вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" січня 2022 р. Справа№ 910/6923/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Іоннікової І.А.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Білоус О.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 25.01.2022,
розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 (повний текст складено 01.07.2021)
у справі №910/6923/20 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю
до Акціонерного товариства «Альфа-банк»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Міністерство юстиції України
2. Державне підприємство «Сетам»
3. Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост»
4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акту державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності,
Короткий зміст позовних вимог
Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі, позивач або Фірма) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі, відповідач або Банк), в якому просить:
- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №7861, вчинений 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем;
- визнати недійсними: результати прилюдних торгів, які відбулися 10.09.2018 та оформлені протоколом електронних торгів № 357028 від 10.09.2018 та Акт про реалізацію предмета іпотеки № 55614362/8 від 17.09.2018, виданий за результатами торгів;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» №4202 від 25.09.2018, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В.;
- скасувати державну реєстрацію права власності АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» на квартиру №191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Звіринецька, 59 (номер запису про право власності 28082265);
- відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності Фірми «Т.М.М.» - ТОВ на квартиру №191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Звіринецька, 59, №5804703 від 27.05.2014, здійсненого на підставі рішення №13356993 від 27.05.2014.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з порушенням приписів статей 87-88 Закону України «Про нотаріат», оскільки відповідач пропустив встановлений строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015, а сума заборгованості, вказана у виконавчому написі, не є безспірною. Позивач вказує на те, що право вимоги за кредитним договором виникло у відповідача 01.02.2014.
Оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону, у виконавчої служби були відсутні правові підстави для виконання такого виконавчого напису та передачі нерухомого майна на примусову реалізацію, що свідчить про недійсність проведених прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна та їх результатів і є підставою для скасування свідоцтв про право власності, виданих за результатами таких торгів, та відновлення реєстраційних записів про право власності позивача на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України (далі, третя особа-1), Державне підприємство «Сетам» (далі, третя особа-2), Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» (далі, третя особа-3), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича (далі, третя особа-4).
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено наявності обставин того, що спірний виконавчий напис №7861 був вчинений в порушення норм чинного законодавства, а обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом, є недоведеними та не узгоджуються з приписами чинного законодавства і матеріалами справи. Відповідно, вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно, та вимоги про скасування державної реєстрації права власності щодо спірного майна, державної реєстрації іпотеки на нерухоме майно та державної реєстрації обтяжень нежитлових приміщень та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності позивача на нерухоме майно, які були заявлені позивачем лише як похідні від вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яка задоволенню не підлягає, також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:
- подією, яка має юридичне значення, є закінчення встановленого сторонами в додатковій угоді №46 від 16.12.2013 строку фінансування (кредитування) - 31.01.2014;
- порядок повернення вже отриманих часток, а також відповідальність за їх несвоєчасне повернення передбачений виключно положеннями Кредитного договору в редакції від 30.03.2007 з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №46 від 16.12.2013;
- укладення Кредитного договору в редакції додаткової угоди №47 відбулось майже через три місяці після закінчення строку фінансування (кредитування), а тому така угода не може змінювати порядок обчислення, перебігу та визначати момент закінчення строків, які станом на момент її укладення закінчилися;
- з огляду на закінчення 31.01.2014 строку фінансування (кредитування) право вимоги по Кредитному договору у Банку виникло 01.02.2014 і саме не пізніше одного року з цієї дати, тобто не пізніше 01.02.2015, Банк мав право звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»);
- відповідно до положень статті 1048 Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору в редакції від 30.03.2007 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №46 від 16.12.2013) із закінченням терміну фінансування (кредитування) у відповідача зникло право нараховувати та стягувати відсотки за Кредитним договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12);
- усі суми, стягнуті відповідачем з позивача (2 439 988,18 євро) після закінчення строку авансування (кредитування) та до вчинення спірного виконавчого напису, мали зараховуватись в рахунок погашення суми заборгованості по тілу кредиту;
- станом на день вчинення виконавчого напису нотаріусом сума заборгованості за Кредитним договором №252-СВ у редакції від 30.03.2007 була меншою, ніж заявлена відповідачем у розрахунку та на яку вчинено виконавчий напис, оскільки зазначена без урахування стягнених з позивача 2 439 988,18 євро відсотків, які мали зараховуватись у рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту, а отже, не була безспірною;
- помилковим є посилання суду першої інстанції як на преюдиційні на обставини, встановлені у справах №910/1580/18, №910/7933/16.
06.09.2021 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі, до яких долучено копію постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №910/11905/20. У письмових поясненнях позивач звертає увагу на підстави повернення названої справи на новий розгляд, позаяк, спільним у даних справах є те, що правовідносини у них виникли із Кредитного договору №252-СВ від 03.04.2004.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
05.08.2021 від третьої особи-3 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення у справі, у яких третя особа-3 просила суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Третя особа-3 зазначає, зокрема, що доводи позивача зводяться до незгоди із рішенням суду, які будуються на помилкових вихідних даних щодо строку дії кредитного договору (31.01.2014) та, відповідно, правової природи додаткових угод №47 та №48. Однак, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов обґрунтованого висновку, що додатковими угодами №47 та №48 визначено інший кінцевий термін користування та погашення кредиту - 31.03.2021 та про спрямованість додаткових угод №47 та №48 на реструктуризацію, а не рефінансування заборгованості.
