, не містить вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України).
За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/10116/18 та від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18).
Тому у вирішенні питання застосування позовної давності у справі про банкрутство необхідно керуватися нормами ЦК України, глава 19 "Позовна давність" якого включена до книги першої "Загальні положення", а отже, її положення поширюються не лише на договірні, а й на інші цивільні правовідносини.
У справі, що розглядається, ТОВ «Лозівський автопарк» звернулось до суду за захистом своїх прав шляхом подання заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство.
Тобто, товариство звернулось до суду в розумінні статті 16 ЦК України з вимогою про захист свого майнового права та інтересу.
За таких умов положення про позовну давність поширюються і на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство.
Ураховуючи наведене, у справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 "Позовна давність" ЦК України.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 09 вересня 2021 року у Справі № 916/4644/15.
Із встановлених фактичних обставин справи убачається, що з метою погашення заборгованості з фінансової допомоги у розмірі 2 970 330 грн ТОВ "Лозівський автопарк" обрав такі способи захисту своїх прав як:
- укладення 30.03.2014 угоди про припинення зобов'язань за договором поворотної фінансової допомоги шляхом передачі відступного - передання товариством "Лозівське АТП-16309" Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" рухомого майна, передбачивши обов'язковість нотаріального посвідчення угоди про відступне;
- укладення договору оперативного лізингу рухомого майна з правом викупу;
- укладення 31.03.2014 угоди № 3 про перехід права власності на майно за договором оперативного лізингу № 21-а від 15.01.2004 про перехід у власність ТОВ "Лозівський автопарк" майна яке належало ВАТ "Лозівське АТП-16309";
- укладення 31.03.2014 договору купівлі - продажу рухомого і нерухомого майна з якого убачається, що оплатою цього майна є заборгованість ВАТ "Лозівське АТП-16309" перед ТОВ "Лозівський автопарк" за договором фінансової допомоги;
- звернення 01.04.2014 до нотаріуса за нотаріальним посвідченням договору купівлі - продажу майна № 4 від 31.03.2014 у посвідченні якого постановою приватного нотаріуса № 135/02-31 від 01.04.2014 було відмовлено;
- звернення ТОВ "Лозівський автопарк" до господарського суду з позовом до ВАТ "Лозівське АТП-16309" про визнання права власності на нерухоме майно, у задоволенні якого рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2016 у справі № 922/2473/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2016, відмовлено;
- звернення 14.01.2019 до Господарського суду Харківської області в межах справи про банкрутство ВАТ "Лозівське АТП-16309" із заявою про визнання дійсною угоди про припинення зобов'язання передачею відступного № 2 від 30.03.2014, договору купівлі - продажу рухомого та нерухомого майна № 4 від 31.03.2014 у задоволенні якої ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020, відмовлено;
- звернення 12.08.2020 ТОВ "Лозівський автопарк" із заявою у справі про банкрутство ВАТ "Лозівське АТП-16309" про визнання грошових вимог у розмірі 2 970 330 грн заборгованості з неповернутої фінансової допомоги.
Згідно статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зміст вказаної норми процесуального закону дає підстави стверджувати, що позивачеві надано право на власний розсуд обирати спосіб захисту охоронюваних законом прав та інтересів, які він вважає порушеними, визначати і обирати ефективність такого способу захисту.
Цивільний кодекс України у статті 267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності (постанова Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17).
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.
Не перериває перебігу такого строку й подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (постанови Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 712/21651/12, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19).
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на те, що на момент відкриття процедури банкрутства ВАТ «Лозівське АТП 16309» серед кредиторів боржника не було ТОВ «Лозівській автопарк», а в переліку об'єктів ліквідаційної маси банкрута не було заявлено спірного майна, що свідчить про те, що станом на 27.11.2014 заборгованість ВАТ «Лозівське АТП-16309» перед ТОВ «Лозівський автопарк» була урегульована угодою про припинення зобов'язання передачею відступного №2 від 30.03.2014 на виконання угоди №3 від 31.03.2014 про перехід права власності майна №4 по договору оперативного лізингу №12-а від 15.01.2004.
Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2016 у справі № 922/2473/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 №922/2473/15, про визнання права власності, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд зазначив про невідповідність укладених сторонами угоди про припинення зобов'язань передачею відступного від 30.03.2014 № 2 та договору купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна №4 від 31.03.2014 вимогам чинного законодавства при їх укладенні.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020, відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Лозівський автопарк" про визнання дійсною угоди про припинення зобов'язання передачею відступного № 2 від 30.03.2014, укладену між ТОВ "Лозівський автопарк" та ВАТ "Лозівське АТП - 16309" та про визнання дійсним договору купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна № 4 від 31.03.2014, укладеного між ТОВ "Лозівський автопарк" та ВАТ "Лозівське АТП - 16309".
