Справа №538/2214/21
Провадження по справі №2/538/94/22
14 лютого 2022 року м. Лохвиця
Лохвицький районний суд Полтавської області у складі
головуючого судді Зуб Т.О.,
за участю секретаря судового засідання Криворучко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лохвиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Волторніст Сергій Миколайович, до Лохвицької міської ради Полтавської області, заінтересована особа- Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,-
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Від імені останньої був складений заповіт, який посвідчений виконавчим комітетом Лучанської сільської ради Лохвицького району 08.07.2016 року за записом в реєстрі № 62. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно, яка складається, в тому числі, з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дане домоволодіння було побудоване спадкодавцем в 50 роках XX століття, але належним чином зареєстроване не було. Позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом подачі 12.10.2016 року до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, згідно якої Першою Лохвицькою державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 385/2016. 18.12.2019 року державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори на користь Позивача було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на пайову земельну ділянку, яка розташована на території Лучанської сільської ради, та яка належала на праві власності ОСОБА_3 . Проте, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від за вих. № 418/02-31 від 10.12.2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок з допоміжними господарськими прибудовами.
Просить суд визнати за нею, як спадкоємцем за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на житловий будинок (літ. А-1, а) загальною площею 60,9 м. кв. житловою площею 41,3 м. кв. з господарськими будівлями та спорудами: сарай (літ. «Б»), прибудова (літ. «б»), прибудова (літ. «б1»), вбиральня (літ «В»), погріб (літ. «Г»), прибудова (літ. «д»), літня кухня (літ. «Д»), дровник (літ. «Е»), колодязь («№ 1»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Лохвицького районного суду Полтавської області від 29.12.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання (а.с. 30).
Ухвалою суду від 18.01.2022 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду (а.с. 39).
В судове засідання сторони не з'явилися.
Позивач ОСОБА_2 через канцелярію суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність за участю представника- адвоката Волторніст С.М. (а.с. 36).
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Волторніст С.М. через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача. Позовні вимоги підтримує (а.с. 46).
Представник відповідача- Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської областіна адресу суду надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність. Проти задоволення позову не заперечує (а.с. 35).
Представник третьої особи- в.о. завідувача Першої Лохвицької державної нотаріальної контори на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с. 40).
Враховуючи наведене, та вимоги ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає можливим судовий розгляд даної справи здійснити за відсутності учасників справи, за наявними матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України, передбачено що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Місцем відкриття спадщини відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно до частини 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).
Виходячи з положень ч.ч. 1-2 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах- уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Згідно частини 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 склала заповіт, який посвідчений виконавчим комітетом Лучанської сільської ради Лохвицького району 08.07.2016 року за записом в реєстрі № 62 (а.с. 8). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 03.04.2017 року (а.с. 7). Після смерті останньої відкрилась спадщина, у тому числі на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, звернулася до державного нотаріуса Першої Лохвицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої 12.10.2016 року нотаріусом було заведено спадкову справу № 385/2016, проте, постановою нотаріуса за вих. № 418/02-31 від 10.12.2021 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього (а.с. 9).
На підтвердження права власності спадкодавця, позивачем надано виписку з Погосподарської книги на 2016-2023 роки по с. Лука за № 3, від з якої вбачається, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , рахується за померлою ОСОБА_3 (а.с. 10),технічну документацію на вказаний будинок, з якої вбачається, що він був введений в експлуатацію у 1956 році (а.с. 12-23).
Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.
Статтею 86 ЦК УРСР та той час було визначено, що право власності- це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
У 1956 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі- Указ від 26.08.1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі- Постанова від 26.08.1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі ст. 1 Указу від 26.08.1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26.08.1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26.08.1948 року та Постановою від 26.08.1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-137цс13 від 18.12.2013 року.
Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 року за № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно, що виникло до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, таким як Інструкція Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29 липня 1959 року «Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP» (втратила чинність на підставі наступної Інструкції)
Проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Зважаючи на той факт, що вимогами законодавства чинного на момент виникнення права власності, державна реєстрація не передбачалась ні як підстава переходу права власності, ні як формальна констатація перед третіми особами факту переходу права власності, до реєстрації права власності, що виникло у 1974 році, має застосовуватись законодавство про реєстрацію права власності чинне на момент такої реєстрації.
Наразі питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до п. 42 якої для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 p., подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Зазначене узгоджується з ДБН A3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», який наводить порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, та п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95.
В зазначеному ДБН A3.1-3-94 та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, роз'яснюється, що оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями- державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.
За п. 3.1. зазначеного порядку документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Таким чином, у разі реєстрації збудованого у 1974 році будинку, особою яка його збудувала, достатнім є подання технічного паспорту, який по своїй суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, а тому можливості його експлуатації.
Отже, для визнання права власності в порядку спадкування слід встановити, що будинок (домоволодіння) не є самочинним будівництвом та може спадкуватись як об'єкт права власності на нерухоме майно.
Позивачкою ОСОБА_2 наданий технічний паспорт, складений ПП «Бюро послуг та консультацій», з якого вбачається, що будинок АДРЕСА_1 , є будинком садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 12-23). З інформаційної довідки, виданої ПП «Бюро послуг та консультацій»», право власності на вищевказаний будинок в КП Лубенське МБТІ не зареєстроване (а.с. 11).
Пунктом 9 частини 1 ст. 27 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Наданими суду доказами підтверджено, що у ОСОБА_2 дійсно виникло право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1216-1218, 1221, 1223, 1258, 1261, 1268-1269, 1270, 1297 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 247, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Волторніст Сергій Миколайович, до Лохвицької міської ради Полтавської області, заінтересована особа- Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою с. Славогород, Синельниківського району, Дніпропетровської області, РНОКПП: НОМЕР_2 , як спадкоємицею за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок (літ. А-1, а) загальною площею 60,9 м. кв. житловою площею 41,3 м. кв. з господарськими будівлями та спорудами: сарай (літ. «Б»), прибудова (літ. «б»), прибудова (літ. «б1»), вбиральня (літ «В»), погріб (літ. «Г»), прибудова (літ. «д»), літня кухня (літ. «Д»), дровник (літ. «Е»), колодязь («№ 1»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Т.О. Зуб