79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"31" січня 2022 р. Справа №907/797/20
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого - судді Кордюк Г.Т.
суддів Плотніцький Б.Д.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Матіїшин Х.В.
розглядаючи апеляційну скаргу Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), вих.№ 18.11-38/12892 від 23.06.2021 (вх.№01-05/2180/21 від 29.06.2021)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 (повний текст рішення складено 11.06.2021)
у справі № 907/797/20
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліки природи” (надалі ТзОВ «Ліки природи»), м. Хмельницький
до відповідача: Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), м. Хуст Закарпатської області
про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів на суму 617572, 20 грн.
за участю учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
ТзОВ «Ліки природи» звернулося до Господарського суду Закарпатської області із позовом до Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів на суму 617572, 20 грн.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 у справі №907/797/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ТзОВ «Ліки природи» суму 617 572,20 грн та у відшкодування судових витрат 9 263,58 грн.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що позивачем, як переможцем електронних торгів відповідно до протоколу № 362926 від 16.10.2018, на рахунок відділу ДВС платіжним доручення № 932 від 24.10.2018 сплачено кошти 617572,20 грн. Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17.05.2019 по справі № 679/1476/18, яке набрало законної сили, електронні торги з продажу зазначеної нерухомості визнані недійсними, цим же рішенням суду скасовано протокол проведення електронних торгів № 362926 від 16.10.2018 та акт проведення електронних торгів від 29.11.2018, які як встановлено зазначеним рішенням суду, за своєю суттю є укладеним на публічних торгах договором купівлі-продажу. Враховуючи те, що правова підстава набуття відділом грошових коштів у зазначеній сумі відпала, то суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Хустське РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним усі докази та аргументи, а відтак, винесено рішення з неповним з'ясуванням усіх обставин справи, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 19.06.2012 у справі 32/234, орган виконавчої служби в межах здійснення виконавчого провадження не набуває та не може зберегти жодного майна, в тому числі і грошових коштів за рахунок боржника. Оскільки зазначені кошти були перераховані відділом за належністю, зокрема, в сумі 555473,58 грн - на користь ОСОБА_1 - стягувача у виконавчому провадженні АСВП № 55866190, то відповідно до даних правовідносин не може бути застосовано ст.1212 ЦК України. Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що згадане виконавче провадження перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, а тому відділ не є належним відповідачем у даній справі. Також на думку скаржника, судом першої інстанції не вирішено питання щодо залучення до розгляду справи відповідного територіального органу державної казначейської служби.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, 20.09.2021 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за наслідками якого суддю Мирутенка О.Л. замінено на суддю Плотніцького Б.Д.
В судове засідання 20.09.2021 року прибув представник позивача.
Згідно довідки судового розпорядника Бучка В.М. 20.09.2021 з 12: 00 год. неможливо було провести судове засідання у режимі відеоконференції у справі №907/797/20 у зв'язку з тим, що Хустський районний суд Закарпатської області не забезпечив проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.10.2021.
25.10.2021 судове засідання по розгляду апеляційної скарги Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ,вих..№ 18.11-38/12892 від 23.06.2021 (вх.№01-05/2180/21 від 29.06.2021) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 у справі № 907/797/20 не відбулось у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кордюк Г.Т.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 22.11.2021.
В судовому засіданні 22.11.2021 представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги з наведених у ній підстав.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.12.2021.
13.12.2021 судове засідання не відбулося, оскільки неможливо було провести судове засідання у режимі відеоконференції, так як позивач та відповідач не забезпечили проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 розгляд справи призначено на 31.01.2022 у режимі відеоконференції.
Судове засідання 31.01.2022 в режимі відеоконференції не відбулось, оскільки неможливо було провести судове засідання у режимі відеоконференції, так відповідач не забезпечив проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Ці обставини підтверджуються відповідним актом від 31.01.2022.
Відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
01.09.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Касаційним цивільним судом в складі Верховного Суду касаційної скарги на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17.05.2019 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24.12.2019 у справі №679/1476/18.
