79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81
"31" січня 2022 р. Справа № 914/2129/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді: Марка Р.І.,
суддів: Матущака О.І.,
Скрипчук О.С.,
при секретарі судового засідання Кострик К.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор» б/н від 17.12.2021 (вх. № 01-05/4218/21 та № 01-05/4219/21 від 17.12.2021)
на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 (повний текст рішення складено 29.11.2021, м. Львів, суддя Ділай У.І.)
та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2021 (повний текст рішення складено 07.12.2021)
у справі № 914/2129/21
за позовом: Приватного підприємства «Лемар Агро», м. Стрий Львівської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор», с.Мервичі Жовківського району Львівської області
про стягнення 2471713,90 грн за договором № 65/18 від 01.10.2018,
за участі представників сторін:
від позивача: адвокат Гулін Ю.О.
від відповідач: адвокат Кавчук А.В.,
У липні 2021 року Приватне підприємство «Лемар Агро» звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор» про стягнення заборгованості в сумі 2471713,90 грн, з яких: 2298090,54 грн основний борг, 95463,31 грн пеня, 19687,34 грн 3% річних, 43472,71 грн інфляційні втрати та 15000,00 грн суми послуг за надання правничої допомоги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умовам договору поставки, не повністю сплачено вартість поставленого позивачем товару, відтак, останнім заявлено до стягнення крім суми основного боргу, пеню, яка нарахована відповідно до п. 6.4 договору, 3% річних та інфляційні втрати, які нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 у справі № 914/2129/21 позов задоволено частково, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 43472,71 грн інфляційних втрат, 94940,00 грн пені та 19582,95 грн 3% річних. У частині стягнення 2298090,54 грн основного боргу провадження закрито. У стягненні 523,31 грн пені та 104,39 грн 3% річних відмовлено.
Рішення мотивоване ст. ст. 231, 232, 265, 343 Господарського кодексу України.
Місцевий суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними доказами факт поставки відповідачу товару, за який відповідач частково сплатив кошти до початку звернення позивача до суду та в процесі розгляду справи на суму 2298090,54 грн, а тому судом першої інстанції у частині стягнення 2298090,54 грн основного боргу провадження закрито. Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат суд погодився з розрахунком нарахування та задоволив в тій частині позовні вимоги. Відмовляючи частково у задоволенні 3% річних та пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при проведенні розрахунку допущено помилки в періоді нарахування.
30.11.2021 місцевим господарським судом прийнято додаткове рішення, яким заяву Приватного підприємства «Лемар Агро» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Додатковим рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 14900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2593,93 судового збору. У стягненні 100,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з відповідача відмовлено. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
При прийнятті додаткового рішення в частині часткового задоволення заяви позивача суд дійшов висновку, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи та зазначені вимоги відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Разом з тим, судом враховано, що позовні вимоги задоволені частково, відтак з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 14900,00 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката пропорційно задоволеним вимогам.
Щодо вимоги відповідача про стягнення з позивача 15000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу господарський суд відхилив доводи відповідача, оскільки спір виник з вини останнього (ч.9 ст. 129 ГПК України).
Стосовно розподілу судового збору господарський суд керувався ч.4 ст. 129 ГПК України та стягнув судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.
Не погоджуючись зі прийнятим судовим рішенням та додатковим рішенням, апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор» оскаржив їх в апеляційному порядку, просить: 1) скасувати рішення в частині задоволення вимог позивача та прийняти в тій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення залишити без змін. 2) скасувати додаткове рішення в частині задоволення заяви позивача, та відмови в задоволенні заяви відповідача та ухвалити нове рішення про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно і неправильно встановив обставини справи щодо: 1) підтвердження факту поставки позивачем партії товару в повному обсязі; 2) моменту, з якого у відповідача виник обов'язок з оплати за одержану партію товару в повному обсязі; 3) наявності підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне, оплати за одержану партію товару в повному обсязі.