19.08.2021 від Банку через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Банк наголошує, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, помилково ототожнює термін фінансування зі строком дії кредитного договору. Враховуючи умови пункту 11.1. Договору, він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та жодних підстав вважати, що договір закінчив свій строк дії 31.01.2014 разом із закінченням терміну кредиту (фінансування) - немає. Додаткова угода №47 є саме додатковою угодою до Договору, укладеною з метою реструктуризації заборгованості, а не окремим договором. Судом у межах справи №910/7933/16 досліджувався як кредитний договір, так і додаткові угоди до нього №№ 47, 48 та саме за результатами їх оцінки як доказів було ухвалено рішення про закриття провадження у справі №910/7933/16 у зв'язку з відсутністю предмету позову (право вимоги у відповідача до позивача внаслідок укладення додаткової угоди №48 ще не наступило, оскільки в ній було погоджено нові строки виконання зобов'язань за договором). Також обґрунтовано взяті судом до уваги обставини, встановлені у справі №910/1580/18, щодо моменту виникнення у Банку права вимоги, строку звернення до нотаріуса із заявою на вчинення виконавчих написів, безспірності суми заборгованості.
20.08.2021 від третьої особи-2 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення у справі, у яких третя особа-2 просила суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
У поданих поясненнях третя особа-2 наголосила на тому, що на момент проведення спірних торгів виконавчий напис №7861 від 20.12.2017, вчинений третьою особою-4, був чинним, отже жодного порушення правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивача внаслідок проведення спірних торгів позивачем не доведено. Поруч із цим, згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.03.2021 у справі №644/8749/18, скасування виконавчого напису, на підставі якого було проведені електронні торги з реалізації нерухомого майна, після їх проведення, має інші наслідки, ніж визнання торгів недійсними. Також третя особа-4 наголосила, що сторонами у справі про визнання торгів недійсними має бути продавець - виконавча служба, організатор торгів - ДП «Сетам» і покупець - учасник електронних торгів, однак у даній справі зазначені особи не визначені відповідачами у справі. Отже, наявні підстави для відмови у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не було залучено до участі у справі належних відповідачів.
Представники третіх осіб -1, -4 письмових відзивів або пояснень на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 07.09.2021.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Владимиренко С.В. з 06.09.2021 по 09.09.2021 у відпустці, розгляд справи 07.09.2021 не відбувся.
Після виходу головуючого судді Владимиренко С.В. з відпустки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2021 призначено розгляд справи на 21.09.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 заяву про самовідвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. від розгляду справи №910/6923/20 задоволено. Справу №910/6923/20 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2021 Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 прийнято апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М., розгляд справи №910/6923/20 призначено на 19.10.2021.
У судове засідання, призначене на 19.10.2021, з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи-3. Інші учасники судового процесу не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Суд у судовому засіданні 19.10.2021 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-3.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 розгляд апеляційної скарги Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20 відкладено на 23.11.2021.
У зв'язку із перебуванням судді Скрипки І.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/6067/21 від 23.11.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2021 справу №910/6923/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 прийнято апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А., розгляд справи №910/6923/20 призначено на 25.01.2022.
У судовому засіданні 25.01.2022 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 25.01.2022 з'явилися представники Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю, Банку, Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост».
Представники третіх осіб -1, -2, -4 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що у матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників третіх осіб -1, -2, -4, які про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись судом належним чином та неявка яких не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Представник Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представники Банку та Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача, просили залишити оскаржене рішення суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком «ХФБ Банк Україна» (правонаступником якого наразі є Акціонерне товариство «Альфа-Банк») (Банк) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю (позичальник) укладено Кредитний договір №252-СВ (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою кредиту 3200000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і терміном кредиту до 04.03.2005.
Пунктом 1.2. Кредитного договору визначено, що кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника (придбання будівельних матеріалів та обладнання).
З моменту укладення Кредитного договору сторонами до нього неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.
30.03.2007 сторони уклали додаткову угоду №26 до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, якою домовилися викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.
Згідно пункту 1.1. Кредитного договору в новій редакції від 30.03.2007 (додаток до додаткової угоди №26), з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №44, Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном фінансування до 31 липня 2013 року.
16.12.2013 сторони уклали додаткову угоду №46, якою, зокрема, пункт 1.1. Кредитного договору у редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції «Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном фінансування до 31 січня 2014 року».
У подальшому, 29.04.2014 сторони уклали додаткову угоду №47 до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 у редакції від 30.03.2007 (далі, додаткова угода №47), якою погодили викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.
Пунктами 3 та 4 додаткової угоди №47 сторонами узгоджено, що всі терміни, що використовуються у цій додатковій угоді, мають ті ж значення, що й в договорі і що ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками обох сторін та є невід'ємною частиною договору.
