Справа № 640/6022/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
11 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Єгорової Н.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У квітні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2019 року № 0019674205, № 0019654205, № 0019664205, № 0019644205, № 0019634205.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року адміністративний позов задоволено:
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 21.03.2019 року № 0019674205, №0019654205, № 0019664205, № 0019644205, № 0019634205..
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Зокрема, апелянт наполягає, що ОСОБА_1 не задекларовано дохід, отриманий за надання послуг за договором №29/16 від 17.01.2017 р., що підлягає оподаткуванню за 2017 рік.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
29 грудня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому позивач повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції та вказує про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.01.2008 р., перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Дарницькому районі; 69.10 Діяльність у сфері права (основний).
На підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78, п.79.1 ст. 79, п.82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, наказу від 08.02.2019 р. №1564 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р., про що складено акт від 28.02.2019 р. №476-26-15-42-05/2316901620.
Згідно з висновками акта перевірки встановлено порушення -
пп.168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме: не задекларовано дохід, отриманий за надання послуг за договором №29/16 від 17.01.2017 р., що підлягає оподаткуванню за 2017 р., на загальну суму 121 158, 8 грн., внаслідок чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2017 р., на загальну суму 21 808, 58 грн.;
пп. "а" п. 176.1 ст. 176, п.44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, а саме: не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України з урахуванням вимог пп.49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме: не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2017 р. до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві;
п.1.2, пп.1.3 п. 16-1 підрозділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2017 рік у розмірі 1817, 38 грн.;
п. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контрою".
До вказаних висновків контролюючий орган дійшов з наступних підстав.
17.01.2017 р. між ОСОБА_2 як замовником та ОСОБА_1 як виконавцем укладено договір про надання послуг №29/16 щодо надання послуг з виготовлення технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, нового правовстановлюючого документу та його реєстрацію; вартість послуг 128 250 грн., оплата вартості - готівка.
Відповідно до розписки загальна сума складає 4 500 дол. США, яку ОСОБА_1 отримала 17.01.2017 р. (2500 дол. США) та 21.03.2017 р. (2 000 дол. США).
За обмінним курсом НБУ станом на 17.01.2017 р. (26, 9640 грн.) та 21.03.2017 р. (26, 8879 грн.) загальна сума отриманих коштів у гривні - 121 158, 8 грн.
Оскільки вказані доходи не задекларовано, не сплачено передбачені законодавством податки, ОСОБА_1 допущено вказані порушення податкового законодавства.
Крім того, оскільки розрахунок за договором фактично проведено у доларах США, контролюючий орган дійшов висновку про порушення вимог п. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контрою", чинного станом на час виникнення вказаних правовідносин.
Подані 13.03.2019 р. заперечення на акт перевірки не враховано листом Головного управління ДФС у м. Києві від 20.03.2019 р. №37347/К/26-15-42-05-28.
За наслідками перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 21.03.2019 року -
№ 0019674205, згідно з яким за порушення пп.168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 21 808, 58 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 5 452, 15 грн.;
№ 0019654205, згідно з яким за порушення пп. "а" п. 176.1 ст. 176, п.44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України на позивача накладено штраф у розмірі 510 грн.;
№ 0019664205, згідно з яким за порушення пп.49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України на позивача накладено штраф у розмірі 170 грн.;
№ 0019644205, згідно з яким за порушення п.1.2, пп.1.3 п. 16-1 підрозділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України позивачу збільшено суму зобов'язання з з військового збору на 1 817, 38 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 454, 35 грн.;
№ 0019634205, згідно з яким за порушення п. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контрою" на позивача накладено штраф у розмірі 121 158, 8 грн.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що відповідачем, незважаючи на наявність інформації про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, призначено і проведено перевірку згідно з наказом від 08.02.2019 р. №1564 саме як фізичної особи з висновками про порушення податкового законодавства саме як фізичної особи. Згідно зі змістом акта перевірки, посилаючись на наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, не зазначає, чому перевірка проводиться щодо неї саме як щодо фізичної особи, тоді як підстави проведення перевірки (договір про надання послуг) свідчать саме про ведення позивачем діяльності, спрямованої на отримання прибутку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з пп.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Згідно з п.79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
З матеріалів справи вбачається, що документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р., про що складено акт від 28.02.2019 р. №476-26-15-42-05/2316901620, проведено у зв'язку з отриманням податкової інформації про отримання позивачем доходу за договором про надання послуг №29/16 від 17.01.2017 р., укладеного між ОСОБА_2 як замовником та ОСОБА_1 як виконавцем, скеруванням на адресу позивача запиту від 22.11.2018 р. №75759/К/26-15-42-05-27, відповіді від 11.12.2018 р. з копіями документів.