Також апелянт стверджує, що судом здійснено неналежне дослідження пунктів 1.3., 3.3. та 6.4 договору та надано помилкову оцінку видатковим накладним, як доказ на підтвердження виконання позивачем передбаченого п. 6.3. договору обов'язку (щодо повідомлення відповідача про зміну реквізитів). Крім того, позивач не надав до суду рахунків, які є належними, достовірними та допустимим доказами на підтвердження факту узгодження між сторонами кількості та асортименту товару кожної конкретної партії, яку позивач зобов'язувався поставити, а відповідач оплати. Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що позивач і відповідач узгодили кількість та асортимент товару конкретної партії - позивачем не надано.
Разом з тим, суд першої інстанції на підтвердження обставин поставки партії товару покликався виключно на видаткові накладні, неналежно оцінивши п. 2.2. договору, якими передбачено, що: «дата підписання видаткової накладної засвідчує факт прийняття товару», а не партії товару в повному обсязі.
Окрім наведеного апелянт також вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, яке полягає в тому, що в підготовчому судового засіданні 09.11.2021 судом не було озвучено про ухвалене рішення про закриття підготовчого провадження, що підтверджується технічним записом судового засідання. Водночас, наявний у матеріалах справи протокол судового засідання містить інформації про те, що суд постановив закрити підготовче провадження, що не відповідає звукозапису (технічного запису), наявному в матеріалах справи.
Щодо оскарження додаткового рішення, скаржник зазначає, що судом порушено норми ч. ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України, так, як позов задоволено частково, у відсотковому відношенні від заявленої суми до задоволеної співвідношення 6.39%, а тому задоволена частково сума витрат на правничу допомогу суперечить вищенаведеним нормам.
Також скаржник стверджує, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не підтверджено належними і достатніми доказами, оскільки, на думку скаржника, позивач не надав доказів, які підтверджують факт оплати протягом 5 днів з 11.12.2021 по 16.11.2021,що суперечить п. 5.2 договору про надання правової допомоги, а також не надав доказів відстрочення оплати за послуги на майбутнє.
Крім того, апелянти звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, витрати позивача на професійну правничу допомогу не є спів мірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
Щодо відмови у задоволенні заяви відповідача, скаржник зазначає наступне, що ним подано належні та докази, які підтверджують розмір витрат на оплату послуг адвоката, що визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України.
Разом з тим, скаржник звертає увагу суду на те, що позивач не звертався до відповідача з пропозицією досудового врегулювання спору чи з вимогою про здійснення оплати за поставлений товар.
Приватним підприємством «Лемар Агро» подано відзив, в якому позивач заперечує доводи скаржника, зазначивши, що відповідач намагається маніпулювати поняттям «партія товару», яка згадується в тексті договору. Також відповідач намагається відокремити поняття «Конкретна партія товару» від просто «Товар». Позивач стверджує, що відповідач оминає п.1.3, 1.4 договору, які чітко визначають, що кількість та асортимент товару , кожної конкретної партії , що постачається згідно даного Договору, погоджуються та визначаються Сторонами у рахунках та видаткових накладних.
Крім того, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач отримував товар у відповідності до належно оформлених документів та не заявляв жодних претензій, відтак, у нього виникало зобов'язання здійснювати оплату такого товару саме на підставі п.3.3. договору, однак, відповідач не дотримувався положень даного пункту , а тому позивач у відповідності до положень п.6.4 договору нарахував пеню за несвоєчасне виконання взятих на себе грошових зобов'язань , а також інфляційні втрати та 3 % річних.
Щодо відсутності рахунків, позивач зазначає, що підписання видаткових накладних з боку відповідача свідчило про погодження умов поставки в частині вартості, кількості та асортименту товару. Відтак, на думку позивача ненадання рахунку не є відкладальною у розумінні ст.212 ЦК України умовою та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність чи відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом якій містить тільки платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер. Дана позиція закріплена в багатьох постановах Верховного суду України, а зокрема в Постанові ВСУ № 915/641/19 від 29.04.2020 року. За змістом ст.692 ЦК України така умова договору, як виставлення рахунку не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується з дня отримання товару, а не рахунку.