Згідно пунктів 1.1., 1.2. Кредитного договору в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47) Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15 376 721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном кредиту до 31 березня 2021 року.
Пунктом 1.3. Кредитного договору в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47) встановлено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29 квітня 2014 становить 15 376 721,00 Євро.
При цьому, в розділі 2 Кредитного договору в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47), сторонами визначено, що надання часток банком здійснювалося відповідно до умов, що передбачені положеннями договору, що діяли на момент видачі відповідних часток. Починаючи з 29 квітня 2014 року надання кредиту банком не здійснюватиметься.
Пунктом 9.2. Кредитного договору у редакції від 29.04.2014 передбачено, що в будь-який час настання випадку невиконання Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати процентів та інших платежів, передбачених договором.
Відповідно до додаткової угоди №48 від 30.09.2016 сторони домовились встановити новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), який викладено у пункті 4 вказаної додаткової угоди, а також пунктом 2 узгодили розмір основної заборгованості (по тілу кредиту) в сумі 14 857 932,43 євро.
З метою забезпечення виконання Фірмою зобов'язань за Кредитним договором, 05.12.2008 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та Фірмою (іпотекодавець) був укладений Договір іпотеки (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку Банку було передано, зокрема, квартиру №191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Звіринецька, 59.
Іпотечним договором передбачено право Банку у разі невиконання Фірмою своїх зобов'язань за Кредитним договором звернути стягнення на предмети іпотеки, зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису.
30.10.2017 відповідачем на адресу позивача було надіслано вимогу №02-09/67-14744 від 30.10.2017 про повне дострокове погашення заборгованості на підставі пункту 9.2. Кредитного договору, у якій Банк, посилаючись на обов'язок Фірми здійснювати погашення кредитної заборгованості згідно графіку, наведеного у пункті 4 додаткової угоди №48 від 30.09.2016, зазначав про наявну станом на 27.10.2016 заборгованість за Кредитним договором, зокрема, основну заборгованість у розмірі 14 857 932 Євро, та вимагав негайно погасити її та сплатити нараховані на неї проценти.
У відповідь Фірма листом №564/11-д/в від 14.11.2017 повідомила, що не в змозі виконати вимогу Банку та зазначила про об'єктивну потребу у здійсненні реструктуризації зазначених зобов'язань.
13.11.2017 Банк звернувся до позивача з листом-вимогою про усунення порушеного зобов'язання в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» (вих. №02-29/64-15419 від 13.11.2017), в якому просив Фірму достроково повернути кредит. Вимога виконана не була.
20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за зверненням Банку вчинено виконавчий напис №7861, згідно якого на вищезазначений предмет іпотеки звернуто стягнення на користь Банку у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту у сумі 14 857 932,43 євро, нарахованої за період з 31.10.2017 по 13.11.2017 (включно) за користування кредитною лінією.
На підставі виконавчого напису Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України 23.01.2018 було відкрито виконавче провадження №55614362.
У рамках вказаного виконавчого провадження 10.09.2018 предмет іпотеки було реалізовано на прилюдних торгах, про що складено протокол електронних торгів №357028 від 10.09.2018 та Акт про реалізацію предмета іпотеки №55614362/8 від 17.09.2018.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. видане свідоцтво про право власності АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» №4202, від 25.09.2018 та зареєстроване право власності АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» на квартиру №191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Звіринецька, 59 (номер запису про право власності 28082265).
Фірма заперечує законність вчиненого 20.12.2017 виконавчого напису №7861 про звернення стягнення на іпотечне майно та подальшої реалізації цього майна на прилюдних торгах, оскільки за вчиненням виконавчого напису Банк звернувся після спливу строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки строк кредитування згідно додаткової угоди №46 було встановлено до 31.01.2014, що також підтверджується постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19, відповідно, право вимоги по Кредитному договору виникло у Банку 01.02.2014 і Банк не пізніше року (до 01.02.2015) мав право звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Також, за твердженням позивача, розмір заборгованості, в погашення якої вчинений спірний виконавчий напис, не відповідає фактичному розміру та не є безспірним, оскільки Банк неправомірно нараховував відсотки по кредиту після 31.01.2014, відповідно, Банк безпідставно врахував сплачені позивачем суми в загальному розмірі 2 439 988,18 Євро у рахунок погашення заборгованості за відсотками, у той час, як остання мала враховуватись у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. За доводами позивача, заборгованість по тілу кредиту станом на дату вчинення виконавчого напису становила не 14 857 932,43 євро, а 12 417 944,25 євро.
Наслідком того, що виконавчий напис не підлягає виконанню, є відсутність у виконавчої служби підстав для виконання такого виконавчого напису, а також для передачі нерухомого майна на примусову реалізацію. Отже торги, проведені на підставі незаконного виконавчого напису і без необхідного обсягу прав та повноважень у виконавчої служби, є також недійсними і не можуть створювати жодних правових наслідків, окрім наслідків їх недійсності. Сторони недійсного правочину зобов'язані повернути одне одному те, що набули за недійсним правочином, а документи і реєстраційні записи, видані/здійснені на підставі недійсного правочину, підлягають скасуванню. Відтак, наявні всі підстави для скасування свідоцтва про право власності. Скасуванню підлягають і реєстраційні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, записи про право власності позивача на нерухоме майно підлягають поновленню.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно пункту 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.