При цьому, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у відповіді позивача від 11.12.2018 р. На запит контролюючого органу від 22.11.2018 р. №75759/К/26-15-42-05-27 (а.с. 30-31), позивачем було надано інформацію щодо укладення та виконання договору про надання послуг №29/16 від 17.01.2017 р., укладеного між ОСОБА_2 як замовником та ОСОБА_1 як виконавцем, здійснення позивачем діяльності як фізичної особи-підприємця, декларування доходів та сплати податку за 2017 р.
У вищевказаномій відповіді ОСОБА_1 наголосила на своєму статусі фізичної особи-підприємця у спірний період та перебування на спрощеній системі оподаткування.
Однак, відповідачем, незважаючи на наявність інформації про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, призначено і проведено перевірку згідно з наказом від 08.02.2019 р. №1564 ОСОБА_1 саме як фізичної особи з висновками про порушення податкового законодавства саме як фізичної особи.
Ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі відповідач як суб'єкт владних повноважень жодним чином не обгрунтував, чому перевірка позивача проведена щодо неї як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, тоді як підстави проведення перевірки (договір про надання послуг) та надані позивачем документи та пояснення прямо вказують на ведення позивачем діяльності, спрямованої на отримання прибутку.
Відповідно до пп.168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Згідно з п.292.9 ст. 292 Податкового кодексу України доходи фізичної особи - платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з цією главою, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу.
Згідно з пп. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: дохід фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу.
Як вже було наголошено вище та вбачається з матеріалів справи, станом на 2017 р. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.01.2008 р., перебувала на єдиному податку 3 групи, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 06.03.2018 р. №1826513401132, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 19).
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем платником єдиного податку 05.02.2018 р. подано до контролюючого органу відповідну податкову декларацію з зазначеним обсягом доходу, що також підтверджується відповідною копією декларації (а.с. 27).
Однак, контролюючим органом жодним чином не обгрунтовано, чому дохід, отриманий позивачем за договором про надання послуг №29/16 від 17.01.2017 р., кваліфіковано відповідачем як дохід, отриманий позивачем як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, що очевидно свідчить про протиправність та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0019674205, згідно з яким за порушення пп.168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 21 808, 58 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 5 452, 15 грн.
При цьому, суд першої інстанції вірно вказав, що у випадку порушення позивачем умов ведення підприємницької діяльності, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, це може бути підставою для встановлення відповідних порушень та застосування санкцій до позивача саме як до фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи.
Згідно з п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.7 п. 16-1 підрозділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Колегія суддів в межах спірних правовідносин погоджується з висновком суду першої інстнації, що оскільки дохід ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу, не включається до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб і не підпадає під вказані виключення, військовим збором дохід позивача в будь-якому випадку не оподатковується, що є підставою для скасування податкового повідомленння-рішень № 0019654205.
Аналогічні висновки стосуються і безпідставності податкових повідомлень-рішень № 0019654205 та № 0019664205, оскільки позивачем виконувалися вимоги щодо ведення Книги обліку доходів, що підтверджується копією Книги, залученою до матеріалів справи (а.с. 20-25), при цьому, позивач не отримувала дохід як фізична особа у 2017 році, тому у позивача не виник ані обов'язок обліковувати його у будь-якій іншій формі, ані обов'язок з подання податкової декларації за 2017 рік як у фізичної особи.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0019634205, яким на позивача накладено штраф у розмірі 121 158, 8 грн. в порядку ст. 16 Декрету №15-93, колегія суддів зазначає наступне.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства було встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Декрет 15-93).
Відповідальність за порушення валютного законодавства встановлювалась статтею 16 Декрету 15-93. Податковий орган, приймаюче спірне податкове повідомлення-рішення, застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції згідно з ст. 16 Декрету 15-93.
Абзацом 9 пункту 2 статті 16 Декрету 15-93 встановлено, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки податковий орган не є установою, підпорядкованою Національному банку України, він не є уповноваженим органом щодо застосування до позивача санкцій, встановлених ст. 16 Декрету 15-93.
Також, колегія суддів наголошує, що пунктом 2 статті 16 Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2473-VIII від 21 червня 2018 року «Про валюту і валютні операції», який набрав чинності 07.07.2018 року та введено в дію 07.02.2019 року визнано такими, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Таким чином, станом на дату складення акту перевірки 28.02.2019 року та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0019634205 від 21.03.2019 року за порушення п. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контрою», відповідний нормативно-правовий акт втратив чинність, що свідчить про безпідставність притягнення особи до відповідальності за актом, який втратив чинність.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року.
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга містить інформацію, відображену в акті перевірки, і при цьому, доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи відзиву на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав оцінку та вірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.М. Єгорова