Вказане клопотання обґрунтовує об'єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства в межах якої досліджується питання недійсності електронних торгів з продажу спірного нежитлового приміщення та правомірності проведення електронних торгів від 29.11.2018.
Розглянувши подане клопотання про зупинення провадження у справі, суд враховує наступне.
Пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої справи полягає в тому, що обставини, які розглядаються судом у іншій справі, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у поточній справі.
Суд не вбачає підстав для задоволення вищевказаного клопотання апелянта, оскільки заявником не доведено яким чином пов'язані дана справа та справа, яка розглядається Касаційним цивільним судом в складі Верховного Суду за касаційною скаргою на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17.05.2019 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24.12.2019 у справі №679/1476/18, а також не доведено чим обумовлюється неможливість розгляду цієї справи.
Постанова Хмельницького апеляційного суду від 24.12.2019 у справі №679/1476/18 набрала законної сили.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Представник скаржника в судовому засіданні 22.11.2021 доводи апеляційної скарги підтримав повністю.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, представник в судовому засіданні 22.11.2021 проти доводів апеляційної скарги заперечив в усному порядку, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
На виконанні у відділі перебувало виконавче провадження АСВП № 55866190 з примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 500000 дол США, що за курсом НБУ становило 13 270 000,00 грн.
У відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна (в редакції чинній на момент реалізації нерухомого майна) державним виконавцем Хустського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в ході виконавчого провадження №55866190 по стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 500000 доларів США було реалізовано майно, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 65,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Нетішин, проспект Незалежності,9, прим.76.
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів ДП «Спеціалізоване підприємство «Сетам» за № 362926 від 16.10.2018 відбулись електронні торги, на яких продано нежитлове приміщення, загальною площею 65,4 кв.м що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Нетішин, проспект Незалежності,9, прим.76 на суму 650 076,00 грн.
У акті проведення електронних торгів від 29.11.2018, затвердженого начальником Хустського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, переможцем торгів визнано ТзОВ «Ліки природи».
Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення електронних торгів - це є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах, тобто правочином.
Позивачем у справі, як переможцем електронних торгів, відповідно до протоколу № 362926 від 16.10.2018 на рахунок відділу платіжним доручення № 932 від 24.10.2018 сплачено кошти 617 572,20 грн, з яких згідно розпорядження державного виконавця перераховано суму 555 473,58 грн на користь стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_1 та частково як виконавчий збір (а.с. 23, 72).
Однак, рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17.05.2019 по справі № 679/1476/18, яке набрало законної сили, електронні торги з продажу зазначеної нерухомості визнані недійсними, цим же рішенням суду скасовано протокол проведення електронних торгів № 362926 від 16.10.2018 та акт проведення електронних торгів від 29.11.2018 (а.с. 24-40).
Оскільки ТзОВ «Ліки природи» не вступило у володіння та користування зазначеними нежитловими приміщеннями, то листом від 28.01.2020 товариство звернувся до відповідача із проханням повернути кошти в розмірі 617 575,20 грн (а.с. 47-49).
Листами від 14.04.2020 та 15.06.2020 ТзОВ «Ліки природи» повторно звернулося до Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) по повернення коштів в розмірі 617 575,20 грн (а.с. 51-54, 56-59).
Однак, відповідач спірних коштів позивачу в добровільному порядку не повернув, що послугувало підставою звернення позивача до суду із даним позовом.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.
З аналізу ч.1 ст. 650, ч.1 ст. 655 та ч.4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.
Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України).
Отже, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, покупцем за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів.
Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги.
У випадку, якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак, і продавцем є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.
Під час розгляду цивільної справи 679/1476/18, судами встановлено, що ДП «Сетам» лише надавала послуги з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, продавцем є Хустський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, на рахунок якого підлягали перерахуванню кошти, отримані від продажу майна, а покупцем - ТзОВ «Ліки природи» (а.с. 24-40).
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 75 ГПК України).