Відповідно до статті 90 Закону України «Про нотаріат» та статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис є виконавчим документом, а стягнення за ним провадиться в порядку, встановленому законодавством для виконання судових рішень.
Частиною 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису) передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно зі статтею 87 Закону «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №137/1666/16-ц.
Подібні за своїм змістом висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №910/14168/19, від 10.06.2021 у справі №922/3050/20, від 13.07.2021 у справі №925/1282/20 та від 10.08.2021 у справі №924/1336/20.
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, Фірма зазначає, що за умовами Кредитного договору у редакції Додаткової угоди №46 від 16.12.2013 та згідно висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19 за заявою Фірми про скасування рішення третейського суду у третейській справі №06/19, право вимоги за Кредитним договором виникло у Банку 01.02.2014, а отже звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису відбулося поза межами строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат».
Суд першої інстанції, відхиляючи вказані доводи позивача, зазначив, що між сторонами Кредитного договору було укладено додаткову угоду №47 до нього, якою строк кредитування (повернення кредиту) визначено до 31.03.2021, та додаткову угоду №48, в якій сторонами погоджено новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), а також зафіксовано розмір основної заборгованості (по тілу кредиту) в сумі 14 857 932,43 Євро, а відтак, дійшов висновку про недоведеність позивачем пропуску Банком встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» строку на звернення для вчинення виконавчого напису, який був вчинений 20.12.2017.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Як унормовано частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Згідно із частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина1 статті 653 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Наслідками зміни договору є збереження його дії, але у зміненому вигляді (зі зміненими умовами). Ці зміни можуть стосуватися предмета, місця, строків виконання тощо. Зміна договору діє лише на майбутнє (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №400/190/19).
Як підтверджується матеріалами справи, з моменту укладення Кредитного договору сторонами до нього неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.
Системний аналіз правовідносин, які склались між сторонами щодо умов, порядку та строків повернення кредиту, отриманого за Кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004, з урахуванням неодноразових змін до нього та з огляду на зміст умов додаткової угоди №47 від 29.04.2014, свідчить, що сторони за взаємною домовленістю встановили новий строк (продовжили) повернення кредиту (кредитування) до 31.03.2021 шляхом викладення Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 у новій редакції, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Вказана додаткова угода №47 є чинною, у судовому порядку недійсною не визнавалась.
Посилання скаржника на те, що 29.04.2014 між сторонами було укладено не додаткову угоду №47 до Кредитного договору, а новий договір, метою якого є рефінансування заборгованості Фірми, суд вважає помилковими з огляду на наступне.
По-перше, сама назва додаткової угоди №47 беззаперечно вказує на те, що вона є саме додатковою угодою до Кредитного договору (у тексті додаткової угоди - Договір).
По-друге, як випливає зі змісту пункту 1 додаткової угоди №47 до Кредитного договору, сторони даною угодою погодили викласти Договір та додатки до нього у новій редакції, яка додається в Додатку до цієї додаткової угоди.
По-третє, у пункті 3 додаткової угоди №47 зазначено, що всі терміни, які використовуються у цій додатковій угоді мають ті ж значення, що й в Договорі.
По-четверте, згідно пункту 4 додаткової угоди №47 остання є невід'ємною частиною Договору.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що додаткова угода №47 є саме додатковою угодою до Кредитного договору, а не окремим договором.
Посилання скаржника на те, що про укладення додаткової угоди №47 саме як нового договору свідчить те, що її укладення відбулося вже після настання події, що мала юридичне значення, а саме - майже через три місяці після спливу (закінчення) його дії (31.01.2014) згідно додаткової угоди №46, а тому строк виконання позивачем обов'язків за кредитним договором визначений додатковою угодою №44 в межах строку дії кредитного договору, тобто до 31.01.2014 згідно додаткової угоди №46, а право Банку звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису виникло, відповідно, з 01.02.2014 по 01.02.2015, судом відхиляються, враховуючи наступне.
Позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, обґрунтовуючи момент закінчення дії Кредитного договору 31.01.2014, помилково ототожнює «термін фінансування» зі «строком дії» Кредитного договору.
Так, «термін фінансування» означає максимальний термін, протягом якого загальна сума фінансування (загальна сума всіх часток, що залишились непогашеними у відповідності з Кредитним договором) повинна бути повернута позивачем відповідачу.
У свою чергу, частинами 1 та 4 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Так, пунктом 11.11. Кредитного договору у редакції додаткової угоди №26 передбачено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором. Дія кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 припиняється за письмовим повідомленням банком позичальника при невиконанні позичальником вимог розділу 2 договору протягом періоду, вказаного в пункті 2.1. цього договору. У такому випадку сторони застосовуватимуть положення договору, які діяли по 29.03.2007 включно, та положення додаткової угоди №26 від 30.03.2007 до договору, за виключенням положень кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007.