Що стосується неповідомлення відповідача про зміну банківських реквізитів позивача, останній зазначає, що такі зміни були вказані у видаткових накладних, які підписані відповідачем. Останній неодноразово проводив оплати по змінених банківських реквізитах. Своїми діями відповідач підтверджує той факт, що йому були відомі такі зміни. Договором , а саме п.6.3. передбачене звільнення від відповідальності відповідача у випадку невідповідності реквізитів Постачальника, але такої невідповідності не було і всі платежі відповідача були зараховані на рахунок позивача.
Що стосується апеляційної скарги на додаткове рішення, позивач вважає, що з боку позивача дотримані всі вимоги, що передбаченні ГПК України в частині оформлення та доказування витрат , які понесені у зв'язку із наданням послуг правової допомоги. Крім того, погашення основної суми заборгованості відбулося відповідачем після подання позовної заяви, тому пропорційне відношення суми, що стягнута з відповідача до суми стягнутих витрат на правничу допомогу немає жодного відношення, оскільки заявлена ціна позову на момент його пред'явлення до суду становили 2471713,90 гривень.
Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі повідомляє, що у зв'язку із поданням відповідачем апеляційних скарг по справі, з боку позивача будуть понесені додаткові судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривень, що полягає у вивчені апеляційних скарг на основне та додаткове рішення, підготовка відзиву, участь представника в судових засіданнях в Західному апеляційному господарському суді, підготовка в разі необхідності додаткових документів, отримання судового рішення. Остаточна сума буде визначена за результатами судового розгляду апеляційних скарг. Всі необхідні документи, які підтверджують понесенні витрати будуть надані суду у встановленому порядку.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор» б/н від 17.12.2021 (вх. № 01-05/4218/21 та № 01-05/4219/21 від 17.12.2021) на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2021 у справі № 914/2129/21. Даною ухвалою також розгляд справи призначено на 31.01.2022.
Представник позивача підтримав доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг та надав усні пояснення, просив апеляційні скарги задоволити, судове рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, згідно вимог апеляційних скарг.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційним господарським судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, 01.10.2018 Приватним підприємством «Лемар Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор» було укладено договір поставки № 65/18 (надалі договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, позивач зобов'язався передати у власність (поставити) відповідача, а відповідач прийняти й оплатити товар.
Згідно із пунктом 3.1 договору, загальна сума договору складається із загальної вартості товару, поставленого за відповідними видатковими накладними протягом строку дії договору.
У п.3.3 договору сторони погодили, що оплата за кожну партію товару здійснюється протягом 3 банківських днів з моменту одержання в повному обсязі відповідної партії товару.
Як зазначено в позові, за усною домовленістю між сторонами договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2457970,32 грн.
В підтвердження вищезазначеного позивачем до позову долучено копії видаткових накладних: № 187 від 08.02.2021 на суму 453208,80 грн; № 240 від 19.02.2021 на суму 173800,68 грн; № 312 від 02.03.2021 на суму 168000,00 грн; № 373 від 15.03.2021 на суму 453208,80 грн; № 483 від 05.04.2021 на суму 163999,20 грн; № 521 від 08.04.2021 на суму 371251,80 грн; № 563 від 16.04.2021 на суму 362502,00 грн; № 580 від 21.04.2021 на суму 237999,12 грн; № 938 від 16.06.2021 на суму 73999,92 грн.
Як зазначено в позовній заяві поставка товару виконана належним чином, накладні були підписані без зауважень. Однак, в порушення умов договору за отриманий товар відповідач розрахувався частково, в результаті чого, в останнього утворилась заборгованість в сумі 2298090,54 грн.
Відтак, позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору повністю не оплатив позивачу вартості поставленого товару, що слугувало підставою для звернення позивача до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з відповідача 2298090,54 грн основного боргу та інфляційних втрат, 3% річних, пені, які нараховані відповідно до ст. 625ЦК України та п. 6.4 договору.
Також судом встановлено, що відповідачем, після подання позову та відкриття провадження місцевим господарським судом було оплачено суму основного боргу в розмірі 2298090,54 грн.