Враховуючи, що вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено необґрунтованість вимог, які заявлялися ТОВ "Лозівський автопарк", звернення ТОВ "Лозівський автопарк" з позовом про визнання права власності на майно та із заявою про визнання дійсними угоди про припинення зобов'язання передачею відступного та договору купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна не було належним способом захисту порушеного права останнього на повернення фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вже зазначалось, додатковою угодою № 23 від 21.02.2014 до договору № 2-а поворотної фінансової допомоги (займу) від 14.02.2003 сторони внесли зміни до п. 7 договору, та погодили, що даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його повного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2014.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.10.2014 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Лозівське АТП - 16309" у справі №922/4571/14.
Постановою Господарського суду Харківської області від 27.11.2014 ВАТ "Лозівське АТП 16309" визнано банкрутом.
Відповідно до ч.1 ст.38 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
За таких обставин, враховуючи те, що ВАТ "Лозівське АТП 16309" визнано банкрутом, строк виконання всіх зобов'язань боржника вважається таким, що настав з 27.11.2014. Тобто, з моменту визнання боржника банкрутом настав і строк виконання зобов'язань боржника з повернення фінансової допомоги.
Таким чином, ТОВ "Лозівський автопарк" мало змогу дізнатись про порушення його права у зв'язку із неповерненням фінансової допомоги боржником 27.11.2014 та звернутися з вимогами до боржника про повернення фінансової допомоги до 27.11.2017. Натомість, ТОВ "Лозівський автопарк" звернувся із заявою з грошовими вимогами до боржника, які складаються з суми неповернутої фінансової допомоги, у серпні 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, обраний ТОВ "Лозівський автопарк" спосіб захисту своїх прав щодо погашення заборгованості з фінансової допомоги у розмірі 2 970 330,00 грн шляхом укладення угоди про припинення зобов'язань у спосіб передання відступного, договору купівлі - продажу, звернення з позовами до суду про визнання права власності на майно, визнання дійсними цих договорів, не був об'єктивною непереборною перешкодою для ТОВ "Лозівський автопарк" звернутися до суду в межах позовної давності з позовом про стягнення 2 970 330,00 грн заборгованості з фінансової допомоги, з незалежних від кредитора підстав, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання такого позову, адже залежав тільки від права вибору ТОВ "Лозівський автопарк" щодо способу захисту своїх прав, тому розгляд судами справ за вказаними позовами не може бути підставою для визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Будь-яких інших об'єктивних причин неможливості звернення ТОВ "Лозівський автопарк" із позовом до боржника про стягнення неповернутої фінансової допомоги в сумі 2 970 330,00 грн, або із заявою з грошовими вимогами до боржника у строк передбачений законом, і зокрема до 27.11.2017, заявником не було надано, тому відсутні підстави для визнання поважними причин пропущення строку позовної даності.
Оскільки строк позовної давності було пропущено і заявником не було обґрунтовано поважність причин такого пропуску, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" з грошовими вимогами до боржника у справі № 922/4571/14 у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено ліквідатором під час розгляду заяви.
Щодо посилання апелянта на необхідність застосування двосторонньої реституції за договором купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна №4 від 31.03.2014, укладеного між ТОВ "Лозівський автопарк" та ВАТ "Лозівське АТП - 16309" та угодою про припинення зобов'язання передачею відступного №2 від 30.03.2014, укладеною між ТОВ "Лозівський автопарк" та ВАТ "Лозівське АТП - 16309", колегія суддів зазначає, що дані обставини не змінюють початку перебігу позовної давності та не спростовують висновків суду щодо обрання неналежного способу захисту порушеного права останнього на повернення фінансової допомоги в сумі 2 970 330 грн.
Стосовно посилання апелянта на протиправні дії ліквідатора Черкасова С.А. та гр. ОСОБА_1 , переможця відкритих торгів спірного майна, колегія суддів зазначає, що наведені обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому з урахуванням ч.5 ст.269 ГПК України, якою передбачено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не розглядаються.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №922/4571/14 без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №922/4571/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.02.2022
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя І.В. Тарасова
Суддя О.В. Шевель