У додатковій угоді №44 сторони погодили строк повернення кредиту у сумі 15 376 721,00 грн до 31.07.2013. Умови щодо строку дії Кредитного договору, враховуючи зміст пункту 4.4. додаткової угоди №44, не змінювались.
У додатковій угоді №46 від 16.12.2013 до Кредитного договору №252-СВ (у редакції від 30.03.2007) сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (пункт 1.1. угоди).
Водночас, у пункті 4.4. додаткової угоди №46 встановлено, що «Всі інші положення Договору залишаються без змін. У випадках протиріччя положень цієї Додаткової угоди та Договору застосовуються положення Додаткової угоди, якщо інше не передбачено умовами цієї Додаткової угоди».
Отже, оскільки у тексті додаткової угоди №46 від 16.12.2013 відсутні положення, які окремо регулюють строк дії Кредитного договору №252-СВ, тому мають застосовуватись відповідні положення пункту 11.11. Кредитного договору у редакції додаткової угоди №26 від 30.03.2007.
Таким чином, враховуючи умови пункту 11.11., Кредитний договір зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.
Враховуючи зазначене, оскільки у пункті 1.1. додаткової угоди №46 від 16.12.2013 сторони погодили тільки строк фінансування (надання банком грошових коштів в межах цього договору), жодних підстав вважати, що Кредитний договір закінчив свій строк дії 31.01.2014 разом із закінченням терміну фінансування, вказаного у додатковій угоді №46, у суду не має, відповідно, додаткова угода №47 була укладена у межах строку дії Кредитного договору із урахуванням подальших змін до нього та безумовно є невід'ємною його частиною.
Підписання додаткової угоди №47 від 29.04.2014 змінило права та обов'язки сторін, визначені у Кредитному договорі №252-СВ в редакції раніше укладених додаткових угод, у тому числі, в редакції додаткової угоди №46, яка не може розглядатись окремо.
У подальшому додатковою угодою №48 від 30.09.2016 сторони погодили новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), встановивши, що строк кредитування не змінюється, а кредит має бути повернутий Банку в строк не пізніше 31.03.2021, а також зафіксували розмір основної заборгованості (по тілу кредиту) в сумі 14 857 932,43 Євро. Зокрема, згідно графіку повернення кредиту у строк до 30.09.2017 Фірма мала погасити Банку основну заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1 125 000,00 грн.
Отже, посилання скаржника, за наявності наступних додаткових угод, на закінчення 31.01.2014 терміну фінансування згідно додаткової угоди №46 є безпідставним. Відповідно, відхиляться доводи скаржника із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, щодо неможливості нарахування Банком процентів за користування кредитом після 31.01.2014.
Виходячи зі змісту додаткових угод №47 та №48, суд дійшов висновку, що кінцевий термін користування кредитом був погоджений до 31.03.2021, а позивач був зобов'язаний погасити частину заборгованості за тілом кредиту в строк до 30.09.2017
Спростовуючи доводи скаржника щодо мети додаткової угоди №47, визначеної позивачем як рефінансування заборгованості, тобто отримання нового кредиту на погашення раніше взятої загальної суми фінансування, колегія суддів зазначає наступне.
Мета кредиту визначена у пункті 1.2. додаткової угоди №47 як фінансування обігових коштів позичальника, а саме придбання будівельних матеріалів, обладнання, запасних частин, інструментів, оплату підрядних та субпідрядних будівельно-монтажних робіт/послуг, а також на інші цілі (в тому числі інвестиційного характеру), попередньо погоджені з банком.
Загальна сума заборгованості визначена у пункті 1.3. додаткової угоди №47 як 15 376 721,00 Євро і вона ідентична загальній сумі кредиту згідно пункту 1.1. додаткової угоди №47.
У пункті 2.2. додаткової угоди №47 закріплено, що з 29.04.2014 надання кредиту Банком не здійснюватиметься, при цьому дата укладення додаткової угоди №47 теж 29.04.2021. Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту отримання Фірмою грошових коштів на підставі додаткової угоди №47.
У пункті 2.1. додаткової угоди №47 визначено, що надання Часток здійснювалося відповідно до умов, що передбачені положеннями Договору, що діяли на момент видачі відповідних часток.
Виходячи із вищенаведених умов додаткової угоди №47, Фірма не отримувала і не могла отримати нового кредиту за вказаною додатковою угодою. Вказаною додатковою угодою №47 було зафіксовано факти надання Часток у період, який передував укладенню додаткової угоди №47 і мету такого надання, закріплено домовленість сторін щодо розміру заборгованості і зобов'язання щодо її погашення.
Зазначене спростовує доводи скаржника про те, що метою укладення додаткової угоди №47 було саме рефінансування.
При цьому, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наявність домовленостей між Фірмою та відповідачем про внесення змін до кредитного договору та їх мету (реструктуризація заборгованості) підтверджується також наступним.