Слід зазначити, що відповідач визнав факт оплати основного боргу, однак, як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі скаржник заперечує, щодо подання позивачем належних та допустимих доказів - рахунків, відповідно до яких погоджено “...кількість, найменування та ціну товару” конкретної партії товару, згідно із п.п.1.1.-1.3, 2.1. договору та п. 3.2. договору, який є підставою для розрахунків.
Також заперечує факт поставки позивачем відповідної партії товару в повному обсязі, як це передбачено п. 3.3. договору,
Відповідач звернув увагу, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що протягом 3-х банківських днів повідомив ТзОВ “Жовківський племптахорепродуктор” в письмовій формі про зміну банківських реквізитів, як того вимагає п.6.3 договору, відтак, на думку відповідача, останній звільняється від відповідальності за не виконання позивачем умов, викладених договором.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного 01.10.2018 року договору поставки № 65/18.
За своєю правовою природою даний договір є договором поставки, чинний не скасований у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні положення зазначені ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 зазначеної статті).
Частиною 1 та частиною 2 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарозпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як уже була зазначено вище, позивачем на виконання умов спірного договору передано відповідачу товар, що підтверджується копіями видаткових накладних, долучених до матеріалів справи.
Слід зазначити, що відповідач не заперечує факт отримання товару, про що свідчить часткова оплата до звернення позивача з відповідним позовом до суду та повною сплатою основного боргу за отриманий товар під час розгляду справи в суді першої інстанції .
Разом з тим, жодних зауважень зі сторони відповідача в накладних не зазначено.
Відповідно до п.3.3 договору сторони погодили, що оплата за кожну партію товару здійснюється протягом 3 банківських днів з моменту одержання в повному обсязі відповідної партії товару.
Відтак, місцевий суд вірно встановив, що підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Щодо тверджень скаржника, що позивачем не подано рахунків, що є порушенням п. 3.2 договору, судова колегія вважає безпідставним та таким, що не заслуговує на увагу суду, оскільки, наявність чи відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.
Крім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом якій містить тільки платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер. Дана позиція закріплена в постановах Верховного суду України, а зокрема в Постанові ВСУ № 915/641/19 від 29.04.2020 року.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача за первісним позовом від обов'язку сплатити грошові кошти за Договором (близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 918/537/18, від 29.08.2019 зі справи № 905/2245/17, від 26.02.2020 зі справи № 915/400/18, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19, від 11.11.2021 зі справи № 922/449/21).
Не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції твердження скаржника, щодо поставки позивачем товару, оскільки, як уже було зазначено вище, відповідач визнає факт поставки, чим підтвердив оплатами.
Відповідно до п. 2.2 договору, датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної, що засвідчує факт прийняття товару покупцем від постачальника.
Разом з тим, у видаткових накладних, які підписані та скріплені печатками сторін зазначено номенклатуру товару, його кількість та вартість. В накладних є посилання на номер та дату договору, згідно із яким здійснюється поставка. Зауважень відповідача спірні видаткові накладні не містять.
Крім того, п. 1.4 договору визначено, що під партією товару слід розуміти визначену кількість товарів, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товарно-супровідним документом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, поставка товару здійснена на підставі 9 видаткових накладних, які по суті кожну окремо слід розглядати як партію товару.
Отже, за змістом ст.692 ЦК України така умова договору, як виставлення рахунку не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується з дня отримання товару, а не рахунку.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем після подання позову до суду першої інстанції було сплачено основний борг в сумі 2298090,54 грн, то провадження в тій частині підлягає закриттю.
Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтею 526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається яз матеріалів справи, позивач просив суд стягнути на свою користь 19687,34 грн 3% річних та 43472,71 грн інфляційні втрати.
Враховуючи те, що повна оплата за отриманий відповідачем товар відбулась після подання позивачем позову до суду, судова колегія перевіривши наявний у справі розрахунок нарахованих інфляційних втрат, вважає його вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 43472,71 грн інфляційних втрат.