Крім того, на вимогу ухвали Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відповідачем надано копію протоколу проведення електронних торгів за №362926 та акт проведення електронних торгів від 29.11.2018, з яких вбачається, що продавцем та отримувачем коштів є Хустський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, а ДП «Сетам» було організатором торгів.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов'язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.
Подібні правові висновки викладенні у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 161/2823/19, від 02.06.2021 у справі № 552/5052/20.
Щодо застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України колегія суддів зазначає, що нормами вказаної статті передбачена правова можливість повернення майна, яким в цьому разі є гроші, переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред'явлення вимоги набувачу, підстава набуття якого, а так само володіння яким (майном) згодом відпала.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч.1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Така ж правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти в сумі 617 572,20 грн були перераховані платіжними дорученнями № 932 від 24.10.2019 з призначенням платежу: «кошти за придбання на СЕТАМ прот.№362926 від 16.10.2018, лот №304642, ЕДРВП №55866190, переможець учасник4» (а.с. 23).
Як зазначалося вище, рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17.05.2019 по справі № 679/1476/18, яке набрало законної сили, електронні торги з продажу зазначеної нерухомості визнані недійсними, цим же рішенням суду скасовано протокол проведення електронних торгів № 362926 від 16.10.2018 та акт проведення електронних торгів від 29.11.2018, які як встановлено зазначеним рішенням суду, за своєю суттю є укладеним на публічних торгах договором купівлі-продажу (а.с. 24-40).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч.2 п.1 ст. 216 ЦК України).
Разом з тим, суду не надано доказів, що відділом після визнання судом недійсними прилюдних торгів вживалися заходи спрямовані на приведення правовідносин, які склалися в процесі здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження АСВП № 55866190 у стан, який передував проведенню прилюдних торгів, та стягнення грошових коштів позивача з особи, якій такі кошти були перераховані.
Оскільки за встановленими в цій справі обставинами державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов'язок повернути позивачу оплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна в сумі 617572,20 грн, незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 161/2823/19.
Станом на час розгляду справи доказів сплати (повернення) позивачу грошових коштів в сумі 617572,20 грн суду не надано.
Відтак, з урахуванням правових позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №910/1238/17 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №927/491/19, зважаючи, що правова підстава для отримання відповідачем грошових коштів скасована (протокол проведення електронних торгів № 362926 від 16.10.2018 та акт проведення електронних торгів від 29.11.2018), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації спірних правовідносин за ст. 1212 ЦК України, та наявності підстав для задоволення позову про стягнення набутих без достатньої правової підстави коштів в сумі 617572,20 грн.
Доводи апелянта, що місцевим господарським судом не досліджено, що Хустський районний відділ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) є неналежним відповідачем, оскільки виконавче провадження перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки як встановлено судом, продавцем і отримувачем коштів в сумі 617 572,20 грн. є Хустський районний відділ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Посилання скаржника на позицію Вищого господарського суду України наведену у постанові від 19.12.2012 у справі № 32/234, щодо того, що орган виконавчої служби у межах здійснення виконавчого провадження не набуває та не може зберегти жодного майна, в тому числі і грошових коштів за рахунок боржника, не може бути прийнята до уваги у даній справі, з огляду на статус спірних сторін у справі не як учасників виконавчого провадження, а сторін угоди визнаної судом недійсною. Окрім того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 236 ГПК України).
Щодо аргументів апелянта про не залучення до участі у справі відповідного територіального органу державної казначейської служби, то такі визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц викладена правова позиція, відповідно до якої держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 910/8641/19.
У ч.2 ст. 86 ГПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Водночас, частини 1,3,4 ст. 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14 ГПК України, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги про стягнення 617 575,20 грн є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, в свою чергу відповідачем не спростовані, а відтак правомірно задоволені судом першої інстанції.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.
Відхиляючи доводи скаржника колегія суддів враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Також суд зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.
Керуючись, ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 у справі № 907/797/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) без задоволення.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288-289 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст постанови складено 01.02.2022
Головуючий суддя Кордюк Г.Т.
судді Плотніцький Б.Д.
Скрипчук О.С.