На розгляді господарських судів перебувала справа №910/7933/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 (в новій редакції від 29.04.2014 з урахуванням усіх доповнень та змін).
Як вбачається зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі №910/7933/16, якою скасоване рішення суду першої інстанції про задоволення позову та припинено провадження у справі №910/7933/16, 04.10.2016 від представників позивача та відповідача надійшли письмові клопотання про припинення провадження у справі, оскільки обставини, які стали підставою для звернення до суду з позовом перестали існувати, а предмет спору у даній справі відсутній.
Позивач у своєму клопотанні про припинення провадження у справі №910/7933/16 зазначав, що за час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представники заявника апеляційної скарги (відповідача) звернулись до ПАТ «Укрсоцбанк» з метою вирішення питання мирним шляхом. В результаті переговорів між сторонами було досягнуто домовленостей на проведення реструктуризації заборгованості Фірма «ТММ»-ТОВ шляхом укладення договорів про внесення змін до Кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 (в новій редакції від 29.04.2014) та договорів іпотеки. Також позивач вказував на те, що 30.09.2016 сторони уклали, зокрема, додаткову угоду №48 від 30.09.2016 до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 (в новій редакції від 29.04.2014).
Відповідач в своєму клопотанні також зазначав, що 30 вересня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та Фірма «ТММ» - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004. В цій додатковій угоді сторони обумовили нові строки виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем за вищевказаним кредитним договором. Тобто на сьогоднішній день строк виконання грошового зобов'язання за кредитним договором по сумі стягнення за позовом ще не наступив.
Київський апеляційний господарський суд у постанові від 04.10.2016 прийняв до уваги вказані посилання сторін на те, що 29.04.2014 між ними з метою проведення реструктуризації заборгованості Фірми було укладено Додаткову угоду №47 до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2014, якою викладено умови Кредитного договору у новій редакції, зокрема, обумовлені нові строки виконання грошових зобов'язань Фірми перед Банком за Кредитним договором, які на момент розгляду справи ще не наступили.
Зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі №910/7933/16 вбачається, що Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю під час розгляду даної справи, предметом дослідження якої було, в тому числі, питання настання строку повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2014, з урахуванням внесених змін до нього, не заперечувала того факту, що додаткові угоди №47 та №48 є невід'ємною частиною Кредитного договору.
Підставою припинення провадження у справі №910/7933/16 стало саме те, що сторонами було досягнуто домовленостей на проведення реструктуризації заборгованості відповідача шляхом укладення договорів про внесення змін до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2014 (в новій редакції від 29.04.2014) та договорів іпотеки.
Таким чином, зі змісту постанови суду апеляційної інстанції у справі №910/7933/16 вбачається, що судом досліджувався як Кредитний договір, так і додаткові угоди до нього, зокрема, додаткова угода №47.
Посилання ж скаржника на те, що суд у справі №910/7933/16 лише згадував про додаткові угоди до Кредитного договору та наводив виключно позиції сторін спору є помилковим, оскільки процесуальне рішення про припинення провадження у справі не могло ґрунтуватися на простому згадуванні якоїсь обставини, а навпаки очевидним є те, що задля його ухвалення судом у справі №910/7933/16 було досліджено та надано оцінку відповідним додатковим угодам.
Обставини, наведені у постанові суду апеляційної інстанції у справі №910/7933/16, додатково підтверджують факт погодження сторонами укладення додаткової угоди №47 та №48 саме з метою реструктуризації заборгованості, а не рефінансування.
Також, під час розгляду даної справи судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/1580/18 за позовами Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-Будкомплект» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, зокрема, й виконавчого напису №7861.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі №910/1580/18 позовні вимоги було задоволено.
Водночас, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, яка залишена без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018, вказане рішення суду скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за умовами додаткової угоди №48 позивач-1 (Фірма «Т.М.М.» - ТОВ) був зобов'язаний повернути частину кредиту в розмірі 1 125 000,00 Євро в строк до 30.09.2017, однак не виконав цього зобов'язання, а з виписки по рахунку, з листа №564/11-д/в від 14.11.2017 та зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем-1 визнається факт прострочення ним виконання зобов'язання з повернення кредиту на суму 1 125 000,00 Євро. З огляду на вказані обставини, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, дійшли висновку про те, що у зв'язку з простроченням боржника Банк набув право на дострокове повернення кредиту, яким скористався, надіславши боржнику 30.10.2017 вимогу про повне дострокове погашення боргу, яка була отримана позивачем-1 31.10.2017, а тому право вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту виникло у Банку 31.10.2017.
Відтак, враховуючи, що додаткова угода №47, якою Кредитний договір №252-СВ від 04.03.2014 викладено в новій редакції, є невід'ємною частиною вказаного кредитного договору, а не новим кредитним договором, про що зазначено вище, а під час розгляду господарської справи №910/1580/18, у якій брали участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини та зважаючи на предмет спору в ній, встановлено, що право вимоги на повне дострокове повернення кредиту Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ виникло 31.10.2017, і у відповідності до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають повторному доказування у даній справі, враховуючи також принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення, відсутні підстави для висновку про пропуск Банком встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» річного строку на звернення для вчинення виконавчого напису, який був вчинений 20.12.2017.