Щодо поданого позивачем розрахунку нарахованих 3% річних, судова колегія не погоджується частково, оскільки, як уже було зазначено вище та встановлено судом першої інстанції, позивачем не враховано п. 3.3. договору, відповідно при проведенні розрахунку позивачем допущено помилки в періоді оплати (3 банківські дні) за поставлений товар за накладними: №240 від 19.02.2021 (нарахування слід проводити з 25.02.2021, а позивач розпочав з 24.02.2021), №521 від 08.04.2021 (нарахування слід проводити з 14.04.2021, а позивач розпочав з 13.04.2021) та №563 від 16.04.2021 (нарахування слід проводити з 22.04.2021, а позивач розпочав з 20.04.2021).
З урахуванням наведеного, здійснивши розрахунок, відповідно до положень п. 3.3 договору та вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 19582,95грн 3% річних. В задоволенні решти вимог в цій частині відмовити.
Щодо вимоги про стягнення 95463,31 грн пені за період з 05.09.2019 до 24.04.2020 слід зазначити наступне.
Згідно із п. 6.4. договору у разі порушення покупцем умов п.3.3 цього договору, він зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).
Перевіривши поданий розрахунок судом встановлено, що позивачем допущені помилки у періоді нарахуванні пені.
Відтак, місцевий суд дійшов вірного висновку, що з відповідача підлягає до стягнення 94940,00 грн пені. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо додаткового рішення, яке скаржник оскаржує, судова колегія зазначає наступне.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
В даному випадку між позивачем у справі та адвокатом Гуліним Юрієм Олександровичем, було укладено в письмовій формі договір про надання правової допомоги б/н від 08.07.2021 (наділі договір).
Повноваження адвоката Гуліна Ю.О. підтверджуються свідоцтвом № 252 від 30.08.2002 про право на заняття адвокатською діяльністю.
Ціна договору визначена п. 5.1 договору.
Пунктом 5.1 даного договору зазначено, що за надані адвокатом послуги Замовник сплачує винагороду в сумі 15000,00 грн без ПДВ. В разі зміни обсягу наданих послуг остаточна сума винагороди визначається сторонами та зазначається в акті приймання наданих послуг.
З акту прийому-передачі виконаних робіт від 11.11.2021 вбачається, що адвокатом Гуліним Ю.О. на підставі вищезазначеного договору надано послуги на суму 15000,00 грн.
Пунктом 5.1 договору про надання правової допомоги від 08.07.2021 передбачено, що за надані адвокатом послуги замовник сплачує винагороду в розмірі 15000,00грн. В разі зміни обсягу наданих послуг остаточна сума винагороди визначається сторонами та зазначається в акті приймання наданих послуг.
У п. 2.1 договору про надання правової допомоги від 08.07.2021 сторони погодили, що адвокат бере на себе виконання наступної правової допомоги: підготувати позовну заяву для подачі до Господарського суду Львівської області про стягнення ТзОВ “Жовківський племптахорепродуктор” суми заборгованості із нарахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, подати позов до суду, представляти інтереси замовника в судових засіданнях в Господарського суду Львівської області.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
До матеріалів справи долучено необхідні документи, що підтверджують надання послуг та представництво інтересів позивача саме адвокатом.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як уже було зазначено вище у цій постанові, заявлена сума позовних вимог складала 2471713,90 грн, основний борг якого становив 2298090,54 грн від загальної суми.
Відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції основний борг було сплачено.
З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи та зазначені вимоги відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, відтак, судом враховано часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з відповідача на користь позивача 14900,00 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката пропорційно задоволеним вимогам. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Відтак, не заслуговують на увагу суду твердження апелянта, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки такі твердження спростовуються вищенаведеними обставинами.
Також не підлягає до задоволення заява скаржника, оскільки спір виник з вини відповідача (ч.9 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення та додаткове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та додаткового рішення. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.
Отже, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.
Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційних скарг, на підставі ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовківський племптахорепродуктор» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2021 у справі № 914/2129/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 11.02.2022.
Головуючий суддя Марко Р.І.
Суддя Матущак О.І.
Суддя Скрипчук О.С.