Фірма в апеляційній скарзі заперечує преюдиційність встановлених у справі №910/1580/18 обставин та стверджує, що справа №910/1580/18 розглядалась судами з інших підстав, ніж справа №910/6923/20.
Так, позивач стверджує, що під час розгляду справи №910/1580/18 такі питання як закінчення строку фінансування та строку дії Кредитного договору в редакції від 30.03.2007 зі змінами, внесеними додатковою угодою №46 від 16.12.2013, та виникнення права вимоги за цим Кредитним договором - позивачем не піднімались та судом не досліджувались. Момент виникнення права вимоги у справі №910/1580/18 визначався судом, виходячи із положень Кредитного договору в редакції від 29.04.2014.
При цьому скаржник також посилається на пункти 25-26 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №910/6923/20, прийнятій за результатами перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 про закриття провадження у справі №910/6923/20 в частині позовних вимог Фірми «Т.М.М.» - ТОВ до АТ «Альфа-Банк» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 7861, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем.
Оцінюючи вказані доводи скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Як уже встановлено судом вище, додаткова угода №47 від 29.04.2014, як додаткова угода №48, є невід'ємними частинами Кредитного договору, а тому судом у справі №910/1580/18 не досліджувалися і не мали прийматися за основу умови Кредитного договору в редакції додаткової угоди №46 від 16.12.2013 або інших додаткових угод, що укладалися раніше. Судом у справі №910/1580/18 досліджувалися умови Кредитного договору саме в останній його редакції (у редакції додаткової угоди №47), яка є актуальною і умови якої підлягають застосуванню і станом на дату вирішення спору в даній справі.
Як уже зазначалося вище, додаткова угода №46 не може розглядатись окремо від додаткових угод №№47-48. При цьому, всі додаткові угоди до Кредитного договору №252-СВ, які є невід'ємними частинами цього договору, у т.ч. №№47-49, не були визнані недійсними в судовому порядку, не були розірвані в установленому Законом порядку, а тому відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання для обох сторін Кредитного договору №252-СВ.
Посилання скаржника на пункти 25, 26 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №910/6923/20 у контексті неможливості використання як преюдиційних обставин, встановлених у справі №910/1580/18, судом відхиляються, оскільки вказівка суду касаційної інстанції на передчасність висновків судів попередніх інстанцій у справі №910/6923/20 про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на відмінність обґрунтування позовних вимог Фірмою у названих справах та неповну ідентичність справ, не ставить під сумнів преюдиційність обставин, встановлених у справі №910/1580/18, зокрема, щодо виникнення у Банку права вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту з 31.10.2017, при розгляді даної справи.
Також відхиляються посилання позивача у поданих до суду 06.09.2021 додаткових поясненнях на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №910/11905/20, оскільки вказаною постановою спір не вирішено по суті, а справу №910/11905/20 направлено на новий розгляд через недослідження судами попередніх інстанцій певних доводів Фірми, у той час як у справі №910/1580/18 обставини встановлені постановою суду апеляційної інстанції, залишеною без змін постановою суду касаційної інстанції.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції також правомірно не взяті до уваги посилання позивача на висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19, в якій, на переконання позивача, встановлено, що строк дії укладеного Кредитного договору закінчився 31.01.2014, оскільки обставини, на які вказує суд у вказаній справі, не носять преюдиціального характеру для спірних правовідносин сторін у цій справі, так як зроблені Верховним Судом виключно в контексті правомірності передачі спору на розгляд Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України».
Так, предметом розгляду у справі №873/41/19, в якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у відповідності до приписів статті 25 Господарського процесуального кодексу України виступав як суд апеляційної інстанції, була заява Фірми «ТММ» - Товариства з обмеженою відповідальністю про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 01.04.2019 у третейській справі №06/19 за позовом Банку до Фірми про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.03.2004 №252-СВ, з підстав того, що оскаржуване рішення третейського суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, так як склад третейського суду, яким прийнято рішення у третейській справі №06/19, не відповідав вимогам закону.
За приписами частин 7, 8 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
За змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили.
Відтак, враховуючи визначені приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які набувають ознак преюдиційності та зважаючи на те, що повноваження суду під час оскарження рішень третейського суду (як першої, так і апеляційної інстанції) обмежуються вимогами статті 350 Господарського процесуального кодексу України, та спір між сторонами по суті у межах оскарження рішення третейського суду не вирішується, і Верховний Суд у справі №873/41/19 з'ясовував лише обставини того, чи прийнято рішення третейського суду у спорі, передбаченому третейською угодою, посилання позивача на те, що Верховним Судом встановлено преюдиційні обставини у справі №873/41/19 щодо закінчення строку кредитного договору 31.01.2014 є помилковим.
Висновки суду касаційної інстанції, зроблені у справі №873/41/19 під час розгляду заяви позивача про скасування рішення третейського суду, не мають преюдиціального значення для розгляду даної справи, оскільки є лише оцінкою суду умов Кредитного договору в контексті правомірності передачі спору на розгляд третейського суду.
До аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 02.12.2020 у справі №910/6753/20 та від 08.12.2020 у справі №910/7013/20, в яких касаційний суд визнав помилковими посилання на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 14.04.2020 у справі №873/41/19, оскільки «обставини, на які вказує суд у тій справі, не носять преюдиціального характеру для спірних правовідносин сторін у цій справі, ... зазначені обставини підлягають встановленню під час розгляду справи по суті».
З огляду на вищевикладене у сукупності та враховуючи умови додаткових угод №47 та №48 до Кредитного договору, якими строк кредитування було подовжено до 31.03.2021 і які є невід'ємними частинами Кредитного договору, доводи апеляційної скарги позивача про те, що Банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису поза межами строку, встановленого законом, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Досліджуючи таку умову вчинення виконавчого напису як наявність у боржника перед стягувачем безспірної заборгованості, колегія суддів встановила наступне.
Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Як встановлено судом, сторонами без будь-яких заперечень було підписано додаткову угоду №48 до Кредитного договору, в якій вони узгодили розмір основної заборгованості позичальника в сумі саме 14 857 932,43 євро. Додаткова угода №48, як уже вказувалось вище, є чинною.
Водночас, позивач фактично визнав суму основного боргу (по тілу кредиту) в розмірі 14 857 932,43 Євро у листі №564/11-д/в від 14.11.2017 та просив здійснити реструктуризацію боргу і звернути стягнення на частину нерухомого майна, що належить їй на праві власності.
Також вищезгаданою постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у справі №910/1580/18 встановлено преюдиційні обставини, що Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, зокрема: кредитний договір з усіма додатками; договори застави та іпотеки зі змінами та доповненнями по кожному об'єкту; копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (а також докази їх отримання адресатами); розрахункові документи про надання послуг поштового зв'язку та описи вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка про ненадходження платежу та виписки по рахунку, що підтверджують надання кредитних коштів. Згідно наданих Банком виписок сума основного боргу (тіла кредиту) становить саме 14 857 932,43 євро.
У даному випадку, позивач самостійно підписав Додаткову угоду №48 до Кредитного договору, в якій визнав існування у нього заборгованості за Кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 в сумі 14857932,43 Євро і в листі №564/11-д/в від 14.11.2017, зазначаючи про наявність заборгованості по тілу кредиту в розмірі 14857932,43 Євро, не висловлював жодних заперечень, в тому числі, щодо правомірності зарахування Банком сплачених за період з 31.01.2014 по 15.02.2017 коштів в сумі 2 439 988,18 Євро, як сплата відсотків.
Водночас, безпідставними є посилання позивача на неправомірність нарахування відсотків та зарахування сплачених коштів в сумі 2 439 988,18 Євро на їх погашення, оскільки згідно пункту 1.1. Кредитного договору в редакції додаткової угоди №47 Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15 376 721,00 Євро та з терміном кредиту до 31.03.2021 (включно) і відповідач здійснював погашення заборгованості за договором у відповідності до умов Договору в редакції додаткової угоди №48 до договору, а саме пункту 6.4., яким сторони добровільно погодили, що спочатку здійснюється погашення заборгованості саме за відсотками (простроченими відсотками) і тільки після погашення такої заборгованості - за тілом кредиту.
Отже, позивачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено суду, що сума заборгованості, яка вказана у спірному виконавчому написі, не є безспірною, оскільки станом на 13.11.2017 становить 12 417 944,25 євро, а не як зазначено у виконавчому написі - 14 857 932,43 євро.
Колегія суддів також вважає, що встановлені під час розгляду даної справи обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Таким чином, дії скаржника, який уклав Кредитний договір та додаткові угоди до нього, протягом тривалого часу визнавав ці додаткові угоди, посилався на них в обґрунтування позовних вимог у інших справах, які розглядались судами раніше, підтверджуючи, що строк виконання зобов'язання не настав, а в подальшому подав позов та наполягає на тому, що додаткові угоди до кредитного договору є самостійним кредитним договором, а строк виконання зобов'язань у нього настав 01.02.2014, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.
З огляду на вищевикладене, позовна вимога про визнання виконавчого напису №7861 від 20.12.2017 таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено, що вимоги не є безспірними та що відповідачем пропущено строк на звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Висновки суду першої інстанції із цього приводу суд визнає правомірними.
Позовні вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності є похідними від вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позивач обґрунтовує вказані позовні вимоги виключно незаконністю вчиненого нотаріусом 20.12.2017 виконавчого напису №7861.
Відтак, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, інші позовні вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності також не підлягають задоволенню як похідні від первісної.
Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/6923/20 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Фірму «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю.
Матеріали справи №910/6923/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.02.2022 після виходу судді Тищенко А.І. з відпустки.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.А. Іоннікова
А.І. Тищенко